Я захоплююсь написанням оповідань і казок для дітей. Творчістю займаюся з 30 років. Приймаю участь у різних літературних конкурсах.
Є фіналісткою міжнародного літературного конкурсу "Творчий проект "Про це говорять.." Книга 2014" (Україна), а також фіналісткою міжнародного літературного конкурсу "Осінній проліт фантазії 2014" (Росія), була відзначена організаторами фінальної частини всеукраїнського літературного конкурсу "Pro Patria!", вийшла у півфінал конкурсу "Фаншико 2015", увійшла в шорт-лист міжнародного літературного конкурсу "Фантастичного оповідання" 2015; «Дипломант» Одинадцятого Міжнародного літературного конкурсу «Вся королівська рать» Проза для дітей.
— Шмурдяк?! — здивовано перепитав Діоніс, розглядаючи поставлену на стіл пляшку. — Хіба можливо, щоб благородний і вишуканий напій називали таким химерним словом? — засумнівався в якості принесеного продукту бог виноробства.
— Та ти, Денисе, не сумнівайся, — панібратськи поплескав по плечу покровителя веселощів злегка сп'янілий кремезний чолов'яга з каламутним поглядом.
— Я — Діоніс! — виправив співрозмовника бог-гуляка, — це таке давньогрецьке ім'я, — пояснив Вакх трактористу Степану.
— А по нашому значить Денисе, — махнув рукою тракторист. — Так ось, греку, — Степан обійняв інтуриста за плечі і з виглядом справжнього вченого вирішив провести для нього екскурс по винно-горілчаних виробах Радянської глибинки. — Шмурдяк — це, звичайно, не "Букет Молдавії", але теж скажу тобі штука гідна богів! — облизнув пересохлі губи Стьопа, та продовжив свою розповідь, обдавши співрозмовника сивушним перегаром, — це легкий свіжий напій, який має приємний аромат і гарний сортовий смак з відтінками лісових ягід і смородинового листя.
Бог плодоносних сил землі взяв пляшку з підозрілою рідиною бурого кольору в руки і підніс до очей. На дні товстим шаром лежав темний осад. Діоніс наморщив гладке високе чоло:
— Що це за коричнева гуща внизу? — вказав пальцем на бутель бог виноробства.
Степан хитро примружившись процідив крізь зуби:
— Це показник якості. Означає, що продукт натуральний! — тракторист забрав пляшку у свого нового знайомого і тицьнув брудним пальцем у кольорову етикетку. — Ось, бачиш, печатка державна, значить хороший напій.
Діоніс-Вакх важко зітхнув, дивлячись на Степана. "І цю людину порівнюють зі мною, називаючи його винним богом, покровителем хмільних утіх? Та він навіть у винах не розбирається!" — бог з цікавістю роздивлявся місцевого гульвісу, через якого і з'явився в цьому глухому забитому селі під мальовничою назвою Бухальщина. Опухлі очі, червоний кінчик м'ясистого носа, не здоровий колір обличчя, видавали в трактористі любителя випити. Тепер , порівнюючи себе, шанованого бога із так званим "божком" місцевого розливу, Вакх задавався питанням. "Хіба може простий колгоспник влаштовувати хмільні вечора краще, ніж влаштовую їх я, бог-винороб? Як може він, простий селянин, вводити людей в п'яний захват і нестримні веселощі, даруючи смертним блаженство і забуття? Невже цей Степан і справді краще за мене, самого Діоніса?" Уважно розглянувши Степана син Зевса взяв себе в руки і трохи заспокоївся. "Цього не може бути! Ніхто не зрівняється зі мною!" — посмішка заграла на його обличчі. Згадав Вакх веселе застілля, організоване ним на честь самого Громовержця.
Захмелілі верховні боги і богині возсідали на м'яких шовкових подушках, ліниво потягуючи найкращі вина з золоченных келихів. Навколо дзюрчали численні фонтани. Менади грали на арфах та співали своїми чарівними голосами серенади і оди, які вихваляли небожителів. Сатири веселили гостей, підносячи Олімпійцям все нові і кращі з найблагородніших напоїв. Прекрасні німфи заворожували погляди своїми юними тілами, що звивалися у сластолюбному танці. "Ні, кращого бенкету уявити собі не можна! Куди там цього селянину!" — зробив висновок Діоніс, але цікавість все ж змусила бога виноградарства залишитися на місцевому банкеті і подивитися як гуляють тут, в Радянському Союзі, великій країні, де панує сухий закон.
В цей час, до накритого на швидку руку столу, що стояв в густій тіні альтанки, підтяглася вся чесна компанія.
— Це Петрович! — представив худого не високого чоловіка, з рудими рідкими вусами, тракторист. — Любитель повоювати з "зеленим змієм!"
Син Зевса з повагою глянув на сухенького чахлика:
— Ну треба ж! — зойкнув він, — а з вигляду не скажеш! Невже ви змія здолати можете? — Діоніс не вірив своїм очам. "Не може бути, щоб цей недомірок, не раз вступав у сутички з чудовиськом, та ще й здобував героїчні перемоги!"
— Ну-у-у, — скромно простягнув приятель Степана, — це як доведеться, — Петрович посміхнувся беззубим ротом, — коли я змія побороти можу, а коли і він мене долає! — мужики голосно розреготалися.
— А це — місцевий гульвіса підійшов до другого гостя й по-братньому обійняв того за плечі, — це мій найкращий друг Вован. Вован у нас найбільший фахівець із сивухи.
— З чого? — не зрозумів Вакх.
— От дивак чоловік, — посміхнувся тракторист, — що таке сивуха не знає. Сивуха, — очі мужиків заблищали при одному звуці цього слова, — це райська амброзія. Її Вован сам жене! — гості наблизилися до столу і розсілися по лавках. — Так що, як ти сам розумієш, інтурист, Володимир — дуже шанована людина на селі.
— За якість продукту ручаюся, — заплітаючимся язиком виголосив кращий друг господаря будинку і тут же, на почесному місці, в самому центрі столу, з'явився великий пузатий бутель. — Самі женемо, самі п'ємо! — посміхнувся Володька, поплескавши мозолястою рукою по запітнілому сосудові з жовтуватою рідиною всередині. — На лимонних кірках настоюю! — важливо виголосив Вован, явно підкреслюючи високий статус, принесеного ним пійла.
— Ну, мужики, знайомтеся, — Стьопа злегка погойдуючись поклав руку богу-виноробу на плече, — це грек, Дениска! — тракторист поплескав по спині розгубленого іноземця.
— Діоніс, — виправив Вакх господаря будинку.
— Не важливо! — махнули рукою мужики.
— Ну-у-у, раз самого грека до нас в Бухальщину занесло, то треба гостя вшанувати, — прошамкав беззубим ротом Петрович і витягнув з-за пазухи невелику посудину, — такої бормотухи, Денисе, ти більше ніде не покуштуєш! — гордо заявив чахлик, любовно погладжуючи принесену пляшку.
— З якої почнемо? — роздивляючись виставлені в рядок пляшки з сумнівними напоями запитав Стьопа. Не довго роздумуючи він тремтячою рукою потягнувся до шмурдяку. Степан, трохи пововтузився з корком, відкрив пляшку із кольоровою етикеткою і наповнив до країв грановані склянки. — Який аромат! — шумно втягнув носом тракторист запах плодово-ягідного пійла.
— Напевно так райські сади цвітуть! — підтакнув Вован, облизуючи пересохлі губи.
— Який насичений ягідний букет! — з захватом розхвалюючи буру рідину Петрович підніс до рота свію чарчину і тут же, прицмокуючи, випив все до дна.
Дивлячись на розчервонілі від блаженства обличчя присутніх, Діоніс обережно підняв свою чарку і повільно підніс її до носа, готуючись вдихнути неземний аромат. У ніздрі синові Зевса вдарив кислий не приємний запах. Ніякими ягодами тут і не пахло. Від склянки несло чимось сильно загравшим. "І це вони називають вином?" Бог виноробства скривився. Побачивши замішання свого нового товариша Степан реготнув:
— Що, грек, казенна випивка до горла не лізе? — тракторист наповнив осушені склянки. — Та ти пий, не соромся. Пий, поки наливають! — підштовхнув Стьопа руку гостя до рота. Діоніс міцніше замружився і випив весь вміст стопки залпом. Горло немов наждаком обідрало, сльози бризнули з очей. Вакх зайшовся сухим кашлем, вдавившись огидним пійлом, яке ніяк не бажало проковтуватися. Насилу змусивши себе ковтнути хмільний напій, Діоніс відчув як по організму розтікається приємне тепло. В голову вдарив градус і бог виноградарів дивакувато посміхнувся. Він вже не пручаючись дав повторно наповнити свою стопку. Шмурдяк закінчився дуже швидко, залишивши від себе тільки хміль у голові. Трохи сп'янілий покровитель плодоносних сил землі, явно увійшовши у смак, підняв осушену склянку над головою:
— Мій кубок порожній! — голосно грюкнувши по столу порожньою посудиною, заявив Діоніс.
— Денисе, — Петрович взяв з тарілки солоний огірок і простягнув його богу виноградарства, — ти закусуй, інтурист, а то он як тебе повело!
Давлячись малосольним огірком, Вакх перейшов до дегустації дешевого крепленного вина. Бормотуха виявилася рідкісною гидотою. Ця каламутна рідина не могла гордо називатися вином.
— У нас, на Олімпі, — Діоніс задурманенним поглядом обвів оточуючих, — це в Греції, — уточнив він, — вживання хмільних напоїв зазвичай супроводжується звуками арф.
— Як у нас багато спільного! — Степан обійняв інтуриста за шию і смачно поцілував в губи, — ми теж як вип'ємо на баяні грати полюбляємо, та пісні співаємо.
"Ой мороз, мороз, не морозь мене" на підтвердження своїх слів гучним голосом завів народну пісню захмелілий тракторист. "Який мороз?" — не зрозумів Вакх, — "Літо на дворі! Про що він співає?" "Не морозь мене, та мого коня!" — підхопили приятелі Стьопи хором.
— А ще, — ледве дочекавшись закінчення романсу, заплітаючимся язиком виголосив бог-гуляка, — наші свята завжди прикрашають чарівні німфи! — проковтнувши вміст своєї склянки Діоніс зморщився, — у вас є чарівні німфи? — запитав бог у своїх нових товаришів.
— А як же! — немов березневий кіт, посміхнувся в рідкі вуса чахлик.
— У нас, на селі, що не баба, то німфа! — підтвердив Вован, — куди не плюнь, в німфу попадеш! — гордо заявив мужик. — Ось у мене Надька, та ще богиня — сто двадцять кілограмів краси відгодував! — Володимир спробував руками показати сидячим за столом округлі форми своєї богині. Діоніс поперхнувся бутербродом зі шпротами, дивлячись як Володька описує в повітрі неосяжні кола, демонструючи пишноту тіла своєї обраниці. — Щас, Денисе, потерпи трошки, сам все побачиш!
— Та-а-ак, — співучо простягнув Петрович, — такі красуні у вас, на Олімпі, точно не водяться.
Бог-гуляка засмикався на місці, йому не терпілося швидше поглянути на місцевих наяд.
— Не смикатися, — Степан підлив хмільного в склянку греку, — зараз бабоньки прийдуть, намилуєшся! — тракторист лукаво підморгнув Діонісу, — я зазнобу свою, — Степан зашепотів на вухо Вакху, — попросив для тебе подружку привести, — хитро примружившись заявив глава застілля.
— А поки наші красуні не прийшли, я навчу тебе, Денисе, культурі споживання алкоголю, — діловито підняв угору вказівний палець місцевий винний "божок". — Це у вас, там у Греції, просто — сів, та випив, а у нас застілля — це цілий ритуал! — оповідач підпер підборіддя жилистой рукою.
— Ритуал? — перепитав Вакх, не розуміючи про що йде мова.
— Ага! — підтвердили в один голос присутні за столом. Петрович почав першим:
— От у нас як: для початку за господаря склянку потрібно підняти і осушити до дня, — повчав сморчок бога виноробства. — А потім за господиню, щоб і бабі в тому будинку не прикро було. О-о-о-о-сь... — співучо простягнув Петрович.
— А потім? — розмірено похитуючись з боку в бік запитав Діоніс у присутніх
— А потім,— Вован взяв зі столу рум'яне яблуко і смачно їм захрумтів, — потім за здоров'я кожного з гостей п'ють!
— Так же власного здоров'я не вистачить, — обхопивши захмелілу голову вигукнув Вакх, — якщо за здоров'я всіх присутніх пити! — згадав бог-гуляка скільки богів, німф, сатирів і інших мешканців Олімпу збирається на гостини. Інший раз більше сотні гостей налічується.
— Але й це ще не все, — Степан потряс брудним пальцем перед носом інтуриста, — в самому кінці потрібно ще випити на коня, на кобилу і стремену. Це обов'язково!
Так, непомітно за розмовою спорожніла і пляшку сивухи. Нарешті справа дійшла до "райської амброзії", настояної на лимонних кірках. Сивуха виявилася дуже міцним напоєм. Вже після першого ковтка у Діоніса в голові все перемішалося, і наука споживання алкоголю, і спогади про урочистості на горі Олімп. Богу-виноробів здавалося, що він вже по черзі підняв свою склянку за всіх верховних мешканців священної гори і тепер черга дійшла до сатирів.
— О-О-о, ось і наші німфи прийшли! — почув покровитель хмільних утіх, немов крізь пелену, веселий сміх своїх нових знайомих. Вакх підняв затуманені очі в тому напрямку, куди вказували мужики. До тінистії альтанки, в якій відбувалося застілля, швидким кроком, перевалюючись з ноги на ногу, наближалися чотири здорові огрядні тітки. Їх пишні форми тремтіли, наче студень від кожного кроку.
— Та, що стрункіша, твоя, — штовхнув ліктем у бік бога-гуляку розчервонілий Степан.
— Яка з них? — ураз протверезілим голосом запитав покровитель виноробів, злякано розглядаючись однаково вгодованих жінок середніх років.
— Та, що зліва, — прицмокуючи товстими губами співуче простягнув підступний тракторист, — та ти не дивись, що Клавка кривобока — це у неї будова тіла така, — єхидно зауважив місцевий заводила. Діоніс вжав голову в плечі і немиготливим поглядом великих карих очей втупився на рябу молодичку.
— Ох, Клавка! — поплескав Вован прийдешню німфу по угодованій ляжці, — дивись, як на тебе інтурист дивиться, — вся чесна компанія звернула погляди на застиглого з розкритим ротом Діоніса.
— Мабуть закохався! — зареготала Клавдія і влаштувалася на лавці поруч з грецьким богом. Жінка провела повною рукою по шовковистому кучерявому волоссю грека і швидко-швидко закліпала своїми водянистими маленькими оченятами, зі швидкістю десять разів в секунду. Вакх навіть відчув легкий вітерець від її рудих вій.
— Душка-симпапошка! — веселим тоном продовжила свої загравання сільська наяда. Діоніс, не знаючи що сказати, потягнувся рукою до склянки і вмить перекинув її, потім ще одну і ще. "От диво! Що за чарівне зілля — ця сивуха?!" З кожним випитим ковтком німфа Клавдія перетворювалася на прекрасну богиню, не земної краси. Після четвертої стопки Діоніс зі словами:
— Я в житті не зустрічав чарівнішого створення, — готовий був йти за живим втіленням жіночої краси і грації хоч на край світу. Від випитого у бога закрутилася голова. Все вертілося, немов на каруселі. Повз Вакха повільно пропливали нові знайомі і їх наяди. Мужики грали на баяні, баби співали веселі пісні і пускалися в нестримний танок. Хтось їв, хтось пив. Петрович тихо сопів, влаштувавшись обличчям в салаті. Такої вакханалії не бачили навіть самі спокушені в хмільних забавах сатири. "Що за райський куточок ця Бухальщина! Треба буде обов'язково повернутися сюди."— це була остання думка, яка промайнула в голові бога-гуляки. Все навколо стихло.
Вночі Діоніс бачив дивний сон. Йому ввижалося, що він знаходиться в райських кущах разом з найкрасивішою жінкою в світі. Ні, навіть не з жінкою, а богинею.
На ранок Вакх ледве розплющив очі, набряклі після вчорашнього застілля. У ніс ударив запах сіна і гною. По ліву руку від Діоніса лежала, голосно похрюкуючи, велика рожева свиня. По праву руку — вчорашня "німфа". Клавдія, уві сні, перекинулася на спину і обдавши бога виноградарства перегаром тихенько засопіла. Руде волосся впало на її червоні товсті щоки. "Що ж вчора сталося? Нічого не пам'ятаю!" — подумав Вакх. Він спантеличено подивився на сплячу Клаву. "Мабуть краще цього не згадувати!" — твердо вирішив Діоніс і поспішив скоріше ретируватися на Олімп, поки вчорашня німфа не прокинулася і йому, як чесному і порядному чоловікові не довелося на ній оженитися, після бурхливо проведеної ночі.