Мишко-Куліш Надія

Авторська сторінка - vk.com/bosaya_rifma

ХЛОПЕЦЬ З ОЧИМА КОЛЬОРУ НЕБА

Хлопче з очима кольору як у неба,
Правда незрима, що гину я без тебе.
Небо втопилося у твоїх очах
І утворило там зоряний шлях.

Я ж заблукала, щастям поранена,
Твоя омана рваними ранами.
І диким стоном згадка про нашу ніч,
Боти для мене дорогоцінна річ.

Я не стоятиму більш за дверима,
А скандуватиму: «Ти відчини нам»!
І полюби обох як і мене колись.
Це наша донечка, ти не дарма моливсь.

КАВА З ВЕРШКАМИ

Ти п'єш еспрессо,
А я з вершками.
Я лиш в Вконтакті,
Ти – в Instagramі.

Я майстер спорту
Була із плавання,
А ти і в ванній
Під воду каменем.

Не любиш вірші,
Читаєш прозу лиш.
Я та, що пише
Ночами кожен вірш.

Ми зовсім змокли
В середу під дощем.
Від твого дотику
Із мене віск тече.

****

Щасливий той, хто вміє порадіти
Досягненням знайомих та рідні,
Бо тільки той, пізнає щастя миті,
Хто Пані Заздрості
Відважно скаже:«Згинь»!

Свої мрії відпускаю у прочинене вікно,
Але спершу їх вплітаю у кульбабовий вінок,
Щоб трималися докупи в мегаполісі надій…
Мрій-мрії, ви підступні, бо збуваєтесь тоді,
Коли білим цвітом вишні відлітають почуття,
Певно, хоче так Всевишній, корегує нам життя.
Через сито просівати треба мрії однозначно,
Бо коли їх смакувати, може здатися й несмачно.

ДАВНІЙ ДРУГ

Твій дзвінок, наче грім серед тиші.
Я одразу тебе впізнала.
Ти сказав, що читав мої вірші.
І додав, що вродливою стала.

Ти давно уже став поетом -
Білокрилий ангел добра.
Та от тільки твоїм сюжетом
Я зворушена не була.

То чому ж неуважно читав
Крик моєї душі віршований.
І у віршах мене не впізнав,
Я ж тобою була зачарована.

ВЧОРАШНЄ ЩАСТЯ

Не вертайся туди,
Де колись був щасливий,
Не ступай на підкорений шлях.
У вчорашнього щастя,
Як і в книги з архіву,
Обкладинка вся в порохах.

****

Я нікого так не хотіла,
Я хвороби такої не знала,
Як торкався ти мого тіла,
То здавалось, що я злітала.
Відчував ти мене руками,
Огортав своїм диким стоном.
Ми з тобою були жебраками
І жили по своїм законам.
Ти мене малював зірками,
Ледь примруживши одне око.
Потім ми торкались тілами
І стікали у пам'ять соком.
Нам залишились як у спадок
Танці наших ночей гарячих.
Та для щастя треба нащадок
Ми як писарі, що незрячі.