Вход на gorod.dp.ua

Имя для входа:
 
    Днепр » О городе » Конкурс творчої молоді «Літературна надія Дніпра - 2011»
Регистрация Вход

Сб, 15 декабря 2018
18:30

УКР   ENG

О ГОРОДЕ

 
 

Ольга Кай

Народилася у 1982 році у місті Дніпропетровську. Закінчила факультет прикладної математики Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара.

Захоплення: подорожі, танці, читання, плетіння.

Переможець обласного літературного конкурсу "Молода муза" (2008, 2011). Призер обласного літературного конкурсу "Україна є!" (2011). Фіналіст всеукраїнського конкурсу творів для дітей та юнацтва "Золотий лелека 2008".

Публікувалася в журналі "Український Фантастичний Оглядач (УФО)" (Львів), в газетах "Закритий клуб" (Луганськ), "Експедиція XXI" (Дніпропетровськ). Співавтор збірника "У вирі дум і почуттів" (2008, Дніпропетровськ), альманаху фантастики "Мантикора" (2011, Івано-Франківськ). Член журі літературного конкурсу Сучасної нереалістичної прози (СНП) на інтернет-ресурсі lib.ru (Бібліотека Максима Машкова) (2007-2009 рр.)

Член обласного літературного об'єднання ім. Павла Кононенка.
Твори (російською мовою) представлені на авторській сторінці: http://samlib.ru/k/kaj_o/


Конкурсні твори:

Уривок з роману «Відьомська стежка»

Невідомо, як відьми відчувають середину ночі – чи то по зірках, чи то по завмерлому на мить шепоту нічного лісу... Ельзара зупинилася біля розлогих лип, повільно повела рукою – і листя затріпотіло, гілки зігнулися, утворюючи невисоку арку, прикрашену світлячками. Не оглядаючись, відьма простягла руку, чоловік упіймав її долоню й слідом за провідницею переступив незриму межу.

* * *

Наче той самий ліс, тільки кожне дерево, як у дитинстві, здається схожим на чудовисько, що причаїлося, завмерло в очікуванні, а над сплетінням гілля зірки ввижаються блідо-синіми. Сизий серпанок виповзає з хащі, повільно волочиться над стежкою і знову зникає в темряві.

Так, тут має бути страшно...

Голосно ухнув пугач, на мить спалахнули величезні сяючо-жовті очі. Зара посміхнулася, розуміючи, яке враження справляє на людину це місце, й озирнулася.

Арсен виглядав спокійним – тільки цікавість в очах. І все ще тримав її за руку. Дівчина визволила долоню.

– Цікаве місце, – пошепки сказав чоловік. – Раніше я такого не бачив.

– Ще й не те буде! – Зара зітхнула. – Ти знаєш, я коли сказала, що тебе дерево може задушити або що вогники болотяні заманять кудись – адже я не жартувала.

– Я подумав, що ти просто розлютилася й наговорила дурниць, – зізнався Арсен. – Підемо?

– Підемо. Тільки ти не відставай, нікуди без попередження не відходь і, як щось трапиться, клич мене. Домовилися?

Чоловік не вдостоїв її відповіді – йому задавалося, що Зара таки значно перебільшує, наставляючи його, як малолітнього. Та невдовзі зрозумів, що порад відьмочки краще дослухатися, і вказівки виконувати беззаперечно. Принаймні, доки перебуває тут, на стежці. Варто було йому забаритися – і раптово ґрунт перед носками подарованих бабусею Айзою черевиків перетворився на хлипку трясовину. Довелося таки окликнути Зару. Дівчина була явно задоволена тим, що зарозумілий маг, нарешті, переконався в серйозності її попереджень. Дивно, та під її ногами трясовина зникала, і земля знову ставала твердою.

А трохи пізніше якесь дерево дійсно спробувало його задушити. Щоправда, гілки рухалися з таким страшним скрипом, що Арсен встиг відскочити убік і одразу впав, спіткнувшись об пухнатий м'ячик, що вигулькнув з-під ніг і оголосив тишу незадоволеним писком. Для заспокоєння хижого дерева вистачило одного погляду відьми, і вони пішли далі.

День так і не розпочався – у сіруватому світлі з лісу виповз густий туман, в якому ледь виднілися, а часом і взагалі щезали обриси стовбурів. Зара знов узяла його за руку. Вона йшла впевнено, мовби туман і не заважав їй розрізняти шлях. А навколо крутилося бліде марево, і часто в ньому вимальовувалися обличчя: Райн, Ліона, Корвін, інші колишні колеги, а потім – батько. Обличчя, якого він вже майже не пам'ятав.

– Ти їх знаєш? – тихо спитала Зара, і він зрозумів, що дівчина бачить те саме.

– Так, знаю.

Потім з'явилися обличчя людей, не знайомих ані відьмочці, ані йому, та незабаром зникли й вони. Залишився лише туман – густий, щільний, холодний.

Голод потроху брав своє, і ближче до вечора довелося зупинитися й присісти на коріння старого дерева. Дівчина витягла з торби хліб із сиром і простягла супутнику. Арсен побачив тільки руку, що виринула з марева, і їжу в ній – у згуслому тумані дівчини видно не було.

Рука зникла. Арсен вдивлявся у серпанок, що заглушав навіть звуки, потім покликав:

– Ти тут?

Йому ніхто не відповів. Він різко підвівся й, ступнувши убік, ледве не зіштовхнувся зі здивованою відьмочкою.

– Наступного разу відповідай, – похмуро попередив він.

– По-перше, я їм, а по-друге, – Зара хитро прижмурилася: – що, злякався?

Чоловік присів поруч, так, щоб Ельзара добре бачила його обличчя.

– По-перше, з тобою могло щось трапитись, а по-друге, ти забагато собі дозволяєш, відьмочко.

– Ой-ой-ой, налякав! – Зара хмикнула й відвернулася, хоча насправді їй стало незатишно: все ж, поруч із нею верховний маг, і він цілком міг вже відновити сили. От доведе вона його до кінця стежки, а він раз – і зачарує. Або просто спалить на місці.

До ночі туман розвіявся, і начебто стало тепліше. Ближче до півночі подорожани зупинилися на нічліг прямо посеред стежки. Зара сказала, що багаття тут не можна розводити, а потім, підібравши сухий прутик, окреслила навколо свого супутника коло на землі. Він ні про що не запитував – може тому, що з обіду взагалі волів відмовчуватися, начебто дійсно образився на дурний жарт. Неподалік відьма окреслила коло для себе й, улаштувавшись на теплій підстилці, вийнятій із торби, прикрила куточком ковдри ноги й заснула.

Щось розбудило її вночі, змусивши відкрити очі. Сон злетів миттєво від відчуття чужої присутності. Зара сіла й стала чекати.

Арсен спав, і напевно снилося йому щось неприємне – обличчя здавалася похмурим навіть уві сні. А дівчина раптом подумала, що погану людину бабуся Айза і взагалі не пустила б на поріг, а вже тим більше не відпустила б із ним молоду відьму.

Погляд, спрямований у спину, змусив озирнутися. Волохате чудовисько, схоже на стару, замшілу колоду із кривим гіллям замість лабетів, тьмяно блищало жовтими очима з-під кошлатих брів. Перевалюючись, воно вибралося з темряви на ледве освітлену синюватими зірками галявинку, і Зара посміхнулася:

– Здраствуй, дідусю лісовик.

– І тобі не хворіти, красуню, – чудовисько зникло, охайний дідок у вишитій сорочці, з довгою сивою бородою, підійшов до межі кола, спираючись на ключку. – Давно тебе тут не бачив. Ти, як завжди, у справі прийшла?

– Та от попрохала бабуся одну людину крізь ліс провести, – Зара кивнула убік сплячого, і лісовик спантеличено похитав головою.

– Ти кого це до мого лісу привела?

– Маг це опальний, – пояснила Зара, та лісовик хитро посміхнувся.

– Тож ти й сама не знаєш, з ким зв'язалася.

– А ти скажи!

– А що мені за це буде?

– А що б ти хотів?

Дідок оглянув відьму лукавим поглядом.

– Мені б наречену молоду. Подругу нову. Щоб не нудно було лісом бродити та від лиха всякого стерегти.

– Наречену, кажеш? – дівчина розсміялася. – І де ж я тобі її знайду? Тут навколо ні душі, скільки не шукай.

– Ну а сама не підеш? Не за старого, а за красеня молодого?

Мить – і замість старого біля проведеної на землі межі стоїть молодий хлопець: статура богатирська, волосся русяве, очі сині.

– Погоджуйся, відьмочко.

Зара помилувалася на молодця й похитала головою.

– Та вже ні. Не хочеш, не кажи – я тебе не питатиму. Якщо маю щось взнати – у свій час усе відкриється.

– Аби не запізно, – лісовик знову прийняв подобу дідка й присів на землю напроти відьми. – Я тобі от що скажу: чаклунство на нього ведуть чорне, і рано чи пізно – воно його наздожене. Залиш-но його краще тут та йди, поки спить. Інакше погано буде обом.

– Ти мені тут усяку гидоту не пропонуй, – серйозно попрохала Ельзара.

– Я не пропоную, тільки попередити хочу: минулої ночі з іншого краю стежки вам назустріч вийшла відьма, та не сама, а як ти – з людиною. З магом. І вона точно знає, кого хоче зустріти, а тому вам ніяк не розійтися. Хіба що, – він посміхнувся недобре, немов ікла показав, – хіба що зі стежки зійдете.

Зара опустила голову, уп'явшись у землю. Ще одна відьма? Ні, зустрічі на цій стежці ніколи нічого гарного не обіцяли.

– Дякую тобі, дідусю лісовик, – тихо промовила вона. – Тільки я не розумію, навіщо тобі мене попереджати? Для тебе ж усі відьми – одне плем'я, і з нею заговориш так само, як зі мною.

– Може, і не заговорю, – старий повільно підвівся. – Не люблю я магів.

– А... він? – дівчина розгублено глянула на Арсена, який так само міцно спав у своєму колі, підклавши під голову лікоть. – Адже він теж маг.

Лісовик посміхнувся, і листя на деревах відповіло йому голосним шурхотінням.

– Вже ні.

Висока фігура миттєво розчинилася в пітьмі. Ельзара лягла й довго дивилася в далеке небо.

* * *

Відьма розбудила мага на світанку, і сивий туман, що виповз із заростей, застав їх вже за зборами.

– Вночі лісовик приходив.

Арсен підняв голову, швидко озирнувся й очікувально подивився на дівчину.

– Сказав, що нам назустріч вийшла ще одна відьма з магом.

– И коли ми з ними зустрінемося?

– Швидше за все, цієї ночі.

– Можна десь сховатися?

– Ні, – Ельзара зітхнула. – Сходити зі стежки не можна.

– Чому?

– Тому що там, – вона махнула рукою вбік лісу, – буде байдуже, відьма я чи ні. Це особливе місце, і ходити тут можна тільки стежкою.

– А маг зможе тут чаклувати?

– Якщо відьма йому допоможе, то так, – Зара підвелася, закинула торбу на плече. – Лісовик сказав, що ти вже не маг.

– А що тобі лісовик ще сказав? – зненацька огризнувся Арсен. Опустив голову, повільно перевів подих і, оглянувшись на підступаючий туман, вимовив: – Ідемо.

У тумані говорити вдавалося лише пошепки, а голосні звуки грузько глухли, не досягаючи слуху співрозмовника.

– Може, почекати десь тут до наступного ранку? – запропонувала відьма. – Якщо вони не знайдуть нас раніше, у тумані можуть просто не побачити.

– Як і ми їх, – відгукнувся Арсен. – Ні вже. Маг, імовірно, зможе розігнати туман або зробити щось іще.

Подумки відьма з ним погодилася, до того ж у неї з'явилася ідея, майже безнадійна. Дівчина сповільнила крок, і подорожани йшли, не кваплячись, вигадуючи час.

Коли стемніло, і білясте марево уповзло зі стежки, Зара зупинилася й голосно покликала:

– Дідусю лісовик!

У відповідь – тиша, тільки заскрипіло, хижо простягаючи віти, старе дерево. Відьма кинула на дерево сердитий погляд і покликала знову:

– Дідусю лісовик!

Арсен торкнувся її рукава, дівчина озирнулася. Цього разу лісовик зволів одразу з'явитися в подобі старого.

– Чого галасуєш, красуню? Весь ліс переполохала.

– Доброго здоров'я тобі, дідусю лісовик. Вибач за турбування... про допомогу тебе проситиму.

Усмішка на вигляд лагідного дідка Арсенові не сподобалася, але він розсудливо в розмову не встрявав, хоча й готувався у будь-яку мить втрутитись, якщо знадобиться.

– І яка допомога тобі потрібна?

– Вихід у зовнішній світ.

Якщо Зара й мала сумніви – чи можливо здійснити те, про що вона просить, замислений вигляд дідка підказав їй: так. Лісовик тільки міркував, чи погодитися, і що зажадати натомість.

Посмішка на старому обличчі з'явилася зненацька.

– Даремно ти вчора відмовилася: була б моєю дружиною, думати б забула про всілякі дурниці. Й супутнику своєму шлях би назовні відкрила. Ну то добре, – він розправив плечі, відкинув ціпок. – Ех, молодцю, потіш мене, старого. Битися будемо на кулаках. Як переможеш мене тричі – відкрию вам вихід, якщо ж перемога за мною лишиться – я вас прямим шляхом до неминучої загибелі приведу.

– Це вже ні, – швидко відповіла відьма. – Якщо ми з тим магом зустрінемося, то ще невідомо: хто кого. А ти нам "неминучу загибель" пропонуєш!

– А раптом і здолає мене твій молодець? – хитро прищулився дідок, та Ельзара не мала зайвих сподівань – де ж то бачено людині проти лісовика встояти?

– Ну що ж, тоді, якщо я сильнішим виявлюсь, я піду і вас не чіпатиму, – зненацька погодився лісовик. – Нудно в лісі, нема з ким і кулаки розім'яти, а так – хоч розвага.

У відповідь на погляд відьми, Арсен кивнув, скинув торбу на землю й приготувався.

– Що не нападаєш? – поцікавився дідок. – Чи тебе мій вигляд бентежить? Ну то це поправно.

Ельзара ойкнула, маг збентежено відступив. На доріжці стояв іще один Арсен, тільки з довгим темним волоссям, сколеними на потилиці блискучою шпилькою. І обличчя бліде-бліде, як у мерця. Придивившись, відьма зрозуміла, що це таки не Арсен, але хтось дуже на нього схожий.

Наступної миті справжній Арсен кинувся вперед. Дівчина трохи відійшла, щоб не заважати, і стежила за швидкими рухами з острахом і цікавістю. Їй здалося, що колишній голова міста от-от повалить свого суперника на землю, але... Він упав сам, а лісовик, посміюючись, без особливих зусиль удержав його на землі, не даючи підвестися.

– Це раз, – сказав він.

Через якийсь час усе повторилася. "Це два" – зітхнула відьма. На інший результат двобою годі й сподіватися, адже в лісовика руки дужі, міцні, як дерева дубові, як ухопить кого – самому довіку не вирватися.

Супротивники зійшлися втретє, стрімким танцем закружляли один навколо іншого, раз у раз міняючись місцями, та так, що Ельзара не могла встежити за їхніми рухами, і раптом повалилися на землю. Побачивши, що маг опинився зверху і, придавивши супротивника, не дає пручатися, дівчина прикрила долонькою рота, сподіваючись, що цього разу перемога залишиться за людиною. Та раптово від легкого руху руки лісовика Арсена немов підкинуло в повітря. Він впав чи не в десяти кроках від супротивника і, важко перевівши подих, не одразу зміг підвестися.

– Це три, – лісовик устав, обтрусив долоні й знову перетворився на дідка. Почекав, доки чоловік випрямиться і, посміхнувшись, обернувся до відьми.

– Ну, дякую. Побавили старого. Вибачайте, як щось не так.

"От і все" – з відчаєм і водночас полегшенням подумала відьма. Лісовик ішов, та на межі темряви, що по обидва боки стежки здавалася ледве не відчутною на дотик, озирнувся.

– А прохід я вам відкрию. Як ітимете вперед, ані на мить не зупиняючись, то ліворуч побачите стежку. По ній і вийдете.

І зник, розчинився в пітьмі.


Дмитро  (13.12.11 15:56): Відчувається вплив фолькльору і Рідної віри! Ответить | С цитатой
Карина  (07.11.11 12:13): Класні твори! Пішла почитала ще й на авторській сторінці.
Не знала, що у нашому місті є такий цікавий автор.
Творчих успіхів!
Ответить | С цитатой
Інна  (28.10.11 14:42): Прочитала всі книжки Ольги Кай на Самовидаві і дуже приємно, що автор – моя землячка.
«Відьомська стежка» - це одна з моїх улюблених книжок взагалі. Подобається, як автор передає почуття героїв без опису зайвих пристрастей, як протиставляє казковий світ чарівництва пихатому та брехливому світу столичних магів. І те, що герої справжні, що Ельзара – не вередлива супер-пупер красуня, за якою бігає кілька сотень шанувальників. І Арсен – дорослий чоловік, який поводиться не як самовпевнений хлопчина-супергерой. Взагалі я б перечитала цю книжку українською, цікаво спів ставити враження, бо уривок, який викладено тут, українською читається гарно.
Ответить | С цитатой
Klabautermann  (25.10.11 21:29): Чудовий уривок і гарно перекладений. Дещо навіює алюзії на "відьомську" епопею Ольги Громико, втім, Ельзара як така не схожа на Вольху ВРєдну. Ну і, не читаючи весь роман, можна зробити припущення, що головна героїня та Арсен - потенційна "солодка парочка", судячи як вони чубляться :))) Ответить | С цитатой | Обсуждение: 3
Firebird  (21.10.11 11:27): Мова: 5
Образна мова, яка передає і психологічні нюанси, й атмосферу.
Деякі дрібні зауваження до окремих слів, традиційно вживаних у нашому регіоні не в тому значенні.

Грамотність: 5

Майстерність викладу: 5
Хоча це й фрагмент, але у деяких моментах заворожує. Те, що відбувається, реально видно, героям співпереживаєш.

Сюжет: 5
Прописані натяки на майбутні події і на минулі. Немає шаблонів.

Герої: 5
Нестандартне зображення живих фентезійних героїв. Окремий плюс за органічне поєднання класичних фентезійних традицій (маги) з природною національною міфологією (лісовик), а також плюс за межове зображення образу відьми (між фентезі і народною традицією).

Авторський стиль: 5
Чітке зображення того, що бачить автор. Навіть по фрагменту можна впізнати автора.

Враження від тексту: позитивні.
Хочеться прочитати весь роман. Радує, що у нашій області вміють писати фентезі українською.
Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
Євгенія  (21.10.11 11:18): Гарна замальовка, особливо хижі дерева і лісовик, шкода тільки що лише уривок. Ответить | С цитатой | Обсуждение: 2
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Объявления


Текстовая версия сайта Версия для iPhone Версия для Android Gorod.dp.ua на Facebook 34-й телеканал ТРК Украина Газета Сегодня
copyright © gorod.dp.ua, ЧАО Сегодня Мультимедиа, ТРК Украина
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте