Яланская Марина

ЦИКЛ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ»

***
Є на схилах Дніпра молоде і закохане місто,
Що стрічає весну вже не сотню замріяних літ,
Що синів народило величних, натхненних, незлісних,
Що навчилось і лити метали, і вірші творить.

Хай воно молоде – не рахує літа тисячами,
А проте вже в історії впевнено й міцно стоїть,
І будує дороги нові, аби тими шляхами
Було дітям його так окрилено в світі ходить.

Воно може навчити усьому і все розказати
Воно голосно всюди про себе заявить щодня,
Аби ми, надихнувшись здобутками, вчились літати,
Щоб нових сторінок додавали до книги буття.

Воно вічне й величне, зродило людей незбагненних,
Що не тільки країну – весь світ здивувати змогли.
Нас щоденно пробуджує променем мрій нездійсненних,
Аби ми наші злети, йому присвятивши, несли.

Є на схилах Дніпра місто молодості і любові,
Здавна споєне мудрістю й чистими водами рос.
Де б не був, що б не бачив – до нього вертаєшся знову.
Бо це світлий твій дім, що ім’я йому – Дніпропетровськ.

***
Моє чарівне неповторне місто
На берегах одвічного Дніпра,
Замріяне дитячим сміхом чистим,
Зігріте в світлих променях добра.

На вулицях – вузьких чи то широких,
Коротких, довгих, юних і старих, -
Історія такі робила кроки,
Що неможливо позабути їх.

Було всього: війни і революцій,
Досягнень і великих відкриттів.
Родилось щастя в злетах чи у муці –
Зростало місто долями синів.

Багато місць у світі є прекрасних,
Та серце завмирає і співа
На вірному проспекті Карла Маркса,
Ось тут, де рідне місто ожива.

В мого життя строкатому намисті
Щодня вплітаєш ти нову зорю…
Моє чудове неповторне місто!
Я так тебе незміряно люблю!

***
Скажіть, ви бачили, як місто прокидається,
В найперших трударях оранжево уквітчане,
Неначе птах, розправить крила, їх обличчями
Щораз стурбовано та щиро посміхається…

Скажіть, ви бачили, як місто плаче болями,
На кожній вулиці, де лихо чорне станеться,
У кожну мить, коли у мирний час потьмариться
Блакитний день раптово втраченими долями…

Скажіть, ви бачили, як місто надихається
В очах дитячих, загадавши вічну молодість,
Як гордо й віддано приховує схвильованість,
Коли здобутками своїх дітей пишається…

Скажіть, ви чули, як співає місто голосом,
В якому – тисячі тонів, мільйон чуттів і пристрастей.
В його піснях любові, відданості, вірності
Своє історія одвічне котить колесо…

І місто не чекає, аби ми віддячили,
Тисячооке і стокриле, не спиняється…
Скажіть, ви бачили, як місто прокидається?
Як ні – повірте, люди, ви його не бачили!