Огірчук Жанна

Народилася під Києвом. Після закінчення школи (останні 2 шкільні роки жила в Києві) отримала юридичну освіту (місце навчання: Київський кооперативний економічно-правовий технікум та Київський інститут внутрішніх справ). Деякий час (понад 5 років) працювала на державній службі, останні роки працюю у комерційних структурах в сфері торгівлі, будівництва та обслуговування.

Захоплення: література, музика, фотографія, люблю подорожувати. Люблю стан тихого спокою та умиротворення.

Улюблене місце у Києві: Маріїнський парк.

Мрія: побачити світ таким, яким він є насправді та мати натхнення протягом життя творити гарні справи, говорити мудрі слова та залишити добру згадку про себе.

Перші спроби писати вірші – з 15 років.

Особисті збірки відсутні. Одного разу друкувалася в збірці альманаху «Ауровіль».

***

А вічного нічого не буває.
Над горизонтом стелеться туман,
І тінь твоя з плечей моїх спадає,
І я свій шлях іду вже без оман.
Звивається дорога полинОва,
Плететься поряд з сотнями доріг,
Це дивна вікова магічна змова
І тягнеться вона із віку в вік.
Та й їй забракне сил тривати вічно,
Прийде на фініш й мій тернистий шлях,
Для Всесвіту – доволі прозаїчно,
Я розчинюсь в його гнучких руках.
І ось тоді настане моя Вічність
У пелюстках космічних орхідей,
Чумацьким шляхом Зоряна Величність
Буде водить мене крізь пЕлену ночей.
І ось тоді я буду вже спокійна,
І всі шляхи свої я зможу пригадать,
Душа наповнена й нарешті гармонійна,
От там і буду я тебе чекать.

***
Падаю в чекання, як у кому,
Наче в сплячку падає ведмідь,
Скільки днів і місяців потому
Буду я пригадувать цю мить.

В засідці неначе, перечікую,
Стримана, уважна, мовчазна,
Пальцями знервовано висмикую
Пелюстки з торішнього вінка.

Зсохлі квіти ніжно пахнуть вереснем,
Як на згадку про осінній щем,
Ось і квітень похапцем за березнем,
Я ж сумую досі за дощем.

Вплетена в чекання, як у килим,
Ниткою сріблястою у центр
Долею, ткачем моїм умілим,
Довжиною килим з кілометр.

Падаю в чекання, випадаю
З оберемку безтурботних днів,
Всупереч бажанню я зникаю
Із твоїх, чужих для мене, снів.

***

Звечора в хаті пахне лавандою,
Мати дитині готує настій,
Виросте донька гарною й ладною,
Буде й душа спокійною в ній.
Мамині руки чоло обмивають,
Вже й молитовник розкритим лежить,
Щось таке мамині очі та й знають,
Бо ж недаремно з них блиск променить.
Губи рядками молитву шепочуть,
Води лавАндові ллються із кіс,
Дай, Боже, доні, щоб не наврочить,
Щастя під хмари й не бачити сліз.
Коси важкі хай всотують диво
Чар-привороту маминих слів,
Хай пам’ятають в сонце і в зливу,
Хай помагають в темряві днів.
Тихо у хаті, дитина заснула,
Біла сорочка, гладдю квітки,
Ніч у кімнаті вже й свічку задула,
Лиш не поснуть молитовні рядки.

***

Накрий мені долонями чоло
І тілом моє серце затули,
Щоб бачити і чути не могло
Ні схвалень, ні образи, ні хули.

Бо півжиття за обрієм спливло
І блискавкою часу спломеніло,
Давно тебе чекала я, давно,
Душа зболілась, тіло стужавіло.

Збери мене в туге кільце обійм,
Знайди мені достойне в серці місце,
Насичена питвом холодних війн,
Наїжена торішнім сонним листям.

Залиш мене на відстані руки,
Як ближче залишити сил не стане,
Допоки сонце падає в піски,
Допоки дихаю -
Любить не перестану.

***

Така у мене перспектива:
Замкнути двері і піти,
Лиш ностальгія невловима
Тихенько поруч буде йти,
І десь в глибинах серця дзвоном
Твоє ім’я відлунням б’є,
І виноградним тяжким гроном
Впаде в безпам’яття моє.
І буде штурхати свідомість
І їй давати стусанів,
І через вік, і через кволість
Пройде крізь низку моїх днів.
Пройде, як по тонкій жердині,
У цирку вправний акробат,
Отак і я сама віднині
З твоїм ім’ям – крізь важкість втрат.
Пече у грудях.Осеніє.
І на порозі яблунь лист,
Пихатий серпень вже не сміє
Спинити вересневий свист.

***

Ну от,ти до серця мого й сягнув,
Той шлях був коротким, лише у пів слова,
Манливо рукою по шкірі торкнув
І я вже до злету з тобою готова.
Чекало нас небо,молились волхви,
Щоб ми один одного все ж віднайшли,
Палили багаття у капищах гір,
Здається вже вічність минула с тих пір.
А страху нема в тім безмежжі захмарнім,
Шляхи, що вже пройдені, зовсім не марні.
Тепер ми вже з крилами, чотири на двох,
І десь там, між зливами, всміхається Бог.

***

Дихаю тобою,
Нашіптую себе у твоє серце,
Розливаюсь по тобі рікою,
Заповнюючи собою до денця.
Вивільняю своє волосся
Висушую кожну твою сльозину,
Залишену на ньому,
І це тобі не здалося,
Я дійсно знаходжу своє щастя у тому