Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 14 апреля 2021
11:39

О ГОРОДЕ

Лазаревська Катерина Станіславівна



Народилася 8 вересня 1994 року. Мешкає у м.Кривий Ріг.

Навчається у Криворізькому національному університеті.
Літературна творчість: співавтор збірок "Відзеркалення небес", "Барви слова", "СЛіШ. Компот".

Вдала аварія

Того дня, коли тебе вперше побачила, я подумала: «Що це було? О! Красиве обличчя! Вау який хлопчик!»

Того дня, коли ти мене вперше побачив, ти подумав: «Блін! Що це було?! Афігєть покатався! Оце вляпався, щоб тобі!»

Того дня, коли ми вперше побачили один одного, ти культурно наїхав на мене своєю Q7 Ауді просто на «зебрі», коли мені було зелене світло світлофора і фіолетове на решту світу.

Ти вибіг, схвильований, весь на нервах і, мабуть, готовий остаточно розмазати мене по асфальту, коли побачив пришиблену усмішку на злегка пошкрябаному, але не скривавленому обличчі. Але замість цього спитав чи все гаразд. Зі мною було все гаразд, але хто ж тобі в цьому зізнається!

– Та трішки голова паморочиться, а так все добре. Кави вип᾽ю – і все буде взагалі чудово. – для тих, хто ще не знає, скромність – моя головна риса характеру. Чесно-чесно.

– Зараз організуємо каву. – кинув ти, допоміг мені підвестися і відчинив дверцята своєї «іноземки» (після того, як в дитинстві знищила випадково батькову колекцію марок, уникаю цього слова).

В якийсь інший день я б не була такою нахабною, але то був особливий день, і тому я дозволяла собі усе. Навіть усадовити себе в машину і відвезти до найближчої кав᾽ярні, де ми нарешті назвали свої імена і ти заспокоївся, бо нікуди йти жалітись я не збиралась. Ти одразу ж повеселішав. Слово за слово, жарт за жартом, обмін номерами… І ніби стало легше дихати. І ніби нічого не трапилось. І ніби знову захотілося жити. До дідька мотузки й мило, мости й висотки, таблетки і ножі! Мені ще рано! Мені ще мають подзвонити! До дідька ці дурні думки!

До дідька, ага… Питання чи надовго…

Дзвінок за дзвінком, зустріч за зустріччю, побачення за побаченням. Майже півроку минуло. А я все ще не підпускаю тебе до себе у ліжку. А я все ще шукаю вдалого моменту. А я все ще не сказала тобі правду…

Парк, альтанка, музика, квіти, ти і… обручка. На очах сльози, в грудях – ридання і пекельний вогонь страху. Зараз ти розвернешся і підеш геть. Добре, якщо мовчки. Зараз це станеться. Неминуче. Невідворотно. Відводжу від тебе погляд і тихо виштовхую із себе правду:

– Я ВІЛ-інфікована.

Чекаю ляпаса у будь-якому прояві: словесному чи фізичному. Але кругом тиша. Потім твій видих, знову глибокий вдих. Рука на моєму плечі, іншою обережно вкладаєш в мою долоню обручку, промовляєш одну лиш фразу, відпускаєш і повертаєшся до мене спиною. А я вмиваюся сльозами.

Знаєш, складається враження, що того дня, коли ми вперше зустрілися, головою вдарилася не я, а ти. Коли інші, дізнавшись якимось дивом про мою таємницю, обходили мене стороною, ти заявив, що ми з усім впораємося на раз два. Ну якщо не на два, то на три точно. Так воно і виходить. Коли я опускала руки і була вже готова йти за межу, ти давав мені класного копняка під зад у вигляді купи роботи, яка нібито без мене не зробиться, ідей, які ніхто не втілить краще, і заявляв, що без мене загнешся. Хоча насправді це зі мною ти загибався.

Ти ходиш зі мною у так званий клуб ВІЛ і такий же свій тут, як і я. Так, уявіть собі, мій абсолютно здоровий чоловік свідомо проводить час в компанії невиліковно хворих, до того ж легко і невимушено. Він тисне їм руки, обнімає час від часу, запрошує до нас додому чи просто десь посидіти компанією. І в цьому немає нічого страшного! А Насті взагалі допоміг пережити страшний удар, якого в принципі міг нанести колись мені, – її хлопець, коли вона йому сказала про ВІЛ, кинув її, не забувши при цьому виматюкати, назвати хвойдою і наркоманкою, вирвати пасмо волосся і розбити об найближчу тверду поверхню її обличчя. Потім харконув у неї і пішов геть, розносячи щойно почуту новину де тільки міг. А Настя ж оберігала його від цього, не заразила. Просто сказала, а він… Ось так легко три літери можуть перетворити життя на пекло – без роботи, друзів, підтримки… Було все, а лишилось нічого…

Люди такі боягузи. Минають ВІЛ-інфікованих десятою дорогою, навіть не думаючи, що самі можуть бути одними серед них. Зі школи нас вчать толерантно ставитись до таких людей. Яких «таких»? Ми всі однакові, ні від чого не застраховані. Просто комусь пощастило трохи більше, і він вирішив, що крутіший, кращій, що він цар у цьому житті, геть забувши про мінливість фортуни. Де гарантія, що ця примхлива дівуля все ще повернута до тебе обличчям, а не своїм елегантним вертлявим задом? Де гарантія, що у тебе так не харконуть, не вдарять, не висмикнуть пасмо, якщо раптом випливе ВІЛ-правда? Думаєш, у твоєму оточенні нічого не зміниться? А що як одного чудового дня твої друзі перестануть відповідати на твої дзвінки, приходити в гості, гукати до себе? А що як твій шеф мило усміхнеться і виставить тебе з роботи, а інший, такий як ти, не прийме на нову? А що як навіть рідна мати не захоче тебе знати? Що тоді тобі лишиться? Хто тоді з тобою лишиться? Жменька знайомих і сила-силенна спогадів з минулого життя. І почнеться нове. Де на тебе чекають такі, як Настя, Олег, Валя, Сергій, Жора, Лєра… Ті, від кого ти так старанно намагався тікати.

О, мій незрівнянний чоловіче! Я така вдячна, що того дня твоя Q7 на мене наїхала! Ти подарував мені нормальне, прекрасне життя, найщасливіші миті якого, я переживала неодмінно з тобою! Як шкода, що мало людей, схожих на тебе. Але ж колись буде інакше. Колись все буде інакше… А як саме – залежить від нас.

В залі, де проходили зібрання клубу ВІЛ-інфікованих, пролунали оплески. Худенька блондиночка, згорнула свою промову і спустилася зі сцени, пішла до свого чоловіка, даючи можливість і решті членів клубу висказати все, що вони хочуть виголосити у цій залі, бо від завтра клуб шукатиме собі інше пристанище.

На жаль.


Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления

Всеукраїнський конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2013»

copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте