Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.

ІСТОРІЯ МІСТА

Іван Езау — німецький голова Катеринослава


Езау Іван Якович

Езау Іван Якович

Езау Іван Якович
Іван Езау був обраний міським головою в непростий час першої російської революції. Але він не скаржився на труднощі. Навпаки: йому вдалося одержати в Парижі вигідний для міста кредит. Завдяки йому Катеринослав став набагато красивіше, охайніше і сучасніше.

У 1869 році батько Івана німець-менноніт Якоб Езау зіткнувся з проблемою: як дати своїм підростаючим синам гарну освіту? До речі, народився Іван Езау як Іоганн 12 липня 1859 року в німецькій колонії Гальбштадт (з 1915 року — Молочанськ, нині Токмакського району Запорізької області). У нього було ще двоє братів — Якоб і Корнеліус. Для їхнього навчання були потрібні фінансові кошти. А батько хлопців походив з бідної сім’ї.

Допоміг випадок. У рідному Івану Гальбштадті менноніти проводили сільськогосподарську виставку з нагоди візиту майбутнього імператора Олександра ІІІ, що повертався через їхні землі з Криму. Депутація меннонітів вручила майбутньому царю меморандум, в якому обіцяла послати двох меннонітських юнаків до російської школи, щоб довести свій патріотизм.

Тепер проблема полягала в тому, щоб знайти цих двох хлопців. Повідомлення було розіслано по всіх меннонітських колоніях. Але всі боялися, що молоді люди незабаром геть обрусіють, і тому ніхто не бажав віддавати своїх синів. Однак батько Івана Езау негайно заявив про готовність послати вчитися двох своїх синів — Іоганна і Якоба.

У серпні вони вирушили з батьками в дальню подорож до Катеринослава у критому візку, оскільки залізничного сполучення ще і в помині не було. Обох братів Езау прийняли до класичної чоловічої гімназії.

У 1879-му Іван з братом закінчили гімназію. Після цього серед німців-меннонітів з’явилося чимало охочих вчитися там же.

Потім Іван Езау продовжив навчання в Технічному інституті в Ризі, який закінчив у 1884 році зі званням інженера-технолога, тоді як його брат продовжив освіту на медичному факультеті Київського університету.

Зусилля Івана Езау, за його власним зізнанням, відтепер були направлені на практичну роботу. Він вирушає до Севастополя і пропонує свої послуги як звичайний робітник на судноверфі, куди був розподілений. Він не зізнався, що у нього вища освіта, і почав працювати слюсарем. Потім юнак вирушив на нафторозробки в Баку, де працював таким же чином.

Його брат одержує місце лікаря в колонії на Хортиці. У 1887-му він написав Івану, що фірма Леппа і Вольмана позбулася інженера-будівельника, що виїхав до Німеччини. Так Іван повернувся на Хортицю і зайняв це місце. Була і ще одна причина, що підштовхнула його до повернення додому. Тут він пов’яже свою долю з коханою жінкою. 26 серпня 1889 року Іван Езау одружується на уродженці Катеринослава Маргариті Тевс. У них народиться четверо дітей, правда, перші діти — Микола і Марія — помруть немовлятами. В 1894 році народиться син Павло. А ось четверта дитина особливо прославить сім’ю і зробить величезний внесок у світову науку. Мова про Кетрін Езау, видного американського науковця, нашу землячку, що прожила перші 20 років в Катеринославі і що відбулася як вчений у США, де вона останню свою наукову роботу опублікувала в 93 роки! Хто пам’ятає про Кетрін у рідному місті?.. Але про неї — окрема розповідь, трохи нижче.

Тим часом Іван Езау з великим завзяттям і старанністю взявся за нову роботу на фірмі “Lepp & Wallman”, яка випускала машини, плуги і парові двигуни. Причому дядечко Вольман був вельми задоволений Іваном. Але тут на горизонті замаячили зміни. Петер Лепп, який був партнером-засновником у фірмі і працював на ній менеджером, незабаром залишив роботу на підприємстві, щоб стати незалежним підприємцем. Вольман вирішив запропонувати його посаду Езау. Але той, у свою чергу, також вирішив стати незалежним. Проте пообіцяв Вольману продовжити співпрацю, поки не пройде курс лікування на курорті. Родичі відмовляли Івана Езау від його рішення залишити таке гарне місце і починати власну справу без жодного досвіду. Вони думали, що він пошкодує про прийняте рішення.

Спочатку все свідчило саме про це. У Івана Яковича не було достатніх засобів, щоб заплатити за завод. Він звертається до брата і дядька своєї дружини з пропозицією увійти до компанії. Після цього справи пішли трохи краще. Він купує шматок землі і відкриває в 1895-му маленьку фабрику з виробництва сільськогосподарського устаткування (за радянських часів — комбайновий завод імені К. Ворошилова).

Спочатку було нелегко. Хоча до Івана Яковича поступало безліч замовлень, прибутки були невеликі, партнери виражали невдоволення. Одного разу перший директор і керівник будівництва Брянського металургійного заводу інженер О. М. Горяїнов інспектував завод Езау і поцікавився, чому той не утримується на плаву. Той відповів, що його капітал дуже невеликий і що його партнери мало розуміють у цьому виді бізнесу. “Дізнайтеся, що вони хочуть за свої акції, і я викуплю у них всі”, — сказав Горяїнов. Коли Езау відправився до родича дружини, той зустрів його словами: “Ну так що, ти спробуєш повернути гроші?”. — “Ні, — сказав Езау, — я прийшов до вас поговорити про акції. Скільки ви хочете за них?”. — “О, — сказав той, — поверни мені хоча б гроші, які я інвестував”. Брат Івана Яковича сказав те ж саме. Наступного дня вони сповна одержали свої гроші назад, і обидва були задоволені.

Через декілька місяців чимало бельгійських компаній прийшло до Катеринослава. Одна з цих компаній придбала завод Езау і заплатила вдвічі більше. Трапилося це в 1896-му. Товариство було перетворено на Бельгійське акціонерне товариство Катеринославських (Донецьких) залізоробних і сталеливарних заводів. Основне завдання заводу полягало у випуску сталевого фасонного литва з мартенівської сталі. Цим заводом, до речі, були виготовлені сталеві машинні частини для броненосця “Князь Потьомкін” і двох крейсерів — “Очаків” і “Кагул”.

Езау ж, продавши бельгійцям свій завод, погоджується працювати на ньому менеджером.

Він побудував у місті великий будинок з садом, куди і переїхав із сім’єю. В 1902-му році Езау бере участь у міських виборах і обирається членом міської управи, після чого залишає роботу на бельгійському сталеливарному заводі. У міста вистачало технічних проблем, що вимагали свого вирішення, і він цілком занурюється у міське господарство.

Через рік, в 1905-му вмирає міський голова Олександр Толстіков, і Езау одержує більшість голосів при обранні нового глави міста. Згідно із законом, він стає головою на наступні чотири роки. Відкрилося нове поле діяльності для його технічного ентузіазму.

Насилу, після суперечок і розбіжностей міська рада ухвалює рішення про позику в 5 мільйонів рублів. Езау одержав ці гроші в Парижі, куди поїхав підписувати контракт під час відпустки. Завдяки цим грошам у Катеринославі були побудовані водопровідна система, каналізація, трамвайні лінії, чотири середні школи, реальне училище, придбано устаткування для критого ринку. Таким чином, міський бюджет зріс п’ятикратно.

Ще один проект з’явився завдяки будівництву Мерефо-Херсонської залізниці, яка повинна була пройти через Катеринослав. Міська рада під керівництвом Езау прагнула одержати державну концесію для спорудження електричної залізниці від Катеринослава до німецької колонії Ейнлаге (Кичкас) біля річки Дніпро, де очікувалося будівництво великої електростанції.

За спогадами Катаріни (Кетрін) Езау, фабрика, збудована батьком, була за містом, і робітники були вимушені пішки добиратися до неї. Батькові належала ідея усилити транспортне сполучення за допомогою трамваїв. Звичайно, трамвайні лінії в Катеринославі на той час вже існували, але йому хотілося з’єднати місто трамваєм з промисловими районами, до самого Брянського заводу. Так почалися важливі для міста новації. Робоча слобода отримала транспортний зв’язок з центром. Нова колія трамвая “Вокзал — Брянський завод”, що значно поліпшила сполучення в місті і дала помітний прибуток місцевому бюджету, була побудована в 1906-му.

Потім батько, згадувала донька, звернув увагу на школи, на їхню недостатню для зростаючого міста кількість. Так він почав будувати навчальні заклади. Він побудував 2 великі жіночі школи, де вчилися протягом 8 років, і 2 школи для хлопчиків.

У неспокійному 1905 році, під час першої російської революції Катеринославом прокотилася хвиля насильства, погромів, мітингів і антиурядових страйків. Від усього цього почала страждати міська влада. Батьки міста збиралися щодня і планували великі міські реформи. Але тут відбулося народне хвилювання, що закінчилося єврейським погромом.

У 1909-му в Катеринославі пройшли нові вибори міського голови. На них перемогла політично більш досвідчена людина, член Першої Державної ради Іван Способний. Він був відомий своїм консерватизмом. Політичний вітер одержав інший напрям. Настрої городян ставали все більш нетерпимими щодо всього німецького. Втім, німець Іван Езау був винятком. Він справив гарне враження своєю активністю і завоював добре ім’я. Батьки міста Харкова наводили довідки, чи не схоче він прийняти участь у виборах міського голови в їхньому місті. Езау відмовив їм, посилаючись на погане самопочуття.

Іван Езау також розробляв сумісний проект зі своїм другом інженером-будівельником С. Н. Чаєвим з Петербурга. Тому належав новий варіант залізниці “Бахчисарай — Ялта” з шестикілометровим тунелем і тупиковими гілками на Симєїз і Алушту.

Отже, Езау і Чаєв намірилися побудувати електричну залізницю від Севастополя до Ялти і здійснювали кроки для отримання концесії для будівництва вокзалу в Ялті. Для будівництва залізниці в Ялті вони придбали горб Дарсан, що підносився над містом. Влітку 1914 року Езау побував у Ялті з метою скласти план водної системи придбаного ними горба. Він домовився з місцевими водопровідними станціями. Деякі з його добрих друзів не упустили нагоди запропонувати йому стати міським головою Ялти. Його навіть запросили на спеціальну зустріч. Езау пояснив, що він не підходить на посаду міського голови Ялти, тому що цар часто відвідує Ялту. Несподіване оголошення війни змусило Івана Езау терміново залишити Крим і повернутися додому, в Катеринослав.

Там його вже чекав князь Н. Урусов. Він був призначений головним уповноваженим Червоного Хреста на Південному фронті. Він і запросив Івана Езау зайнятися управлінням в цій інституції. Їхнім обов’язком було обслуговувати Кавказький фронт, район Чорного моря і Румунію. Центром Червоного Хреста був спочатку Катеринослав, а потім Одеса.

У них було дуже багато роботи, і вони потребували допомоги. В цей час до Катеринослава були мобілізовані менноніти. Спочатку — 12000 чоловік (з релігійних переконань вони не могли брати зброю в руки). В Червоному ж Хресті могли бути задіяні лише 2000 з них. Але Езау був дуже задоволений таким чудовим персоналом.

У 1914 році Езау нагороджений медаллю “В пам’ять 50-річчя земських установ. 1864–1914 рр.”. У 1915-му за свої труди був відзначений орденом Святого Володимира ІІІ ступеня.

Під час німецької окупації України і правління гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році Іван Езау знову затребуваний. Він ще раз обраний міським головою Катеринослава. Все міське господарство при ньому діяло справно. Звичайно, наскільки це було можливо після більшовицьких експропріацій. “Було трошки краще, коли місто був окуповано німецькими військами, — признавався сам Іван Езау. — Командуючий генерал фон Кнорзер жив у моєму будинку. Мені здається, у нас запанував мир і порядок”.

Але вірити у грядущий мир і спокій було важко. Генерал Кнорзер також казав йому: “Коли ми підемо, це стане поганим знаком. Моя вам порада — залишити країну”. Хоча Езау все ще залишався міським головою, він продав свій будинок і весь інвентар — звичайно, з втратами. Гроші перевів до Берліна через військову квиткову касу. Добрі друзі відмовляли його від цього кроку. Але він вчинив з німецькою холоднокровністю і не помилився. Україна все сильніше втягувалася у кровопролитну громадянську війну.

У листопаді 1918 р., коли гетьман Скоропадський був зміщений і до влади прийшла Директорія, порядок знов порушився, особливо коли німецькі війська почали підготовку до від’їзду з країни. До міської ради прийшла група робітників Брянського заводу і зажадала, щоб Іван Езау негайно залишив свою посаду. Їхня вимога була ще вагоміше тому, що всі вони були добре озброєні. Вони кидали йому в обличчя, що він не представник народу, а агент багачів. У безвихідній ситуації йому нічого не залишалося, як попросити у них розписку в отриманні скарбнички, в якій було 200000 рублів. Іван Якович не хотів бути обвинуваченим у втечі з грошима, боявся залишити про себе погану пам’ять.

Ось тоді він остаточно ліквідував усі свої справи і прийнявся готуватися до від’їзду до Німеччини.

Представники Директорії зажадали, щоб німці, які виїжджали геть, передали їм озброєння. Солдати відмовилися, і протягом ночі сто з них опинилися під арештом. Петлюра попередив, що захоплені солдати будуть розстріляні, якщо німці не здадуть свою зброю. Ті погодилися, і наступного дня потяг пішов. Ось тільки багаж Івана Езау забрали разом зі зброєю... Так міський голова попрощався зі своїм містом.

Родина Езау також опинилася у потягу з вагоном для цивільних осіб. Поїздка до Німеччини тривала два тижні. Кожні 100–200 км потяг затримувався, поки скарбник армії не виплачував від 10 до 20000 німецьких марок. В Козятині, на останній станції перед Німеччиною, проїзд був зовсім перекритий, тому що інша частина німецької армії відмовлялася здати зброю. Втім, після 24-годинної затримки і великої грошової винагороди їм дозволили покинути межі України. За добу родина Езау вже була в Берліні.

Гроші від продажу будинку Езау в Катеринославі, переведені до німецької столиці, дозволили сім’ї якийсь час жити в Берліні, а дітям продовжити освіту.

У 1922 році Іван Езау разом з родиною емігрує з Німеччини до США. Як і всі емігранти в той час, вони прибули до Америки через острів Елліс, розташований у гирлі річки Гудзон в бухті Нью-Йорка. Але в Нью-Йорку вони не затрималися і вирушили до містечка Рідлі в Каліфорнії — центру місцевої меннонітської общини. Потім вони перебираються до міста Девіс, також розташованого у Каліфорнії.

Іван Езау стає громадянином США. Звичайно, похилий вік вже не дозволяв йому повноцінно працювати. В цей період старого тішили успіхи дочки Кетрін і сина Павла.

Помер Іван Якович Езау 14 вересня 1940 року. Дружина Маргарита помре також в Америці 28 жовтня 1955 року. Два слова про дітей.

Павло Езау народився, як вже було сказано, у 1894 р. Діставши середню освіту в Катеринославі, він вирішив продовжити освіту там же, де свого часу вчився і його батько, — у Ризі. Після переїзду сім’ї до Німеччини був студентом у Берліні. В США працював, як і сестра, в Каліфорнійському університеті (Девіс), тільки на відділенні виноградарства і науки про виноробство.

Кетрін Езау народилася 3 квітня 1898 року в Катеринославі. Навчання почала там же. Після переїзду до Німеччини у 1918 році вчиться в Берлінському аграрному коледжі. Потім Кетрін продовжила навчання в США — в Каліфорнійському університеті. В 1932-му стала доктором наук в Берклі. В 1932–1963 роках працювала професором ботаніки, викладачем університету в Девісі. У Сполучених Штатах науковець розширила сферу досліджень — перейшла до фундаментального вивчення анатомії рослин. Вона стала відомим американським ботаніком, чиє класичне дослідження “Анатомія рослин” вважається у світовій науці Біблією анатомії рослин.

У 1963 році Кетрін залишила Девіс і почала працювати зі своїм давнім приятелем В. Чидлом в каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі, де той був ректором. 24 роки співпраці з Чидлом Кетрін вважала найпліднішими у своєму житті. В 1957-му вона обрана до Національної Академії наук США. Доктор К. Езау — автор 6 підручників. Як професор підготувала 15 докторів наук, але її учнями вважають себе усі ботаніки, що коли-небудь вчилися по її підручниках. У 1989-му Президент США вручив цьому видатному ученому Національну медаль науки.

Кетрін Езау померла 4 липня 1997 року в Санта-Барбарі, Каліфорнія. В її чималому архіві, що зберігається у США, залишилися для нащадків серед іншого і щоденники 1918–1939 років.

Радіючи за талановитих земляків, що реалізували себе за кордоном, можна лише пошкодувати, що «витік мізків», схоже, є не випадковим епізодичним явищем, а віковою українською національною традицією...

Микола Чабан
Будинок Езау

Посилання за темою:

copyright © gorod.dp.ua, ТОВ Сьогодні Мультімедіа
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.

Про проект :: Реклама на сайті