Дейна Анна

м. Нікополь, Дніпропетровська обл.

Білі рукавички

День ВМФ. Парад. Білі костюми з яскравими ґудзиками в офіцерів. Влад завжди мріяв носити таку форму і ті яскраво білі рукавички... Але не судилося.

У 'військовий' не пройшов, хоча за екзамени бали високі отримав. Надто великий конкурс на одне місце. За те у 'гражданський' прийняли. На інженерний факультет.

Вища математика, фізика, креслення, технічні галузі - від написання незліченних конспектів боліли руки, інколи навіть трохи трусилися. Від ручки, олівця і лінійки, що, здавалось, викарбувались на пальцях парубка, долоні були покриті невеличкими мозолями. Згодом - випускні екзамени. І перший рейс у ролі стажера.

Рік по тому пішов у першу відпустку. Матір побачив, поняньчив сестриних дітлахів. На душі трохи потеплішало від тих ясних, усміхнених оченяток і маленьких пальчиків, що жваво досліджували дядька Влада і подарунки, що він їм привіз.

Десь на останньому тижні відпустки сестрин чоловік Антон попрохав:

- Владе, брате, потрібна чоловіча поміч. Треба племінниці мого шефа допомогти з переїздом. Мій напарник в останню хвилину відмовився - в нього хтось там вдома захворів. Рятуй!

Молодий моряк згодився. І вже через годину вони зустрілися з племінницею шефа біля її нового будинку.

Дівчина була гарненька, та при першому погляді не справила на Влада якогось особливого враження. А хлопець її відразу зацікавив. Високий, статний, засмаглий, з сильними й охайними руками. Дещо мовчазний, але простий і розсудливий. Вона весь час непомітно спостерігала за парубком, коли вони з Антоном переносили меблі і численні коробки з речами.

Приймаючи від дівчини стос книжок, щоб покласти їх на верхню поличку шафи, Влад випадково накрив її руку своєю. В цю секунду моряк відчув дивне тепло, а по тілу - наче блискавка пробігла. Даринка порожевіла щоками. Її шокувало те, що велика, сильна й мозоляста долоня чоловіка може бути такою м'якою і ніжною на дотик. І дуже легко, майже непомітно, торкатись. Емоції миттю сповнили дівчину, приємні мурашки пробіглися шкірою. Красуня аж здригнулася, несподівано навіть для самої себе, і випадково впустила книжки. Вони впали додолу, а маленька ручка Даринки цілком опинилась у Владовій долоні. Від гучного ґепання книжок о підлогу, вона трошки злякалась, та хлопець заспокоїв її. Тепер він щиро дивувався, як раніше не помічав такої краси і того тепла, що випромінювала дівчина.

***

Після того випадку, в них було одне побачення. В передостанній день Владової відпустки. Він подарував букет свіжого бузку з маминого саду. Вони говорили годинами, майже про все на світі. І з кожним словом, поглядом, дотиком все більше закохувались одне в одного.

Коли Влад розповів про те, що завтра закінчується відпустка, а о пів на шосту відходить його потяг, Даринка замислилась. І чимдуж побігла до якогось магазину на розі двох найближчих вулиць. А хвилин за п'ять вийшла, прячучи до сумки якийсь невеличкий згорток.

Ввечері Влад проводив її додому. На прощання він узяв її за руку. Йому не хотілося відпускати Даринчину долоню, не хотілося розлучатись з дівчиною. Сильне бажання залишитись із нею на завжди защемило в грудях. І він зрозумів, що кохає її. Те, що відкрилось йому в цю мить, шокувало Влада.

Та хлопець швидко прийшов до тями, і, осмисливши свої почуття, все ж відпустив її. Подякувавши за гарний день, він попрохав її забути про нього. Бо завтра в нього рейс, і він не скоро повернеться.

***

Останній день. Шумні збори, та гасаючі хатою племінники. І мамині теплі обійми. О п'ятій парубок вже стояв на пероні, чекаючи на потяг. А коли він підійшов до свого вагона, не очікувано відчув ледь помітний дотик, від якого знову наче блискавка пробігла по всьому тілу. І зустрівся поглядом з теплими карими оченятами. Почервонівши, дівчина протягнула йому невеличкий пакуночок, в якому був вишитий бісером і нитками святий Миколай Чудотворець, що вважається покровителем і захисником моряків. Вона вишивала всю ніч, а вранці освятила в найближчому храмі. Дякуючи, він поцілував її поколоті голкою пальці. А Даринка обійняла Влада на прощання, сказала, що ніколи не зможе забути його, і буде чекати, скільки б часу на це не пішло.

Хлопець був щасливий від тих слів. Від`їжджаючи, він бачив у вікні плацкарту її тоненьку постать, і відчував, як сильно йому хочеться залишитись із нею. Обійняти, поцілувати, і ніколи не відпускати.

Влад набрав її номер раніше, ніж зрозумів це. А коли вона відповіла - освідчився. Вважається, що такі речі не варто казати по телефону. Але він не стримався. Бо хотів більше за все, щоб вона не забула і дочекалась його повернення. Дівчина з радістю прийняла Владові почуття. І повторила свої слова, що чекатиме на нього.

Пізніше, хлопець зрозумів, що тепер міркує о багатьох речах, які йому хочеться зробити для Даринки, та разом із нею.

А білі рукавички непомітно зникли з його думок, щоб дати місце новим мріям.