Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Сб, 10 апреля 2021
17:15

О ГОРОДЕ

Умнова Марина Юріївна



Народилася 14 серпня 1983 року у с. Ківшарівка Харківської області. Нині мешкає у Дніпропетровську.

Навчалася у ДНУ імені Олеся Гончара (українська мова та література).
Публікувалася в збірках «Зірочки Дніпропетровщини», «Лілея», альманахах «Осягнення слова» та «Барви слова». Автор книги поезії та прози «Епізоди» З 14 років живу у Дніпропетровську. Захоплююсь літературою та театром.


Загублений сон

1 Країна Сновидінь

Одного разу укладала матуся свою донечку Марічку спати. Вже і казку читала і колискової співала, але нічого в неї не виходило. Дівчинці кортіло ще поплигати та побавитись з іграшками. І тоді матуся сказала, що, мабуть, сон її донечки загубився десь у країні Сновидінь.

Дівчинка зацікавилась:

- Як це загубився? Що це за країна? Як туди потрапити? – питання посипалися з неї, як краплинки з дощової хмаринки.

- У країні Сновидінь відбувається багато несподіванок, зустрічей та захопливих пригод, а дива трапляються щомиті, – продовжила розповідь матуся. – Щоб потрапити до цієї країни, треба лише дочекатися ночі, побажати всім надобраніч, залізти у ліжечко, заплющити очі і заснути. Але не просто заснути, а подумати про цю країну та про її мешканців. І хтось із них обов ' язково проведе тебе до цієї чарівної місцини. А мешканці там колоритні.

- Які? – прошепотіло дівча.

- Наприклад, Кіт Муркотун –

Полосатий вусань,

Знає багато колисань.

Казочки розповідає

І смішні вірші читає,

А у вільну пору

Стереже мишину нору.

Всіх хто плаче заспокоїть,

Забиті місця загоїть,

Позбавить тривоги та болю,

Намуркоче щасливу долю.

От хто точно не відмовиться тобі допомогти. Тільки-но почуєш його лагідне муркотіння, знай – за хвилинку з ' явиться і він сам. Посміхнеться в свої вуса, вигне спинку й позіхне, мигне оком, потім хвостиком крутне, й за собою поведе по стежкам незнаним, крізь ліси, крізь гори та долини, на незвідані місцини.

Залізла Марічка під ковдру, чує – муркоче. Потім і його побачила, все як мама казала. Пішла за ним слідом і опинилася в якомусь лісі. Сонечко сяє, пташки співають.

•  Ось, ми і в країні Сновидінь, Марічка, – промуркотів Муркотун. – У

вас зараз ніч, а у нас, як бачиш, день.

•  А звідки ти знаєш, як мене звуть?

•  Я все знаю, – якось загадково відповів той.

•  А що тут є цікавого?

•  Багато чого. Ось, бачиш, цей величезний камінь, що стоїть на

роздоріжжі, – кіт підійшов та потерся об нього спиною.

•  Камінь як камінь, – сказала дівчинка, оглянувши той з усіх боків. –

Лежить тут собі, нікому не заважає, нічого не робить. Що ж тут такого?

І раптом, вона розгледіла на камені обличчя: брови, очі, ніс, рот. Очі кліпнули, брова насупились, навіть ніс якось дивно ворухнувся. Камінь заговорив:

•  А от і ні! Я тут не просто так. Зараз усі кличуть мене Камінь Горович, а

взагалі-то звуть мене Вершина. Бо був колись я вершиною самої високої гори та своїми плечами підпирав небо, бачив все навколо як на долоні. Але одного разу, стався страшенний землетрус, наче нашу матінку Землю хтось почав лоскотати. Та так сильно, що мені здалось, що вона почала трястися, хитатися і навіть підстрибувати. А вже гриміла так, що я після всього цього, як бачиш, скотився вниз і от тепер стою тут, вказую шлях. Кому куди треба.

•  А мене і звуть і кличуть Марічкою. Вперше бачу такий красномовний камінь, –

поділилось дівча своїми думками.

- Так, у нас тут і не таке буває! – похвалився Камінь. – Кожному є що сказати, треба тільки захотіти почути та прислухатись. А тобі я можу запропонувати три стежинки. Обирай.

•  Іти треба туди, куди ти хочеш потрапити. І тільки туди. – порадив Муркотун.

•  А якщо я не знаю, куди хочу? – спитало дівча.

•  Тоді тобі все одно куди іти. Обирай будь-яку стежку.

•  А як обирати?

•  Ой, ну всьому тебе вчити треба. В такому випадку допоможе рахувалочка

повторюй за мною:

Один – це ти,

Два – це ти і я,

Три – разом краще іти

Чотири, п ' ять –

Який шлях обрать?

Шість, сім –

Щоб добре було всім.

Вліво, вправо чи вперед –

Як дізнатись наперед?

Де загубиш, де знайдеш,

Де голівоньку складеш?

Дев ' ять, десять!

Заплющ очі,

Навколо себе повернись.

Куди рукою махнеш –

Туди ногами і підеш.

•  Навіщо ж тоді рахувати, якщо все одно, куди тикнеш, туди підеш? – пробурмотів

Камінь Горович.

•  Нічого ти не розумієш! Так веселіше! Бувай, дівчинко Марічка, щасти тобі! Я тебе

провів, діло своє зробив, а сам по своїх справах побрів. – і Кіт зник, тільки його і бачили.

2 Ще одне знайомство і не останнє

Тож довелось дівчинці іти стежинкою, що веде наліво, бо чомусь туди вказав її

вказівний палець. Ішла собі, ішла, а потім як згадає, що вона ж хотіла сон свій знайти. «От і маєш собі, ні Кота, ні Каменя, ні з ким поговорити, ні в кого поради спитати, де мій сон шукати» – думала вона.

Раптом чує хтось ридма ридає, та так жілісно. Дивиться річечка тече, а на березі

сидись щось мале та чорне.

Дівчинка підійшла трохи блище і питає:

•  Привіт! Ти хто? Чого плачеш? Не бійся мене, боя сама тебе боюсь. Я, Марічка.

•  А я, жабеня Квак.

•  Вперше бачу таке дивне чорне жабеня, – здивувалось дівча.

•  Я тобі зараз все розповім:

Жило собі звичайне, звичайне Жабеня,

Було воно зелене і говорило: «Ква!»

Але одного разу напилося води

І стало не зелене, а чорніше від смоли.

Тепер воно не стрибає і жваво не скаче,

Тепер лише гірко та жалісно плаче,

Вже більше бідолаха голосно не квакає,

А тільки тяжко-важко «охає» і «ахає».

Причина в тому, що хтось річку забруднив,

Хтось веселе жабенятко Квака отруїв.

•  А ти часом не знаєш, хто? – спитала дівчинка.

•  Знаю. Це тітка Безсоння нашу річку забруднює. Вона викрадає гарні кольорові сни

і саджає їх у темний льох. Вони плачуть і зі сльзами витікають з них їхні кольори. Вона змішує у великому казані ті різнокольрові сльози і виливає в річку. А ти знаєш, що відбувається, коли змішати всі кольори? Вони стають...

•  Чорними.

•  Так, чорними-и, – ще більше захлюпало носом Жабеня. – І всі хто п'є цю воду теж

стають...

•  Чорними. Так? А що відбувається зі снами? – допитувалась Марічка.

•  Сни стають чорно-білими, сумними, а інколи перетворюються на жахіття. І потім

тітка Безсоння їх випускає, щоб лякати людей, – прошепотів бідолаха Квак.

•  Ой, це ж напевно і мій сон до неї в полон потрапив, – злякалась мала.

•  Як? Ти його прогавила?

•  Розумієш, я не лягла вчасно, загралася...

•  Ой, біда! – Квак схопився за голову.

•  Ти підкажи куди іти, - попросила Марічка.

•  Куди іти тут тільки я підказую, – проскрипів знайомий голос. І вони побачили в

кущах Камінь Горовича.

•  Але як? – здивувалась Марічка. – Невже камінь ще й ходити вміє?

•  Хто його знає, може й вміє. – відповів той. – Але давай ближче до діла. Куди ти

хочеш піти?

•  Я зрозуміла, чого хочу. Мені треба до тітки Безсоння сни рятувати.

•  Добре, добре. І нічого так кричати, я все чую. Ось подивись уважно,

бачиш позаду мене стежку. Її погано видно, бо бажаючих піти по ній небагато. Тебе там зустріне... Ой! Характер у нього поганий, все він когось налякати хоче чи шкоду якусь зробити....

•  Хто зустріне? – спитала дівчинка.

•  Слухай загадку, доречі, сам склав:

Стоїть перед тобою, вперед не пропускає,

Стоїть собі траву жує, дорогу перегороджає.

Ріденька борідка, гострі ріжки,

Товстезне пузо, тоненькі ніжки.

•  Цап! – відгадала Марічка.

•  Не просто Цап, а Цап Бодайло, – додав Камінь Горович.

•  Дякую, ми побігли.

•  Дякую, дякую! Побігли! А поговорити? – продовжував бурмотіти Вершина,

ховаючись у кущах. – Ех, молодість! Все кудись поспішають.

3 Цап Бодайло

Схопила Марічка жабеня та посадила його до кишені і побігла вперед, ледь розбираючи дорогу під ногами. Бігла так швидко, що з усього маху наскочила на того Цапа.

•  Як же його обійти? – прошепотіла Марічка, – Ой! Я віршик про нього згадала!

•  Зачекай! – хотів зупинити її Квак, але дівчинка його вже не чула, бо почала

голосно та виразно читати вірша:

Жили в нашому селі

Два сусіди дорогі:

Цап Бодайло – кручений ріг,

Цап Задирайло – білий бік.

С адоводи завзяті,

Та городники затяті.

Одного разу гарні друзі

Отримали по заслузі.

По селу пролетіла

Звісточка щаслива:

Цього року на городі

Капустонька красива!

Вродилася пишна,

Листочок до листочка,

Вродилася багата –

Серденьку відрада!

«На городі у сусіда,

Бач, капустонька вродила

Я до нього проберусь,

З ' їм капустоньки й вернусь» –

Міркував так Задирайло.

«Та я ж скуштую тільки, –

Бурмотів Бодайло –

З'їм лишень я стільки

Скільки влізе в мене!

Й тільки...»

«В сусіда ж вона величенька,

Соковита й солоденька» –

Думав так Бодайло,

Думав так і Задирайло.

Тільки нічка на поріг,

Як друзяки скок та плиг.

Через сусідський хиткий тин.

Тихо, щоб ніхто не взяв

на кпин.

Цап Бодайло тишком-нишком

До капустоньки бігом,

Тільки там його зустріли

Батогом, батогом!

Цап Задирайло тишком-нишком

До капустоньки шажком,

Тільки там його зустріли

Батожком, батожком.

Бо запросив Бодайло

Сад свій стерегти

Вірного пса Сірка,

А Задирайло –

Грізного Бровка.

Тож дісталося сусідам

Ні за що і ні про що,

Тиждень сміялося

з того село.

Як сусідам одне з одним

підвезло.

Хоч Цап і засоромився своєї поведінки стосовно сусідської капусти, але від сорому не втік. Адже кепкувати з себе він нікому не дозволяє. Він нагнув голову, ніби хизуючись своїми рогами. Та це було попередження, що ще крок і синці та гулі кожному, хто захоче пройти повз нього, забезпечені.

Становище вирішив виправити Квак, він виліз з кишені і сказав:

•  Доброго дня вам, пане Цап! Пропустіть нас, будь ласка, нам дуже потрібно пройти

по цій стежці.

•  Раніше треба було бути чемними, – відповів Цап. – Посміялися з ме-мене!

Покепкували... Тепер я вас точно не пропущу. Поки не принесете ме-мені капустинку.

Сказав так і відвернувся, немов кажучи, що розмову скінчено.

•  Але де ж мені взяти ту капустинку? – спитала розгублено Марічка.

•  Образився, – сказав Квак. – А це ж найближчий шлях до тітки Безсоння. Але

здаватися рано! Я знаю, що десь тут поблизу хатинка Зайчика. Може, в нього є капуста! Гайда, до нього!

4 Допомога

Вони побігли. Жабеня плигало попереду, показуючи шлях. І дійсно скоро побачили норку Зайчика.

•  Тепер я віршик розповідатиму, – сказав Квак. Марічка не заперечувала.

-Зайчик стрибунчик,

Зайчик везунчик

Пухнастий вухастик,

Вухастий пухнастик.

Улітку сіренький,

А взимку біленький.

Ти нас не лякайся,

Виходь, привітайся!

Я не сірий Вовк,

Вона – не руда Лисичка.

Я жабеня Квак,

А це дівчинка Марічка!

Зайчик обережно висунув одне вушко, потім друге, а там і весь з ' явився.

•  Зайчику, дай нам, будь ласка, одну капустинку, – попрохала Марічка.

•  Я дам, хоч дві, але і ви допоможіть мені. В мене город засихає, бо дощик вже давно

його не поливає. Он бачите і хмаринка дощова на небі висить, а сюди чомусь не летить.

Марічка, знову схопила Жабеня на руки та побігла до хмаринки, що висіла якраз над старим дубом.

Ох, і високим виявився той дуб!

•  Хмаринко, агов! Ти мене чуєш? – почала голосно гукати Марічка.

•  Вона, ні! Вона не чує, – прошелестів дуб. – А я ризикую оглохнути. Хоч я і старий,

а чую все добре. Ти скажи чого тобі треба. Чого заважаєш відпочивати.

•  Пробачте, що заважаю. Розумієте, мені треба, щоб хмаринка полетіла на город до

Зайчика та полила його грядки. Він давно на неї чекає.

•  От воно що! – відповів дуб. – Значить вона тут зачепилася за моє гілля та робити не

хоче?

•  Хочу, – тоненьким голоском озвалася Хмаринка, – але не можу. По-перше, я

справді зачепилась, а по-друге, не хочу я плакати, настрій у мене сьогодні веселий. Боюсь, і сльозинки не проллється. І сонце, ви бачите яке сонце?! Не буду плакати – і все!

•  Нічого, зараз заплачеш, – сказав дуб і його гілля захиталося, наче при

сильному вітрі. Хмаринку почало ніби підкидати вгору-вниз, з боку в бік.

•  Ой! – заверещала вона від задоволення, – припиніть, не лоскочіть! Я боюсь!

Лоскотно! Зараз розіллюсь! – й полетіла, бризнувши дощем!

•  Дякуюємо вам за допомогу! – сказали разом Марічка і Квак та побігли до Зайчика

по капусту.

•  Будь ласка!– відповів дуб, підставляючи своє листя сонячному дощику.– А чого б і

не допомогти, в добрій справі, тим паче, якщо можеш.

5 Веселка

Зайчик був такий задоволений, що до капусти ще й моркви додав.

Чи варто говорити як зрадів цьому подарунку Цап Бодайло. Одразу почав їсти за обидві щоки. Але друзям треба ще було виручити з біди Сни. Тож вони не гаючи часу поспішили до будинку тітки Безсоння. Вони його одразу впізнали. Він був чорним і непривітним.

Але Хмаринка-Смішинка, як встигла її назвати Марічка, прибігла і сюди. І почала змивати чорний колір. Повторюючи:

«Хо-хо-хо! Хо-хо-хо! Так хороше і смішно, Не було мені давно! Хо-хо!

Я тут порядок наведу, все вимию, все чорне приберу!

Все заблищить, на сонечку засяє, всіма барвами заграє!» – та й побігла далі.

І тут, рипнувши старими дверима, на порозі будинку з ' явилася тітка Безсоння. В тому, що це саме вона, можна було і не сумніватися. Адже в кого ще може бути такий злий, невдоволений вигляд та такі величезні мішки під очима.

- Це вона, – прошепотів Квак, ховаючись до марічкиної кишені.

- Хто це тут мені заважає? – проскрипіла противно Безсоння. – Хто псує мій будинок цими нестерпними кольорами? Га?

- Доброго вам дня! – ввічливо привіталася Марічка.

- Кому цей день здався добрим? – крикнула стара і подивилася на дівчинку.

- Мене звуть Марічка. Я вам подарунок принесла. – сказала дівчинка, а сама затамувала подих від страху. Бо вона дуже сподівалася, що тітка Безсоння, хоч і така страшна, а напевно теж полюбляє подарунки. І вона не помилилася, бо тітка Безсоння, здається, навіть посміхнулася та перепитала:

- Мені подарунок?

- Так, вам, – Марічка розуміла, що говорити не правду не хороше, але що зробиш... Хоча вона таки з «подарунком». І цей подарунок зараз у неї в кишені.

- Що ж показуй, – сказала Безсоння та простягнула руку.

- Не поспішайте, я покажу як з ним поводитись, – почала повільно говорити дівчинка. – Ось, дістаю з кишені камінь чорний, як вам подобається. Зараз я його кину і на тому місці де впаде цей камінь, чекатиме на вас те, чого ви так хочете.

- Те, чого хочу! Кидай швидко! – крикнула тітка Безсоння. І Марічка кинула.

Звісно, це був не камінь, а Жабеня Квак. Безсоння побігло за ним, а Квак скакав все далі і далі, допоки на небі не з ' явилась веселка. А дівчинка, випустивши сни з темного льоху, побігла наздоганяти жабеня.

Тітка Безсоння від бігу знесилена впала і вмить була розфарбована веселковими фарбами, так що її вже ніхто не боявся. Вона сховалася у старого пня і міцно заснула. Веселка подарувала снам яскраві кольори, ще соковитіші. Навколо все стало різнокольоровим. Води річки стали прозорими. У Жабеняти на вибір було сім кольорів, але він обрав свій найулюбленійший – зелений.

•  Тобі вже час засинати. Чи точніше, прокидатися, – сказав Квак.

•  Прийшов час прощатися, – знов невідомо звідки з ' явившись, проговорив Камінь

Горович.

•  Я тебе проведу, – муркнув Муркотун. – А то вже ось-ось настане і наша ніч, а у вас

прийде день.

•  Як вже? Але ж де мій сон? – спитала Марічка.

•  Це і був твій сон. Кольоровий та добрий,– сказав кіт.

•  Бувай! – почула дічинка прощання мешканців країни Сновидінь.

•  Бувайте! Дякую! Я тепер жодного сну не пропущу.

•  Доброго ранку, донечка, ти так міцно спала, – поцілувала матуся

Марічку, яка щойно прокинулась. – Це напевно тому, що на вулиці був дощик. Поглянь – вже і сонечко вийшло. Все таке блискуче та свіже, ніби приготувалося до свята.

•  До свята! А чому б і ні! – посміхнулася Марічка. – Я люблю подарунки!


Ира  (02.11.13 21:01): Думаю, что Наталья за это может поставить и самую низкую оценку. Я бы на ее месте поставила. :) Особенно после "моря в глазах" от другого автора.
Поглядела поданное Умновой во "взрослую" номинацию Лучше бы она дала рассказ о сверхспособностях сюда. Он гораздо интереснее.
Ответить | С цитатой
Net  (22.10.13 12:55): "Країна Сновидінь", серйозно? Під Н.Дев"ятко змахує!!! Ответить | С цитатой
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте