Шупер Віктор

Рівненська обл., м.Здолбунів

Член народного літературного об'єднання "Поетарх", що діє при Рівненському міському палаці дітей та молоді. Член Молодіжної Літературної Платформи, яка діє при Рівненській обласній спілці письменників України. Пишу українською, російською та трохи англійською мовами. У творчому доробку більш як чотири тисячі віршів. Прозу пишу рідко. Маю публікації у різних друкованих та інтернет-виданнях, серед яких журнал “Дніпро”, білоруський журнал “Маладосць”, де мої твори двічі були перекладені на білоруську мову, літературний журнал “Отражение”, альманах “Наше коло”, вісник "Намалюй мені ніч", журнал "Чорнильна хвиля", різноманітні газети, такі як “Вільне слово”, “Пантелеймон-цілитель”, “Нове життя”, “Зелені шати” та ін. Учасник міжнародного літературного форуму, який відбувся 27-28 квітня 2015 р. в м. Київ. Автор текстів до семи пісень рок-групи із Хмельницького “ Критерій 73 ” . Наразі готується до видання моя перша поетична збірка.

Авторські сторінки:

http://vk.com/public53046552

http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=7817

http://probapera.org/avtor/6/2379/shuper-viktor-vasylovych.html

Не знаю навіть що ще можна додати. Здається, все уже сказано. Усім учасникам бажаю гідної боротьби та успіху.

***

люди які довго не бачили світла
можуть легко довести свою сліпоту
сказати що небо насправді чорне
що ночі поглинають всі промені сонця
що світло до болю зернисте -
і лише спробуй їм заперечити
спробуй не повірити тут

живуть у темряві говорять впевнено
знають напам'ять розміщення
всіх предметів удома
ніколи не спотикаються
ніколи не падають
навіть тим хто ідеально бачить
усе не настільки відомо

шукають підтвердження знаних фактів
сумніваються в їх достовірності
намагаються у всьому їх заперечити
не з'являються на побачення
йдуть без супутників своєю дорогою
відштовхують всіх помилково думаючи
що в гіркій самотності
їх призначення

***

розірвані чотки як розірване серце
клітина за клітиною
нанизуєш неначе бісер на нитку
збираєш його докупи поклітинно
щоб примусити працювати

а воно не хоче

збивається з ритму
кашляє неначе хворіє запаленням
легень
і місце йому не у грудях твоїх
а в лікарні

не вміє чомусь брехати
дивиться іншим у вічі
дитинно і неслухняно
відкрито і дуже щиро
неначе на сповіді
от тільки священнику місця мало
від такої кількості болю та правди
від такої кількості чесної прямоти
навіть священник не може із ним
на ти

сумує за втраченим
плаче за тим
чого ніколи не мало і не відчувало
голосить за тим
чого напевно ніколи й не матиме
і якщо воно завтра збереться з думками
і помиратиме
то потрапить відразу у рай
за всю кількість відчутого болю
за всю кількість відчутих страждань

за всю важкість обідраних рук
оббитих порогів і стоптаних
меж

якщо щастя боїшся
з легкістю його
обминеш

***

Буває
Почуєш слово
І воно врізається в пам'ять
Під шкіру
Міцно
Твердо
Невиривно
І заглибинно
Як людина якої ти потребуєш
Як людина для тебе найважливіша
Як заповнена в твоїй порожнечі ніша

Як абулії
Яким закриваєш вуха
Щоб вони не чули ні слів твоїх
Ні криків
Як очі в яких топишся раз по раз навіки
Коли в воду заходиш
Відразу йдучи на дно
Уміючи плавати камнем
Точніше на дно із кінцями пірнати
Не знімаючи верхнього одягу
Та черевиків
Захлинатись водою
Ігноруючи суть повітря

Жити значить бути у всьому
Практичним
Помирати завжди неестетично
Не шукати у цьому підводних течій
Не черхатися дном своїм об каміння
Людство це майже спільнота роботів
Тільки у нас є свобода волі
Тому ми і даємо насіння

Те яке вважаємо
За потрібне
Але направду
Найчастіше єдине зі всього
Що ми можемо дати

І всесвіт або приймає його
Або саджає нас у якості в'язнів
За ґрати

***

от приходить і каже
поглянь Вікторе
у мене не має нічого
нічого не залишилося
легені і ті порожні
мені нема чим тобі
за любов твою
віддячити
нема що тобі дати
тому візьми оцю темряву
що в мені
візьми оцю темряву
я ж її все життя леліяла
як дитя
все життя її колисала
у колисці із власних віршів
і не мала із ким поділитися
і не мала кому віддати
доки ти не з'явився

брате

***

Її особливі прикмети:
тріщинки на вустах
від довгої відсутності поцілунків
вимучена посмішка
через відсутність щастя
неспокоєм зайняті руки
через нашу нікому не потрібну розлуку
і погляд що дивиться в душу
втомлений спраглий до радості
в якому згасає сонце
й журавлі відлітають у вирій
Вона поривається з ними
загублено і безкрило
беззахисно і тендітно
схожа на зневоднену квітку
із щастям

у перспективі

***

ця темрява настільки
густа
що її при бажанні
можна їсти ложкою
але ложок не вистачає
на всіх
тому чимало охочих
залишаються
без обіду
чекати коли увімкнуть
світло