Вони пронесли свою любовь крізь 35 років завивання сирен, нескінченні виклики та чергування

У Дніпропетровському обласному центрі екстренної медицини – чимало сімей, які були створені завдяки служінню людям та медицині.

Про деякі сім’ї лікарів швидкої допомоги області Міський сайт вже розповідав.

А зараз у Дніпропетровському обласному центрі екстренної медицини розповіли про ще одну чудову сім’ю медиків з Павлоградщини. Вони загартовуют своє кохання нескінченними викликами, важкими пацієнтами та чергуваннями вже 35 років!

Про них у згаданому центрі розповіли:

“Є кохання, яке народжується з першого погляду. А є таке, що загартовується викликами, сиренами та безсонними чергуваннями.

Вона – парамедик старший.

Він – екстрений медичний технік. Історія родини Литвин розпочалася у 1988 році на Павлоградській станції екстреної медичної допомоги.

19-річна Людмила після закінчення Дніпропетровського медичного училища прийшла працювати виїзним фельдшером.

24-річний Юрій уже рік працював водієм санітарного автомобіля.

Симпатія виникла майже миттєво. Вони часто працювали в одній бригаді, разом виїжджали на виклики, підтримували одне одного у складних ситуаціях і поступово зрозуміли, що їх поєднала не лише професія.

Одного разу доля підготувала для них особливе випробування. Під час виклику бригада приймала пологи. На світ з’явився здоровий хлопчик, а для молодих фахівців екстренки перший крик немовляти став справжнім благословенням. Відтоді вони з теплотою згадують того малюка, якого жартома називають своїм «хрещеником долі», адже саме їм першими довелося зустріти його в цьому світі.

Після такого екстриму Юрій і Людмила вирішили: це знак. Відкладати щастя не варто. У 1990 році вони одружилися. Відтоді минуло вже понад 35 років, але їхня любов, взаємна повага та турбота залишаються такими ж міцними.

На змінах вони завжди підтримують одне одного. А от додому роботу намагаються не приносити. Кажуть, що для гармонії важливо вміти перемикатися, відпочивати й знаходити час для себе та родини.

Для Юрія санітарний автомобіль давно став другим домом. Майже все своє професійне життя він провів за кермом «швидкої». Людмила жартує, що чоловік настільки тонко відчуває техніку, що будь-яку неполадку в двигуні може діагностувати через фонендоскоп.

Та останні роки додали тривог. Людмила зізнається, що найбільше хвилюється за чоловіка, коли він виїжджає на місця ворожих атак. Сирени стискають серце, а думки лише про одне — щоб повернувся живим і неушкодженим.

Саме тому особливого значення для подружжя набули прості радощі життя. Справжньою розрадою для них стала дача. На своїх шести сотках вони вирощують дерева та городину.

А особлива гордість Людмили — квіти. Вона доглядає їх із любов’ю, а вони щороку дякують їй пишним і яскравим цвітінням.

А ще у них є заповітна мрія про кримські світанки

Сьогодні родина Литвин продовжує тримати медичний стрій Павлоградщини. Вони щодня рятують життя, але мають свою велику заповітну мрію. Подружжя понад усе чекає на Перемогу.

Вони мріють знову, як у мирні часи, зібрати валізи та вирушити до українського Криму. З особливим теплом у серці згадують ті щасливі подорожі й непохитно вірять: одного дня обов’язково повернуться туди знову”.