Трудова експлуатація: у 2025 році в деяких виправних колоніях України засуджених змушували працювати безоплатно та понаднормово

Монітори Національного превентивного механізму (НПМ) під час моніторингових візитів до місць несвободи, що підпорядковані ДКВС України, зафіксували випадки трудової експлуатації засуджених.

Про це йдеться в спецдоповіді Омбудсмана “Про стан справ щодо недопущення в Україні катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання у 2025 році”.

Зокрема, вони зафіксували:

• виконання засудженими понаднормової роботи в більш як 40 годин на тиждень;
• неналежне оформлення трудових договорів;
• порушення права на охорону праці;
• недостатній рівень оплати праці;
• незабезпечення спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту.

Моніторка НПМ та адвокатка Тетяна Панасенко в коментарі виданню ZMINA розповіла, що всі ці порушення монітори НПМ фіксували кілька років тому і продовжують виявляти сьогодні.

“Досі трапляються випадки систематичного використання праці засуджених без будь-якої грошової винагороди чи допуску до роботи без належного проведення інструктажів з охорони праці. Тобто йдеться не про окремі випадкові чи точкові недоліки, а про повторювану, тривалу та системну проблему” , – прокоментувала правозахисниця.

Коментуючи питання порушення трудових прав засуджених, Уповноважений Дмитро Лубінець під час презентації цієї ж спецдоповіді на засіданні Консультативної ради НПМ 28 травня 2026 року також констатував, що впродовж 2025 року Мін'юст не забезпечив жодних відчутних змін у сфері дотримання прав ув'язнених і засуджених осіб.

В Офісі Уповноваженого пояснюють, що праця засуджених має організовуватися відповідно до вимог законодавства про працю, норм і правил охорони та безпеки праці. Водночас необхідно обов'язково враховувати їх.

“Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та Кримінально-виконавчим кодексом України (КВК) і встановлених вироком суду. Відповідно до статті 118 КВК України, праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою – підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг”, – йдеться в спецдоповіді Уповноваженого.

Проте під час конфіденційного спілкування із засудженими, до прикладу, Темнівської виправної колонії № 100 монітори НПМ встановили факти використання праці утримуваних без належного оформлення. У спецдоповіді наведено приклад засудженого Б. Він повідомив моніторам, що протягом двох років виконує в установі будівельні роботи без оплати та без оформлення трудових відносин. Засуджений Ш. розповів, що працює на будівельних роботах у тих самих умовах протягом одного року.

В Офісі Уповноваженого наголошують, що період працевлаштування таких засуджених не зараховується до стажу роботи, що позбавляє їх права на пенсію в майбутньому. Це ж, своєю чергою, унеможливлює застосування умовно-дострокового звільнення, для якого обов'язковим критерієм є сумлінне ставлення до праці.

Повідомляється, що завдяки НПМ адміністрація Крюківської виправної колонії № 29 створила дві додаткові штатні посади в їдальні та офіційно працевлаштувала засуджених на платній основі. Це зупинило практику безоплатної праці.

Тетяна Панасенко пояснила ZMINA, щоб робота зараховувалася до пенсійного стажу, для цього визначальним є не сам факт перебування людини в установі виконання покарань, а належне оформлення трудових відносин, офіційне нарахування заробітної плати, подання відповідних відомостей і сплата єдиного соціального внеску.

“Ця проблема виникає тоді, коли установа не оформлює реальні трудові відносини або не виконує своїх обов'язків як роботодавець. У результаті людина фактично працює, але з погляду системи соціального страхування такого періоду працевлаштування просто не існує. Якщо засуджена особа фактично працює повний робочий день, але оформлена, наприклад, на чверть ставки (а такі випадки трапляються), вона не отримує належної оплати або за неї не сплачується ЄСВ – це не лише порушення трудового законодавства. Це створює ризик трудової експлуатації та фактично позбавляє людину частини соціальних гарантій після звільнення, зокрема права на належне пенсійне забезпечення” , – пояснила правозахисниця.

2025 року монітори НПМ також виявили випадки, коли засуджені отримували заробітну плату, нижчу за встановлений мінімальний розмір – 8 тисяч гривень на той час.

Під час вивчення групою НПМ відомостей про нарахування заробітної плати засудженим Машівської виправної колонії № 9 за квітень 2025 року монітори НПМ встановили, що загальна сума винагороди дев'ятьох засуджених, які працюють у майстерні установи, становить 6479 грн. До цієї суми не входять податки й витрати на комунальні послуги. У середньому кожен із засуджених отримав заробітну плату в розмірі близько 700 грн.

Під час відвідувань пенітенціарних установ групи НПМ регулярно фіксували випадки, коли тривалість робочого тижня засуджених становила понад 40 годин. Це є порушенням частини 1 статті 119 КВК України, наголошується в спецдоповіді. Такі порушення НПМ виявив у Рівненському слідчому ізоляторі , Харківському слідчому ізоляторі , Дніпровській установі виконання покарань № 4 , Дрогобицькій виправній колонії № 40 , Маневицькій виправній колонії № 42 , Замковій виправній колонії № 58 , Стрижавській виправній колонії № 81 , Дніпровській виправній колонії № 89 та Темнівській виправній колонії № 100 .

Тетяна Панасенко назвала декілька причин, чому в місцях несвободи відбуваються порушення трудових прав в'язнів.

Перша – це людський та інституційний фактор. Вона пояснила, що в пенітенціарній системі досі зберігається сприйняття праці засудженого не як повноцінних трудових відносин, а переважно як елемент режиму, виховного процесу або господарського забезпечення установи. Через це адміністрація іноді вважає припустимим залучати людину до регулярної роботи без належного трудового договору, точного обліку робочого часу та відповідної оплати.

Друга причина економічна. У багатьох установах застаріле обладнання, недостатня кількість замовлень, складний фінансовий стан. За таких умов виникає намагання мінімізувати виробничі витрати, іноді навіть коштом трудових і соціальних прав засуджених.

Третя причина – недостатній зовнішній контроль з боку компетентних органів.

Засуджена особа фактично повністю залежить від адміністрації установи, часто має низьку правову обізнаність у сфері трудових прав та обмежені можливості звернутися до Держпраці, податкових органів, Пенсійного фонду або до суду.

“До цього додається страх можливого тиску чи негативних наслідків у разі подання скарги. Засуджений може побоюватися втрати робочого місця, отримати дисциплінарне стягнення або зазнати погіршення умов утримання. А дисциплінарне стягнення, своєю чергою, може впливати на оцінку поведінки засудженого, його характеристику та, зрештою, розв'язання питання про умовно-дострокове звільнення. Тому навіть очевидні порушення нерідко залишаються без скарг, а отже й без належного реагування”, – пояснила правозахисниця.

Тетяна Панасенко зауважила, що останніми роками в установах виконання покарань роботи стає менше. Вона назвала це проблемою, адже постає питання реального забезпечення конституційного права засуджених на працю, можливості отримувати дохід, сплачувати внески та формувати страховий стаж.

“Час не стоїть на місці. Засуджені, які здобули сучасні професії, зокрема у сфері інформаційних технологій, перекладу чи інших дистанційних послуг, могли б офіційно працювати онлайн. Позитивний пілотний досвід був у Житомирській установі виконання покарань № 8, проте його належного продовження та поширення на інші установи, на жаль, не відбулося. Принаймні наскільки мені про це відомо”, – сказала правозахисниця. Водночас вона наголосила, що йдеться не лише про зайнятість, а й про реалізацію конституційного права на працю, ресоціалізацію людини, збереження її професійних навичок і підготовку до життя після звільнення.

Правозахисниця висловила жаль, що після відвідувань НПМ рекомендації щодо усунення порушень трудових прав засуджених лишаються невиконаними або виконуються частково.

“На мою особисту думку, для розв'язання проблеми трудових прав засуджених необхідний системний механізм, який охоплюватиме всі установи виконання покарань. Передусім потрібен спільний і регулярний контроль з боку Міністерства юстиції України, Державної служби України з питань праці, Державної податкової служби та Пенсійного фонду України”, – вважає Тетяна Панасенко.

На її думку, необхідно перевіряти не лише наявність трудового договору, а й фактичний зміст трудових відносин: скільки годин людина реально працює, яку роботу виконує, яку заробітну плату отримує, які відрахування здійснюються та чи сплачується за неї єдиний соціальний внесок.

Водночас ключовим елементом таких перевірок має бути не лише аналіз документів, а й безпосереднє спілкування із засудженими для отримання інформації про реальний стан речей, а також огляд фактичних місць праці. Саме це дозволяє виявити розбіжності між формальними записами та тим, що відбувається на практиці.

Крім того, потрібна системна правопросвітницька робота серед засуджених. Щоб людина могла відстоювати свої права, вона насамперед повинна знати, які саме права має і як зрозуміти, що їх порушено.

Окремо має бути запроваджена реальна відповідальність керівників установ і підприємств за приховану зайнятість, недостовірний облік робочого часу, несплату внесків, заниження оплати праці та використання безоплатної праці під виглядом господарського обслуговування чи благоустрою.

Також необхідно розвивати нові форми зайнятості, зокрема можливість офіційної дистанційної роботи для засуджених, які мають відповідну освіту та професійні навички.

“Праця не може бути додатковою формою покарання чи способом експлуатації людини. Так само неприпустимо наражати засуджених осіб на небезпеку для здоров'я або життя через відсутність засобів захисту, навчання чи належного контролю за умовами їхньої праці. Позбавлення волі обмежує свободу людини, але не скасовує її права на працю, справедливу оплату, безпечні умови праці та соціальне страхування” , – підкреслила правозахисниця.