Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
чт, 28 марта 2024
13:13

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Автор відомого шпигунського роману починав у дніпропетровських газетах

Автор відомого шпигунського роману починав у дніпропетровських газетах
4 березня минуло 110 років від дня народження письменника Юрія Дольда-Михайлика. Перше своє оповідання автор популярного колись шпигунського роману «І один у полі воїн…» надрукував на шпальтах часопису «Зоря». Письменник працював у дніпропетровських газетах, закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти (нині національний університет).

«Рішуче вимагаю припинити друк»

Пригоди з головною книжкою його життя почалися ще до виходу її окремим виданням. А було це так. Після тривалої роботи над романом «І один у полі воїн» письменник навесні 1956 року завершив його.

…Радянський розвідник лейтенант Григорій Гончаренко під ім’ям барона Генріха фон Голдрінга закинутий у глибокий німецький тил із завданням дізнатися, де знаходиться секретний підземний завод, який виробляє нові види озброєння. Відважному розвідникові вдається не тільки одержати всі необхідні відомості, а й допомогти втекти заарештованому фашистами відомому конструкторові Едварду Штронгу.

Письменник вирішив надрукувати роман у журналі. Але журнали в Україні були не дуже товсті. І видрукувати твір повністю було нереально. Тож автор, згнітивши серце, скоротив текст з 680 сторінок до 410! Тобто більш як на третину. Публікація твору навіть у скороченому вигляді в молодіжному часописі «Дніпро» себе виправдала. На численних читацьких конференціях, у листах відзначено низку огріхів, слабких місць. Нарешті, роман автором дороблено, перекладено російською мовою і здано до московського часопису «Октябрь». Редакція журналу сповістила автора, що ставлення до його твору доброзичливе. Здавалося, усе гаразд.

Але наприкінці вересня 1956 року Юрій Дольд-Михайлик раптом дізнається: його роман друкує газета «Вечерний Ленинград». Того ж дня автор поспішає на поштамт дати телеграму до Ленінграда редакторові. Повідомляє, що після публікації в журналі «Дніпро» він зробив виправлення в тексті.

Тут же письменник пише: «Вважаю нетактовною поведінку невідомого мені перекладача, котрий, не погодивши зі мною перекладу, віддав його до редакції і навіть змінив назву роману. Рішуче наполягаю припинити друкування». У ленінградській газеті роман стали друкувати під нічим не виправданою назвою «Человек без имени».

Наступного дня у Києві пролунав дзвінок з Ленінграда. Редактор «вечірки» Кондрашов повідомив Дольда-Михайлика, що переклад їм приніс перекладач А. Горський, який справді назву змінив. Але роман, мовляв, вже почали друкувати і нічого зробити неможливо.

Дольд-Михайлик спробував звернутися в агентство з авторських прав, інші установи. Звернення нічого не дали. Раз мав необережність надрукувати свій твір у часописі — будь-який перекладач може перекласти його і надрукувати де завгодно. Такий був радянський закон про авторське право. (А якби автор дожив до епохи Інтернету!).

Але чого й по закону не мав права робити А. Горський, так це змінювати назви без відому автора. Лише у жовтні автор дістав від Горського першого листа, де той писав: «Що ж стосується зміни назви роману, так я готовий у будь-який момент, якщо ви цього вимагатимете, зазначити в зносці (!) первісну назву роману».

Вчинок перекладача автор розцінив як вкрай безцеремонний. Він повідомив редакцію часопису «Октябрь», що в Ленінграді без відому автора стали друкувати його роман. Редакція товстого журналу зажадала від автора припинити друкування роману в газеті. Але він був безсилий будь-що зробити…

На цьому страждання атора не припинилися. Перекладач Горський, не бентежачись протестами проти його безцеремонності, повідомляв: «Один з театрів, з яким у мене багаторічна творча дружба, запропонував мені написати п’єсу за мотивами вашого роману. Яке ваше ставлення до цього? Я з задоволенням би узявся за цю роботу. Чи плануєте ви писати сценарій і як ставитеся до такої пропозиції?»

Дольд-Михайлик після цього іронізував: «Гай-гай, я просто боюся, що А. Горський з властивою йому енергією і практичністю зробить за моїм романом лібрето балету чи пантоміму для цирку!»

І все ж роман «І один у полі воїн» вийшов того ж 1956 року окремим виданням українською мовою. Вже за рік, 1957-го, роман виходить російською і неодноразово перевидається: тільки до 1960 р. 5 разів українською мовою, 10 — російською. У 1959 р. Юрій Дольд-Михайлик спільно з Г. Ткаченком написав однойменну п’єсу, поставлену в багатьох театрах країни та екранізовану.

А хто такий отой загадковий перший перекладач роману російською мовою? Ймовірно, це був Анатолій Веніамінович Горський (1907—1980) — співробітник радянських органів держбезпеки, який на пенсії зайнявся перекладацтвом.

Між двома батьківщинами: Полтавщиною та Дніпропетровщиною

Дольд-Михайлик прийшов в українську літературу наприкінці 1920-х, успішно виступає як журналіст, нарисовець, прозаїк, драматург, сценарист, перекладач.

Народився Юрій Дольд-Михайлик 4 (17) березня 1903 р. у родині залізничного сторожа (пізніше — сільського кравця) Петра Михайлика в селі Бутенки на Полтавщині. Закінчив початкову школу в рідному селі, Кобеляцьку вище-початкову школу, а згодом екстерном — Кобеляцьке комерційне училище. Кобеляцький повіт на Полтавщині сусідив з Катеринославщиною.Тож 1922 року юнак почав виступати як журналіст на сторінках катеринославської окружної селянської газети «Зірка».

Коли від 1925 р. у Катеринославі став виходити літературний часопис «Зоря», Юрій працює і там. У «Зорі» 1927 р. й було надруковане його перше оповідання «Щоденник людини, яка старіється». Додавши до свого прізвища Михайлик слово «Дольд», юнак зробився письменником.

У 1925-му він вступив до Катеринославського інституту народної освіти (нині Дніпропетровський національний університет). У місті на Дніпрі Юрій Дольд-Михайлик з дружиною жив у будинку колишнього просвітянина Івана Труби за адресою: вул. Кавалерійська, 22. Одночасно з роботою в газеті «Зірка» Юрій Дольд-Михайлик став дописувати в київські та харківські газети. Про його тогочасний стиль можуть свідчити «Подорожні нотатки (Від нашого дніпропетровського кореспондента)», опубліковані в київській «Пролетарській правді» влітку 1926 року:

«Ще не висохла роса, як «Гришка» (це так звуть селяни поїзд, що ходить між Дніпро-Петровським та Павлоградом через Новомосковське) привіз мене до станції Орлівщини, де я мав зупинитись.

(…) Увечері того ж дня я був у Павлограді. Хороше місто. Якби тільки не піскувата пилюка, що вдень не дає змоги розкрити ні очей, ні рота, та не малярійні комарі, та не такі тротуари, що ноги поламаєш, перескакуючи з камінчика на камінчик, та не таке повітря, де завжди пахне асенізаційною валкою, та не такі пожильці, що знають уже на другий день, як ти приїхав, скільки в тебе пар білизни, та не комунгоспівський цап…»

Юрій Дольд Михайлик написав чимало романів, повістей, кіносценаріїв. та найбільшу популярність йому приніс шпигунський роман «І один у полі воїн» (1956).

«Пригодницький жанр конче потрібний»

Якось у розмові з журналістом автор зізнався: «Особисто я змалку закоханий у пригодницьку літературу. Пригодницький жанр, хоч і не генеральний в літературі, але він конче потрібний і корисний».

Роман «І один в полі воїн» вийшов українською, російською, польською, чеською, румунською, словацькою, угорською, німецькою і деякими іншими мовами. Тільки в СРСР за шість років його надруковано тиражем у три мільйони примірників. Письменник одержав тисячі листів від читачів. Відповідаючи на листа вчителів Дацьківської семирічної школи на Львівщині, автор писав: «Центральний образ твору — Григорій Гончаренко написаний мною на матеріалі біографій кількох людей, які в роки війни діяли і працювали у ворожому тилу. Ясна річ, що лише цих матеріалів було б замало. Довелося використати архіви, щоденники, факти й документи з найрізноманітніших джерел. Можу сказати лише одне — в основі роману лежать справжні, а не вигадані події, більшість персонажів жили й діяли, як описано в книзі».

Звернення Ю. Дольда-Михайлика до пригодницького жанру пояснювали потребою його характеру. Під час Декади української літератури і мистецтва в Москві газета «Красная звезда» про цей роман написала: «Заслугою Ю. Дольда-Михайлика є те, що він зумів створити цілісний життєвий образ радянського розвідника».

Згодом автор порадував читача новим твором — другою частиною роману «І один в полі воїн» під назвою «У чорних лицарів». Розділи з нього друкували газети «Молодь України» і «Вечірній Київ».

Письменника нагородили одним орденом — «Знак Пошани» і медалями. Помер він 17 травня 1966 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. За два роки по смерті на будинку, де він мешкав, відкрили меморіальну дошку.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
406
домов ОСМД и ЖСК обновлены в Днепре в 2023 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте