Мамонтов Александр Сергеевич

МАРШ СТРОИТЕЛЕЙ ДНЕПРОПЕТРОВСКА

Огни горят над башенными кранами,
Как в море маяки для кораблей,
И, как грибы после дождя желанного, –
Коробки новостроек средь полей!

Припев:
Бетонщики, монтажники – высотники,
Прорабы, бригадиры, маляра,
Сантехники, электрики и плотники,
Начальники и сварки мастера!

Почётная профессия – строители,
И древняя и нужная сама.
Мы – скульпторы, ваятели, творители,
Из камня людям создаем дома!

Рассвета луч полоской яркой, видимой
Скользнул по крышам и… – почти мираж:
Ты за ночь, дорогой, любимый город мой,
Как в сказке, подрастаешь – «на этаж»!

Припев:

МОЙ ГОРОД НА ДНЕПРЕ

Поднялся ввысь домами новых улиц
Среди берёз, каштанов, тополей,
Ты – всё прекрасней, я смотрю, любуясь
И красотою скверов и аллей.

В дни испытаний, в дни беды огромной
Твою главу железный шлем венчал,
И сердце билось под кольчугой ровно,
И острый меч в бою врага встречал.

Как жерла пушек трубы в небо встали
Среди садов и парков красоты,
Твои мартены варят тонны стали,
Твои ракеты с космосом «на ты».

С небесной выси птичьего полёта
Видна и мощь твоя и широта –
Днепропетровцев чудная работа,
Днепропетровск - и город, и мечта.

Припев:

Преодолев пороги и стремнины
На берегах Днепра ты в землю врос,
И красотой, с времён Екатерины,
Сияешь, мой родной Днепропетровск.
Люблю людей приветливые лица,
Люблю смотреть на утренней заре,
Как хорошеешь, милая столица,
Родной мой город, город на Днепре.

РІДНЕ МІСТО ДНІПРОПЕТРОВСЬК

Рідне місто моє, ти посіло Дніпровськи пороги,
І, обабіч Дніпра, затвердилось стояти віки,
До стрімкої води в рідне місто несуть мене ноги,
До зелених дерев, де б не був, мене тягне завжди.

В історичні часи ти на захисті став України,
Поєднав у собі назву річки і царську ту кров,
Честі гідної є, від цариці часів Катерини,
Слався місто моє, серцю рідний мій Дніпропетровськ.

Я і в ночі, і в день зуcтрічатись із містом готовий,
По брусчатці алей походити з дітьми вздовж ріки,
Мене вабить завжди шумний гомін Озерки святковий,
Купол цирку і радісний сміх навкруги дітлахів.

Сонце щастя встає над будівлями, в кожній хатині,
В моїх жилах бурхливо навіки тече твоя кров,
Слався, місто моє, від цариці часів Катерини,
Місто і працівник, і Герой, рідний Дніпропетровськ.

Рідне місто моє, ти посіло Дніпровські пороги,
І, обабіч Дніпра, затвердилось стояти віки,
До стрімкої води в рідне місто несуть мене ноги,
До зелених дерев, де б не був, мене тягне завжди.