Остроух Віктор

Дніпропетровський птах

Я маю крила, хоч й не птах,
А може, й птах дніпропетровський,
І я літаю у краях,
Усе життя таке задовге.
І я лечу у небеса,
У ті, що синім шиті,
В ті де божественна краса,
І де любов щомиті.
Я заглядаю на поля,
Що ваблять колосками,
Це лиш моя земля,
Одна, як рідна мама.
І дуже важко бачити,
Як гублять землю цю.
Піде усе до забуття,
І що залишиться митцю?
Мені, як птаху вільному
Не хочеться кінця такого,
Своєму краю вірний я,
Вірний так само, як і Богу.
А як помре цей край чарівний,
Де буду я літати?
На, що дивитимуся вдаль?
Кого буду кохати?
Дуже боюся, ох боюся,
Аж крилами тріпочу,
І хоч не птах, а може й птах,
Літати тут я хочу.
Тому, й зовусь дніпропетровським,
І не перейменуюсь.
Свій край прекрасний не забуду,
Й хай всі про це почують...