Льоська

Велетень моїх мрій

Я не знала насправді хто ти,
Дивний велетень моїх мрій.
Але з перших хвилин знайомства
Була впевнена, що ти мій.

Пам’ятаю як зараз той ранок,
Коли стрітив мене на пероні,
Посміхнувся грайливо промінням
Й протягнув люб’язно долоні.

Я відразу відчула силу,
Що в руках твої міцних від Бога,
Й зрозуміла: то волею долі
До тебе вела дорога!

В квітниках і ялинках рясно
По приїзду листівка вітальна:
Гомінка та на рідкість мила
Площа з ім’ям Привокзальна.

Відлунням ранкового пульсу
Загримів твій старенький трамвайчик
Й покотив в мене в бік, куди хмуро
Пан Петровський витягує пальчик

Наче вказує де твоє серце,
На артерію, звідки судини
Розтікаються світлом ліхтарним,
Мов нанизані в ряд перлини.

Між алей й вікових акацій
Вздовж бруківки рельси-суглоби
Привели мене в казку дитячу
Імені Лазаря Глоби.

Саме тут свої ніжні троянди
Ти до мене звернув пелюстками
Й лише з теплих бризків фонтану
Підглядав Принц Маленький за нами.

Ти повів мене й до Амура,
Де прострілена наскрізь натхненням,
На папір я мастила рими,
Мов на хліб солодке варення.

Але справжні були десерти,
Коли сяйвом блакитним, як стрічка
За скляними гігантськими вежами
Розлила свої соки річка.

З її вод виринають крила –
Блискавичні струмки лебедині,
Що про вірність та силу кохання
Нагадують кожній людині.

Життєдайні хвилі лоскочуть
Береги твої й думи поетів.
Так під тінню Тараса Шевченко
Я шукаю рядки для куплетів

Й малюю нові споруди:
Хмарочоси-люстерка де ти
Розглядаєш салюти святкові,
Фестивальний причал та мости.

Геній слова – кудрявий Пушкін
Так колись оглядав губернію:
Царську примху, сон Катерини,
Потьомкіна вдалу майстерню.

Так і Горький, що всівся у сквері,
Наглядає за транспортним рухом,
З радянських часів кожне літо
Тополиним завіяний пухом.

Ну а я, у мандрівках очима
Відокремлюю свіжі сюжети:
Мегаполіса нові риси,
Свого міста сучасні портрети.

Може кожен ними пишатись
Так само, як робить це Льоська,
Бо живе та працює заради
Величного Дніпропетровська!

Льоська (Серпень 2012 р.)