Навчається у Київському національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця, перший медичний, лікувальна справа, ІІІ курс.
Переможниця обласного конкурсу «Собори наших душ», 2010 р. Переможниця обласного літературного конкурсу для дітей та юнацтва «Молода муза-2010»
Випускниця гуртка «Юні журналісти» комунального позашкільного навчального закладу «Будинок творчості дітей та юнацтва м.Орджонікідзе Дніпропетровської області», 2010 р.
Ноктюрн із життя
Вона сиділа, схиливши голову і склавши руки на коліна. Очі засліплювало яскраве світло, у повітрі літав такий знайомий терпкувато - солодкий аромат дерева, який так виразно відчувався їй на фоні сирого запаху старої меблевої оббивки і гіркого тютюну. Її виступ вже давно оголосили, і глядачі нетерпляче перешіптувалися, але вона сиділа, немов зачарована .... Це не було страхом сцени або глядачів. Ні, це, скоріше, відчуття хвилюючого болю в грудях і ніжності одночасно, почуття, які виникають завдяки спогадам.
Вона глибоко вдихнула, і, потерши руки, граціозно підвела їх ... Витончені пальці торкнулися клавіш... У залі стало тихо.
Глуха До октавою вирвалася зі старенького роялю, а за нею пішла боязка і жаліслива висока Соль. Щоб заглушити її, похмура До знову відгукнулася важким басом, але цим тільки пробудила ще більш тонку, аніж Соль, Ля... До невдоволеної До приєдналася низька настирлива Сі .... І тоді Соль розплакалася ... З нею переспівувалися високі ноти, заспокоювали, скаржилися, а низькі - дорікали і навіювали все більшого смутку ... Вони сплелися у трагічний і прекрасний «Тринадцятий ноктюрн» Шопена, який, знемагаючи і плачучи виливався зі старого стертого і подряпаного радянського роялю ...
«Це звісно не мій «Бехштейн », - думала жінка у цю мить, - але все ж таки, це найпрекрасніше, що могло бути тут ...» Тисячі думок проносилися у неї в голові ... Під таку музику завжди замислюєшся про життя, от і Ельза задумалась ...
Згадувала, як вони жили з мамою і татом. Як їй було добре, спокійно і безтурботно, поки смерть в один день не забрала батьків при не з'ясованих і досі обставинах ... І як вона стала жити в бабусі ... Ельза ніколи не забуде, як вона привела її до класу і показала прекрасний білий рояль. Відтоді музика стала сенсом життя. І як у спадок від старенької залишився «Бехштейн»... Як одного разу, ввечері, коли вона вийшла з концерту, її врятував від хуліганів молодий суддя Олег. Як потім він приходив під вікна консерваторії слухати її гру, зустрічав і проводжав додому ... Як в її серці зародилося кохання не тільки до музики, а і до Олега... Згадувала, як вони розписалися...
Музика раптом стала спокійною і вмиротвореною ... Але в голову полізли зовсім інші думки ...
Як романтика швидко скінчилася, і почалися гіркі сльози, які душили в подушці, тому що нікому більше було поскаржитися і показати криваво-сині садна по всьому тілу ... «Не хочеться згадувати, та біль і відчай спливають: « Ти дружина судді Шефнера, тобі ніхто не повірить! Мовчи, бо викину тебе на вулицю!!! Куди ті підеш? Кому ти потрібна??? Тільки й вмієш по клавішам клацати ….»
Музика підкрадалася, знову стихала, хапала за душу….
Хто міг подумати, що за приємною зовнішністю та витонченою манірністю ховався тиран. Вовк у овечій шкурі. Диявол у подобі Архангела…. Він майже кожного вечора ввалювався напідпитку і починав знущатися… Вона знала, що наступного дня прокинеться і буде біль, тільки біль, фізичний, духовний, моральний, але давало сил те, що, принаймні до вечора, а якщо пощастить і наступного дня , він, не буде її чіпати ...
А одного разу, коли все відбувалося на кухні, у неї в руці опинився кухонний ніж ...
Трагічний мінор змінювався помпезним мажором, який знову переходив у тривожно метушливий поспішний наляканий мінор, який у свою чергу всіма нотами, акордами, переходами благав про порятунок, плакав, кричав, помирав ....
«Ви справили враження неврівноваженої, озлобленої і холоднокровної особи,- стукали в голові страшні несправедливі слова.- Так, у вашого чоловіка складна і нервова робота, і, можливо, сварки траплялися, але це не привід для вбивства »,- закінчив прокурор. Суд їй не повірив, адже «вона дружина Шефнера». Факту зняття побоїв у неї не було, ніхто навіть і чути про це не хотів. Їй, як кажуть тут, «вписали по повній». Звісно, почуття провини супроводжуватиме її все життя…
Ельза догравала останні такти ... Закінчив цей опус розчарований, виснажений і відчужений, тихий і втомлений до-мінор ....
Вона встала й, видихаючи, вклонилась. Підняла голову і, подивившись на зал, побачила сльози ... Так, вони, зечки, деякі зі стажем, плакали так, ніби теж щойно бачили все, що й вона... Така вдячна публіка мистецтво тут сприймає по-особливому. Ельза знала, що кожен з них пережив своє життя у ці миті... Град оплесків вибухнув у залі.
Начальник в'язниці піднявся на сцену і щось шепнув їй на вухо ... Жінка крізь сльози посміхнулася, кивнула і знову сіла до роялю ... «Давай, Ельзо!», - кричали зечки з гальорки. Публіка зайшлася оваціями і стихла в одну секунду, коли звуки знову наповнили залу.
Звичайно ж, більшість з них не мала поняття, що таке ноктюрн і мі-бемоль мажор, і хто такий Шопен. Іноді, краще багато чого і не знати, по правді кажучи, так простіше житии - тюремна істина, до якої по неволі мусиш звикати.
Вона впевнено і ласкаво торкалася клавіш, і їй здавалося, що старенький рояль почав співати ще краще. Серце починало щемити від її гри ... Ця музика була ще світліша тієї, про яку тут мріяли ... Ніби птах влетів у цю сумну клітку, руйнуючи сірі стіни, ніби свіжий ковток повітря, який дмухнув на присутніх, розвіявши усі біди і непорозуміння. І всі до єдиного відчували себе в цю мить вільними...
У Ельзи виросли крила, і в цю мить вона була вже не «холоднокровною особою», а прекрасним янголом ... Доля відібрала у неї все: батьків, бабусю, щастя, честь, свободу ... І тільки її, не могла відібрати ... Музику ...