Был известным конным жокеем – стал героем Днепровской бригады ТРО

Городской сайт продолжает рассказывать о судьбах воинов, которые защищают Украину в составе 128-й Днепровской бригады территориальной обороны.

Часто жизнь этих людей делала кардинальный поворот после 24 февраля 2022 года.

Красноречивый пример этому – Вячеслав. До начала Большой войны он был профессиональным конным жокеем с множеством призов и наград за победы в турнирах.

О том, что променяет любимого живого коня на его бронированного 4-колесного собрата, Вячеслав и в страшном сне не мог представить.

Но случилось роковое 24 февраля…

О судьбе знаменитого жокея в 128 Днепровской бригаде ТРО рассказали:

«В’ячеслав - жокей.

Він не аматор, а професіонал з купою перемог на змаганнях і нагород. Та й чи могло бути інакше, якщо ростеш у родині, де всі працюють з кіньми. В’ячеслав потрапив до кінної школи у 7 років і з того часу “захворів на коней”. Він виступав, тренував, але найулюбленіша справа - це виховувати молодих коней, щоб потім до кінної школи приходили діти і теж відкривали для себе одне з найважливіших мистцецтв минулих часів - їздити на конях та доглядати за ними.

Чи хотів хотів В’ячеслав воювати, чи мріяв про військову славу? Авжеж ні! Він готувався до нових змагань і працював з кіньми, але 24 лютого 2022 року він зрозумів, що під ракетними ударами і російською навалою ніяких змагань не буде. А якщо окупанти дійдуть до рідного Дніпра, то у школі олімпійського резерву, де він працював, не буде ні дітей, ні кінних прогулянок. А значить треба зробити все, щоб ворог не дійшов до міста і В’ячеслав записався добровольцем до новоствореної 128 бригади ТрО.

Це було в останніх днях лютого, а вже за півтора місяці, 15 квітня 2022 року, підрозділ В'ячеслава вийшов на позиції. Тоді ще не було потужних навчальних центрів, не було полігонів, на яких бійці відстрілювали тисячі патронів і працювали з досвідченими інструкторами, як це відбувається зараз. Не було радіостанцій і планшетів з мапами, а було блукання по темних лісосмугах, де бійці, щоб не загубити один одного, трималися за довгу мотузку. Були важкі обстріли і бої.

Найзапекліший бій був, коли росіяни пішли в атаку з бронетехнікою і піхотою. Бій, який довелося вести впритул, коли бачиш очі ворога, а він бачить твої. Довгий важкий бій, в якому ворог, попри чисельну і технічну перевагу, спочатку зупиняється, його танки і БМП починають горіти, а вцілілі залишки піхоти тікають від вчорашніх вчителів, водіїв, шахтарів і єдиного на десятки кілометрів навколо жокея.

Той бій переконав бійців в тому, що навіть страшного і могутнього ворога можна перемогти.

Що буде після Перемоги? Буде повернення до справи життя, до коней, дітей, які вперше прийдуть до кінної школи, до миру. За цю мрію варто було покинути мирне життя і взяти взятися за зброю».

Фото 128 бригады