Будинок Приходька на Поліцейській

Все ХХ століття цей скромний будинок по вулиці Шевченка, 36 знаходився в епіцентрі «будівельної активності». Те, що він вцілів, можна вважати випадковістю, хоча можна вважати і дивом. Втім, в даному випадку це неважливо.


У 1804 р., після того як губернське Дворянське зібрання прийняло рішення про передачу свого дому знову засновуваній Класичній гімназії, перед ним постало питання про створення нової резиденції. У результаті дворянством була придбана велика ділянка (що складалась з двох стандартних земельних ділянок плану 1792 р.) на перехресті сучасних вулиць Шевченка та Артема. Втім, через відсутність точної інформації про події тих років має право на існування й інша версія - Дворянство спочатку купило нову ділянку, а вже потім подарувало свій перший будинок Класичній гімназії. У будь-якому випадку в 1800-х рр. Дворянське зібрання вже відбудувалось на новому місці. Цікавим моментом з його історії є повідомлення про те, що вже в 1804 р. для його оздоблення були надані предмети і меблі з комор Потьомкінського палацу.

Точних описів і зображень будинку Дворянського зібрання не збереглося. Відомо тільки, що це була досить велика дерев'яна будівля з мезоніном і портиком з пятьма колонами на головному фасаді. Пізніше, в 1887 р., Микола Риндовський в листі до «Катеринославського Ювілейного листка» розповів цікавий анекдот: «Про цей будинок, з приводу п'яти колон у ньому, розповідали, що коли імператор Микола Павлович, бувши ще Великим Князем, в 1818 р. був у Катеринославі, то йому, як генерал-інженеру, трапив у очі цей відступ від архітектурних правил, і він тоді ж вказав на нього губернаторові чи губернському проводиреві дворянства. А коли в 1826 році, з нагоди коронації, губернські проводирі дворянства були в Москві, то при представленні Государю Імператору Катеринославського проводиря дворянства, Його Величність згадав про 5 колон і запитав: чи вже зняли зайву колону, і у відповідь отримав, що п'ята колона тоді ж знята».

Протягом кількох десятиліть будинок Дворянства був центром громадського життя міста. Тут проводились найбільш значні бали (під час дворянських виборів, ярмарків), раути, зустрічі, банкети, офіційні прийоми. Тут же реалізовувалися і деякі громадські ініціативи. Так, у 1834 р. саме в цій будівлі була відкрита Публічна бібліотека. Цей період життя садиби завершився в середині 1838 р., коли Дворянське зібрання було повністю знищено пожежею. Після пожежі Микола I розпорядився передати дворянству руїни Потьомкінського палацу, а його стара садиба була продана в приватні руки.

Вже в 1840-х рр. тут був збудований зберігшийся до сьогодення кам'яний наріжний будинок з дерев'яним мезоніном. На подальшій долі садиби серйозним чином позначилося розширення за рахунок даного кварталу території Троїцького базару. Справа в тому, що в перші десятиліття XIX ст. тут крім Дворянського зібрання розташовувалося ще кілька громадських будівель, що належали місту. Схоже, що вони також загинули в пожежі 1838 р. і більше не відновлювалися. Але якщо дворянство продало свою садибу, то місто пішло іншим шляхом. У результаті колишня дворянська садиба опинилася в оточенні прилавків і торгових рядів.

Треба сказати, що нові власники досить ефективно використовували своє майно. Вже до 1870-х р. ділянку, що належить купцеві Василю Приходько, було щільно забудовано кам'яними двоповерховими корпусами. У 1885 р. тут працювало декілька магазинів і вірменський трактир з номерами, утримуваний Саркізом Ованесом Огли (трактир вже до 1887 був змінений готелем «Сімферополь», власником якого був Касим Ефенді Феріль). Рівень цих закладів, як, втім, і загальний стан всіх прилеглих до базару вулиць, залишали бажати кращого. Так, в 1885 р. газета «Степ» писала: «Поліцейська вулиця, в тій її частині, що біля дворів Малохатки та Мізко, з одного боку, трактиру у дворі п. Приходька і рибних лавок з іншого, рішуче непрохідна без затиснення носа». У 1890 р. будинок вже числиться за спадкоємцями В. Приходька. В кінці 1890-х рр. будинок перейшов до купця І. Звєрєва. У 1900-1910-х рр. в будинку Звєрєва розміщуються тільки невеликі торгівельні заклади, в основному бакалійні. Трохи окремо серед них розміщувалися книжковий магазин «Слово» і кондитерська «М. Беккер». Тут же працював оцтовий завод П. Буділова і кілька дрібних майстерень. А колишні номери, схоже, були перероблені в більш ніж скромні квартири.

З 1920-х рр. квартир у будинку стає помітно більше. Під них перебудовуються приміщення магазинів, майстерень, кафе. До 1980-их рр. з усього різноманіття торгових закладів минулих років у будинку збереглася тільки хімчистка № 44 фірми «Славутич». При цьому найстаріший будинок садиби, на диво, зберігався в недоторканності. Його не надбудовували, не намагалися серйозно розширити або перебудувати. Можливо, це було пов'язано з тим, що його постійно хотіли знести. Менше з тим, один з найстаріших будинків міста і один з найприємніших його пам'ятників епохи класицизму досі існує, й будемо сподіватися що проіснує ще досить довго.

Валентин СТАРОСТІН,
начальник інформаційного центру МГО «Інститут Україніки»