Крижановська Олена

Авторська сторінка: samlib.ru/k/kryzhanowskaja_e/

Лісова чаклунка

1.
В хащі лісовій, де сумній ставок,
Навесні вода
Чорна.
Місяць там пірна, мов русалка в дощ,
Як побачить десь
Човен.

Лісова чаклунка вийшла на поріг:
Тканим візерунком світлий оберіг.
Коси розпустила — місяць упійма.
Все одна, одна, одна…

2.
Папороть цвіте; літня ніч ясна
У танок веде
Мрії.
Крізь вінок пливе пісня чарівна,
Під вікном луна
Лине…

Лісова чаклунка знає зілля цвіт,
Щоб вогонь приспати й розтопити лід.
Тільки дати щастя не під силу їй
Ані вам, ні собі, ані вам, ні собі…

3.
Господиня, мир дому твоєму,
Як ти молода
Й чарівна!
Лише знай, колись жінкою була
Кожна, що тепер
Відьма.

Лісова чаклунка — то твоя сестра,
Мирного притулку в світі не знайшла.
І коли відчуєш ніби щастю край,
Пригадай, згадай, згадай…

4.
Зоряним дощем сиплються роки;
Стежки заплелись
В коси.
"Листопад відцвів, і зима мине,
Відпусти мене,
Досить!"

Лісова чаклунка… Мов туман з ріки
Ліс закриє очі, хай немов птахи
Зграєю полинуть сльози, думи й кров,
Але знов, і знов, і знов…

5.
В чорному ставку місяць утопивсь,
Розливає світ
Срібло.
Інша відіб’є задзеркаллям літ
Погляд тих очей
Дивний.

Лісова чаклунка, звідки будеш ти?
Хрещениця смутку, дочка самоти.
Проти неба стане, як обличчя сна.
Все одна, одна, одна…

Твоя весна
(вірш для тата, який народився в березні 1941-го)

*****
Ще не гримiла та вiйна;
Вогняний вихор на свiтанку
Ще пар танцюючих до ранку не роз`єднає…
Не одна
Ще залишилась людям мрiя,
Любов, мов бруньки молодiї,
Ще прокидалася од сна.

Ще не гримiла та вiйна…
Цвiла весна.

Лiтали ластiвки над Бугом;
Ховались мавки у лiску,
Зробила кожна по вiнку
Тобi на хрещення.
I снiг,
В яскравому промiннi сонця,
В останнє зазирне в вiконце,
Аби послухати твiй смiх.

Дерева грiлись край рiки. А далi що?
Роки, роки…

Вже пiвстолiття промайнуло,
Коли скiнчилась та вiйна.
Знов понад рiчкою весна
Простерла крила,
Ось мандрує
Iз Голосiївського краю
До тебе мавка лiсова,
Чий погляд зиму зачарує.

Лице до неба пiдiйма
Твоя весна…

Осінній вірш

*****
"Осінній" то є майже як "останній"
Осінній бал, осінній сон, осінній сум.
Осінній вік, що близький до смеркання,
Осінній сплав до моря наших дум.

Осінні мрії; клен червонокрилий,
Блакитні айстри, мов фіалки восени.
Заграє скрипка, і заграва блимне,
А все разом — то є осінні сни.

Моя любов, любов твоя і осінь –
Утрьох навпіл розділимо життя.
Дощем із лісу позолоту зносить…
Сльоза дощу — то майже нічия.

Або ж — моя. Перекажіть вітання
Осіннім мавкам, Маргарити тіням.
"Осінній" то є майже я к "останній",
Бо далі — зими,
Білі, білі, білі…