Военный из Павлограда прославился на весь мир своими фотографиями птиц

27 лет служит Украине военнослужащий из Павлограда Роман Рысь и практически столько же занимается бердвотчингом.

Бердвотчинг – это наблюдение за птицами и их фотографирование. Этот жанр среди фотографов – один из самых трудных. Он требует не только дорогого, высокопрофессионального оборудования, которое позволяет заснять редких птичек с большого расстояния. Но и определенных качеств самого фотографа – выдержки, внимательности и так далее. Порой бердвотчерам приходится просиживать в тайных укрытиях без малейшего движения часами.

Как ни удивительно, но житель Павлограда Роман Рысь в детстве имел две мечты – стать военным и фотографом. Как видите, обе они осуществились.

Службе в ВСУ Роман отдал 27 лет, и сейчас защищает нашу страну от врагов. И при этом – успевает фотографировать любимых редких птичек. При этом его фотографии знают и ценят во всем мире!

О том, как осуществились его мечты, известнейший фотограф птиц и защитник Украины рассказал сайту Степ:

«З дитинства мене захоплювала військова справа. Звісно, не муштра і не режим. Цього в радянських фільмах того часу не показували, а мені подобалось озброєння, особливо, як воно створене і принцип його дії, техніка. Так мої дитячі мрії перетворилися на юнацькі бажання, які були врешті рештами реалізовані, і зараз я вже 27 років служу Батьківщині.

З чого почалося ваше захоплення фотографією?

Захоплюватись фото я розпочав з юнацтва. Звісно, мешкаючи в такому неймовірному регіоні, дуже хотілося зберегти всю красу, яка оточувала: озера, ліс, птахів, тварин. Тому вмовив маму придбати мені фотоапарат «ФЕД-5В» з всілякою атрибутикою для фотодруку. Це був мій перший нетривалий досвід фотографування. Нетривалий тому, що камера виявилась досить складною для початківця, оптика для репортажної зйомки. Фото чорно-білі. Але я назавжди запам’ятав перше враження від магії, коли опускаєш чистий білий папірець фотопаперу у ванночку з реактивом і поступово з’являється мить. Це просто чудо, ти фактично зупиняєш час і зберігаєш мить, матеріалізуєш її.

Що вас надихнуло почати спостерігати за природою?  Чи пам’ятаєте своє перше фото?

Саме любов до рідного краю, його природи мене і надихнула зберегти побачене на все життя. На жаль, більшість сюжетів так і залишилась в спогадах.  Більшості озер вже немає, а з ними і рослин і тварин. Дінець уже не такий чистий та прозорий.

Перше моє фото (принаймні яке мені запам’яталося і яке я особисто зробив) ― це був дідусів собака в його дворі. Запам’яталось це фото саме тому, що я його зробив особисто. Раніше це був дуже складний процес: починаючи з налаштувань камери, бо ти не бачиш реального результату в реальному часі, як це зараз можливо на цифрових камерах. Далі ― проявлення фотоплівки, друк фото.

Яка ваша улюблена локація для спостережень? 

Улюбленої локації для мене не існує але, звісно, мені комфортніше бути на одинці з природою. Я дуже люблю степ і луки, які вже майже знищені жадібними аграріями, і, як приклад, це розорювання солончакових луків на Булахівському лимані. Ліс, з його столітніми дубами, як, наприклад, в Кочережках, а також озера та болота…».

Полную версию интересного интервью можно прочесть здесь.