Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 14 апреля 2021
10:56

О ГОРОДЕ

Литвиненко Наталія Геннадіївна



Народилася 23 березня 1989 року у с. Дослідне Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Освіта: 2011-2012 ДНУ ім О.Гончара (держслужбовець, магістр), 2006-2011 ДНУ ім. О. гончара (філолог, вчитель української мови та літератури, спеціаліст).

Призер обласних конкурсів «Податки очима дітей» (2006), «Моя Батьківщина» (2006). Учасник Всеукраїнського семінару молодої поезії «Молоде Вино», призер обласного літературного конкурсу «Молода Муза» (2007), переможець обласного літературного конкурсу «Промені серця» (2011), учасник Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Антигород» (2011). Фіналіст конкурсу "Літературна надія Дніпра" (2011). Маю публікації в обласному літературно-мистецькому щомісячнику «Бористен» (2009) та газетах «Дніпровська правда», «Дніпропетровський національний університет» «Філологічний факультет», «Вперед» (смт. Солоне), публікації статей в наукових збірниках про письменників Придніпров’я «O, alma mater, зоре світанкова!», «Об’єднані магією слова». Співавтор поетичних збірників «Лілея», "Світанкова палітра" (2012, Дніпропетровськ), автор поетичної збірки «Хрестоцвіти» (2009, Дніпропетровськ).

Сторінка у мережі Інтернет - www.dniprolit.org.ua/authors/lytvynenko_natalija Осінь

Хмуре небо, хмари злі
Шлють холодні нам дощі,
Розмочили скрізь дорогу,
В серце шлють одну тривогу.

Землю мороком, в оману
Скутали лихі тумани.
Сонце вже нам не сміється,
Де-не-де хоч луч проб’ється.

А птахи давно замовкли,
Бо співать немає змоги,
А гілля давно спустіло,
І дощем його змочило.

Де-не-де побачиш птаха-
Відлетіли бідолахи.
А земля спочину просить,
Бо води із неба досить.

Присвята

Цією стежкою я бігала до школи,
Цією − утікала в степ.
Цією йшла щаслива як ніколи,
Бо лише тут пахуче небо як ніде.

Бо лише тут вдихала повні груди
Життя. Хотілось просто жить.
Усі, мов ті птахи, порозлітались всюди.
Я ж тут хотіла слід свій полишить!

Бо лише тут росла я і міцніла,
Пила я силу в рідній цій землі.
Фольклор з бабусею учила,
А з дідусем співали ми пісні.

А он те саме виснажене поле,
Десь там збирався цілий клас.
Воно мовчало,– знало наші долі.
Та зовсім інше хвилювало нас.

І саме тут я почала писати,
Закохано вивчала степ.
Любила буйнотрав’ям поблукати,
Пригод шукати і халеп.

Це край, де вперше покохала,
Розчарувань пізнала, гірких сліз,
Де я і добрих, і лихих стрічала.
І так життя мого накреслився ескіз.

Це край, де завжди серцем лину,
Тут дім і близьких, і батьків
Я збережу це, мов світлину
Сюди ж і приведу синів!

На роздоріжжі

Мов в пустелі міраж, уночі виникає твій образ.
Наче янгол, ти знову являєшся в сні.
Чую вітер. У полі шепочеться колос...
І якось стає не до сну вже мені.

Загубилась в думках, почуттях…Роздоріжжя…
Серце шепче одне, інше – розум кричить.
За вікном магістраль, Дніпро-Запоріжжя.
Тільки там я тебе вже не зможу зустріть.

Загубилась.Одна. І стою наче скраю…
Боязко тут… Холод тіло пройма.
Люди кажуть — безвихідь, що її не буває,
А буває лише в нашім серці пітьма.

Мов в пустелі міраж, в порожнечі твій образ.
Може це знак? Темна сила у безвість веде?
І не вітер вже чую, не вітер, а голос…
Тільки я вже не там. Я тепер хтозна де!

Спогад про дитинство

Дівчам ходила в степ я помовчати
І дихати хотілось тут, співать!
Любила я ось тут помалювати,
Хотілось цю красу запам’ятать.

Дівчам любила я пригод шукати,
Тікати від гадюк і від лисиць.
До борсуків у нірки заглядати,
Ганяти по полях куниць.

Дівчам ходила я у край казковий,
Той світ дитинства в спогадах лишивсь.
І кожен день тепер обов’язок суворий,
А за вікном моїм пейзаж змінивсь.

Екологічне

Зелен-ясен рідний край,
Небо голубе.
Поле, степ, терновий гай.
Гарно як ніде.

Он розкішна ковила,
Брандужки чудові.
Славна річка, сон-трава
Й маки, ген, у полі.

Славен травами наш край,
Славен та багатий.
Та вирубувать наш рай
Кожен, знай, завзятий.

Забруднили геть Суру,
Ковилу стоптали,
Сотворили у діру,
Те, що величали.

А адоніс у балках
Взяли попалили.
Бур’яни ж, сміття в валках.
Купу он лишили.

Ковила ж та сон-трава
У Червоній книзі,
Їх Закон оберіга,
Та не люди ниці.

В очереті річка вся.
Де води напиться?
Стогне бідная земля,
Куди б прихилиться?

Скоро прийде гіркий час,
Клятий час розплати.
Покара природа нас–
Нас почне знищати!


Ирина  (21.10.13 14:17): Дуже сподобалось)) із задоволенням читала вірші. Не могла відірватись. Приємно здивована ще і тим, що працюю з цією талановитою людиною. Ответить | С цитатой
татьяна  (20.10.13 21:10): Дуже гарні вірші))) Ответить | С цитатой
Анна Листопадова  (19.10.13 12:15): Дуже талоновитий автор! Чудові вірші! Ответить | С цитатой
Ольга  (18.10.13 22:16): Ось, що значить - краса слів! Ответить | С цитатой
Ольга  (18.10.13 21:33): Щиро та відверто, написано від душі... Ответить | С цитатой
Жорик  (18.10.13 21:21): Супер. Ответить | С цитатой
Валентин  (18.10.13 21:19): Чистая правда. Ответить | С цитатой
Геннадий  (18.10.13 21:18): The Best...) Ответить | С цитатой
Марина  (18.10.13 21:17): Так дерзать)) Ответить | С цитатой
Инна  (18.10.13 21:16): молодец)* Ответить | С цитатой
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте