Закрыть Вход на gorod.dp.ua

Имя для входа:
Днепр » Новости города и региона
Регистрация Вход

сб, 23 февраля 2019
17:54
УКР   ENG
НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА  
20.03.2013

Автор відомого шпигунського роману починав у дніпропетровських газетах

Автор відомого шпигунського роману починав у дніпропетровських газетах
4 березня минуло 110 років від дня народження письменника Юрія Дольда-Михайлика. Перше своє оповідання автор популярного колись шпигунського роману «І один у полі воїн…» надрукував на шпальтах часопису «Зоря». Письменник працював у дніпропетровських газетах, закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти (нині національний університет).

«Рішуче вимагаю припинити друк»

Пригоди з головною книжкою його життя почалися ще до виходу її окремим виданням. А було це так. Після тривалої роботи над романом «І один у полі воїн» письменник навесні 1956 року завершив його.

…Радянський розвідник лейтенант Григорій Гончаренко під ім’ям барона Генріха фон Голдрінга закинутий у глибокий німецький тил із завданням дізнатися, де знаходиться секретний підземний завод, який виробляє нові види озброєння. Відважному розвідникові вдається не тільки одержати всі необхідні відомості, а й допомогти втекти заарештованому фашистами відомому конструкторові Едварду Штронгу.

Письменник вирішив надрукувати роман у журналі. Але журнали в Україні були не дуже товсті. І видрукувати твір повністю було нереально. Тож автор, згнітивши серце, скоротив текст з 680 сторінок до 410! Тобто більш як на третину. Публікація твору навіть у скороченому вигляді в молодіжному часописі «Дніпро» себе виправдала. На численних читацьких конференціях, у листах відзначено низку огріхів, слабких місць. Нарешті, роман автором дороблено, перекладено російською мовою і здано до московського часопису «Октябрь». Редакція журналу сповістила автора, що ставлення до його твору доброзичливе. Здавалося, усе гаразд.

Але наприкінці вересня 1956 року Юрій Дольд-Михайлик раптом дізнається: його роман друкує газета «Вечерний Ленинград». Того ж дня автор поспішає на поштамт дати телеграму до Ленінграда редакторові. Повідомляє, що після публікації в журналі «Дніпро» він зробив виправлення в тексті.

Тут же письменник пише: «Вважаю нетактовною поведінку невідомого мені перекладача, котрий, не погодивши зі мною перекладу, віддав його до редакції і навіть змінив назву роману. Рішуче наполягаю припинити друкування». У ленінградській газеті роман стали друкувати під нічим не виправданою назвою «Человек без имени».

Наступного дня у Києві пролунав дзвінок з Ленінграда. Редактор «вечірки» Кондрашов повідомив Дольда-Михайлика, що переклад їм приніс перекладач А. Горський, який справді назву змінив. Але роман, мовляв, вже почали друкувати і нічого зробити неможливо.

Дольд-Михайлик спробував звернутися в агентство з авторських прав, інші установи. Звернення нічого не дали. Раз мав необережність надрукувати свій твір у часописі — будь-який перекладач може перекласти його і надрукувати де завгодно. Такий був радянський закон про авторське право. (А якби автор дожив до епохи Інтернету!).

Але чого й по закону не мав права робити А. Горський, так це змінювати назви без відому автора. Лише у жовтні автор дістав від Горського першого листа, де той писав: «Що ж стосується зміни назви роману, так я готовий у будь-який момент, якщо ви цього вимагатимете, зазначити в зносці (!) первісну назву роману».

Вчинок перекладача автор розцінив як вкрай безцеремонний. Він повідомив редакцію часопису «Октябрь», що в Ленінграді без відому автора стали друкувати його роман. Редакція товстого журналу зажадала від автора припинити друкування роману в газеті. Але він був безсилий будь-що зробити…

На цьому страждання атора не припинилися. Перекладач Горський, не бентежачись протестами проти його безцеремонності, повідомляв: «Один з театрів, з яким у мене багаторічна творча дружба, запропонував мені написати п’єсу за мотивами вашого роману. Яке ваше ставлення до цього? Я з задоволенням би узявся за цю роботу. Чи плануєте ви писати сценарій і як ставитеся до такої пропозиції?»

Дольд-Михайлик після цього іронізував: «Гай-гай, я просто боюся, що А. Горський з властивою йому енергією і практичністю зробить за моїм романом лібрето балету чи пантоміму для цирку!»

І все ж роман «І один у полі воїн» вийшов того ж 1956 року окремим виданням українською мовою. Вже за рік, 1957-го, роман виходить російською і неодноразово перевидається: тільки до 1960 р. 5 разів українською мовою, 10 — російською. У 1959 р. Юрій Дольд-Михайлик спільно з Г. Ткаченком написав однойменну п’єсу, поставлену в багатьох театрах країни та екранізовану.

А хто такий отой загадковий перший перекладач роману російською мовою? Ймовірно, це був Анатолій Веніамінович Горський (1907—1980) — співробітник радянських органів держбезпеки, який на пенсії зайнявся перекладацтвом.

Між двома батьківщинами: Полтавщиною та Дніпропетровщиною

Дольд-Михайлик прийшов в українську літературу наприкінці 1920-х, успішно виступає як журналіст, нарисовець, прозаїк, драматург, сценарист, перекладач.

Народився Юрій Дольд-Михайлик 4 (17) березня 1903 р. у родині залізничного сторожа (пізніше — сільського кравця) Петра Михайлика в селі Бутенки на Полтавщині. Закінчив початкову школу в рідному селі, Кобеляцьку вище-початкову школу, а згодом екстерном — Кобеляцьке комерційне училище. Кобеляцький повіт на Полтавщині сусідив з Катеринославщиною.Тож 1922 року юнак почав виступати як журналіст на сторінках катеринославської окружної селянської газети «Зірка».

Коли від 1925 р. у Катеринославі став виходити літературний часопис «Зоря», Юрій працює і там. У «Зорі» 1927 р. й було надруковане його перше оповідання «Щоденник людини, яка старіється». Додавши до свого прізвища Михайлик слово «Дольд», юнак зробився письменником.

У 1925-му він вступив до Катеринославського інституту народної освіти (нині Дніпропетровський національний університет). У місті на Дніпрі Юрій Дольд-Михайлик з дружиною жив у будинку колишнього просвітянина Івана Труби за адресою: вул. Кавалерійська, 22. Одночасно з роботою в газеті «Зірка» Юрій Дольд-Михайлик став дописувати в київські та харківські газети. Про його тогочасний стиль можуть свідчити «Подорожні нотатки (Від нашого дніпропетровського кореспондента)», опубліковані в київській «Пролетарській правді» влітку 1926 року:

«Ще не висохла роса, як «Гришка» (це так звуть селяни поїзд, що ходить між Дніпро-Петровським та Павлоградом через Новомосковське) привіз мене до станції Орлівщини, де я мав зупинитись.

(…) Увечері того ж дня я був у Павлограді. Хороше місто. Якби тільки не піскувата пилюка, що вдень не дає змоги розкрити ні очей, ні рота, та не малярійні комарі, та не такі тротуари, що ноги поламаєш, перескакуючи з камінчика на камінчик, та не таке повітря, де завжди пахне асенізаційною валкою, та не такі пожильці, що знають уже на другий день, як ти приїхав, скільки в тебе пар білизни, та не комунгоспівський цап…»

Юрій Дольд Михайлик написав чимало романів, повістей, кіносценаріїв. та найбільшу популярність йому приніс шпигунський роман «І один у полі воїн» (1956).

«Пригодницький жанр конче потрібний»

Якось у розмові з журналістом автор зізнався: «Особисто я змалку закоханий у пригодницьку літературу. Пригодницький жанр, хоч і не генеральний в літературі, але він конче потрібний і корисний».

Роман «І один в полі воїн» вийшов українською, російською, польською, чеською, румунською, словацькою, угорською, німецькою і деякими іншими мовами. Тільки в СРСР за шість років його надруковано тиражем у три мільйони примірників. Письменник одержав тисячі листів від читачів. Відповідаючи на листа вчителів Дацьківської семирічної школи на Львівщині, автор писав: «Центральний образ твору — Григорій Гончаренко написаний мною на матеріалі біографій кількох людей, які в роки війни діяли і працювали у ворожому тилу. Ясна річ, що лише цих матеріалів було б замало. Довелося використати архіви, щоденники, факти й документи з найрізноманітніших джерел. Можу сказати лише одне — в основі роману лежать справжні, а не вигадані події, більшість персонажів жили й діяли, як описано в книзі».

Звернення Ю. Дольда-Михайлика до пригодницького жанру пояснювали потребою його характеру. Під час Декади української літератури і мистецтва в Москві газета «Красная звезда» про цей роман написала: «Заслугою Ю. Дольда-Михайлика є те, що він зумів створити цілісний життєвий образ радянського розвідника».

Згодом автор порадував читача новим твором — другою частиною роману «І один в полі воїн» під назвою «У чорних лицарів». Розділи з нього друкували газети «Молодь України» і «Вечірній Київ».

Письменника нагородили одним орденом — «Знак Пошани» і медалями. Помер він 17 травня 1966 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. За два роки по смерті на будинку, де він мешкав, відкрили меморіальну дошку.

Автор: Микола Чабан

Подписывайтесь на нашу страницу в Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

copyright © gorod.dp.ua, ЧАО Сегодня Мультимедиа, ТРК Украина
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте