Дніпровський енергетик нагороджений орденом

37-річного працівника Придніпровської ТЕС Олександра нагороджено орденом «За мужність».

Щодня роботи Олександра та його колег – це своєрідний подвиг. Адже ворог щодня обстрілює підприємства цієї галузі.

Про роботу свого фахівця та його нагороду на Придніпровській ТЕС повідомили:

«Нема часу боятися. Треба діяти», — енергетик Придніпровської ТЕС Олександр, який отримав орден «За мужність».

Олександр — машиніст енергоблоку.

Здавалося б, це не та професія і не те місце, де отримують орден «За мужність». Але реальність війни змінила все. Півтора місяці тому, до Дня енергетика, Олександра нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня — за самовіддану працю в умовах постійної небезпеки.

Олександру 37 років. Близько 18 років він працює в котлотурбінному відділенні. В енергетику прийшов у 2008 році після закінчення теплоенергетичного коледжу. Починав машиністом-обхідником котельного обладнання. З роками досвід, відповідальність і довіра колег зробили своє: вже п’ять років він працює машиністом енергоблоку.

Для сторонньої людини слово «машиніст» може звучати оманливо. Це не «водій» і не «оператор кнопок». Машиніст енергоблоку керує складним технологічним комплексом: контролює роботу котла, турбіни та допоміжного обладнання, стежить за параметрами тиску, температури й навантаження, миттєво реагує на будь-які відхилення. У критичних ситуаціях саме він ухвалює рішення, від яких залежать безпека людей і збереження обладнання.

«Енергетика — це моє, рідне. Мій дідусь працював у теплопідземних комунікаціях, бабуся будувала цю станцію — займалася обв’язкою арматури. Виходить, я тут не випадково», — говорить Олександр.

Ракетні удари, вибухи, пожежі — це реальність, у якій живуть українські енергетики. Навіть коли вони точно знають, що ракети цілять саме по станції, вони залишаються на робочому місці. Триматися допомагає команда: хтось стежить за новинами, хтось ходить, аби не зациклюватися на тривожному очікуванні, хтось жартує, щоб зняти напругу.

За чотири роки війни дії під час атак стали відпрацьованим алгоритмом: локалізувати пожежу, розібрати завалене обладнання, оцінити пошкодження, виконати аварійну зупинку, врятувати те, що ще можна врятувати.

Ось як Олександр описує робочий процес під час обстрілу:

«Ми на робочому місці. Раптом стає темно, гучно, все сиплеться, ти дезорієнтований і наляканий. А потім починаєш діяти: орієнтуєшся, координуєшся з колегами — і вже немає часу боятися. Треба працювати. Ми робимо все можливе, щоб люди не залишилися без тепла і світла. Адже за нами українські родини. У цьому наша відповідальність».

Орден «За мужність» Олександр отримав за особистий внесок у порятунок пошкодженого обладнання теплоелектростанції та службу в умовах постійної загрози.

Історія Олександра — це історія всієї української енергетики під час війни.

Дякуємо колезі та всім енергетикам, які вже майже чотири роки під обстрілами відновлюють зруйноване і тримають світло для країни».