Іськова-Миклащук Олена

Останній день Лазаря Глоби

Бурштинове листя ховала за пазуху осінь,
Тулила до серця розбавлену сонцем печаль.
Століття минуло, як ноги витоптують роси.
Все важче тримати тягар самоти на плечах.

Котилися сльози по листю у рідному саду:
Всі мають будинок, сім'ю, повну хату дітей.
А він…
Що надбав?
Хто до нього прийде на розраду?
Хто очі прикриє, як вирветься серце з грудей?

Одні лиш дерева
горнулись до нього, мов діти,
І в холод весніли від погляду синіх очей.
А він все садив, щоб залишити пам'ять на світі,
Єдину нетлінну із сотень буденних речей.

Розчулена осінь писала на листі сюжети,
Для нього встилала промінням у Вічність місток.
Всміхнувся дитинно.
Стис міцно жоржини букетик.
…Упав на повіки останній бірмітний листок.

Світанок

Будить матуся щоранку розніжене сонце
Дзвоном в дійницю дзвінких промінців молока.
Піниться небо, та ненька стоїть Охоронцем:
Світ цей тримає Господь і матусі рука.

Цідить матуся світанок у Всесвіту банку
Через цідилочок складених втроє хмарин.
Ангели крила купають в густому серпанку.
Струшує в ніч небо попіл останніх жарин.

Стомленим війною

"Так часто стала звучать фраза "Люди устали от войны"... Дорогие люди, отдохните. Мы не устали и защитим ваш отдых. Мы не умеем уставать. И не нужно париться о пацанах, которые здесь! Вы ведь не просили Вас защищать. Вы вообще не понимаете, за кого мы здесь воюем. Но это не важно. Вы ведь устали. Отдыхайте"
02.12.2015 Олексій Болдарєв («Малюк»)

Ви кажете, що стомлені війною.
А де вона? Ви бачили її?!!!
Які у неї очі після бою?
Афектно-ейфорійні
Чи сумні?
Вам важко в білосніжних покривалах
Дивитись в телевізорі про смерть.
А ви колись своїх братів ховали?
Щодня.
Навік.
Летіли шкереберть
Від хвиль ударних?
Била кров джерельцем?
Чи відчували, люди, ви хоч раз
Як небо сипле не дощем, а перцем —
А ти стоїш, бо в тебе є наказ.
Було вам важко відкупити сина?
Проте тепер спокійний у вас сон.
А в мене рік ні мама, ні дружина
На крок не відступають від ікон.
Ви — потомились…
Що ж, ховайтесь в тіні.
Бо хоч війна, то чилі, то полин—
Стерплю усе, щоб в мирній Україні
Зростав
ще ненароджений
мій син.

P.S. «Малюк» загинув 09 грудня 2015р.

***

Люди з очима, що бачили вічність впритул,
В мирному небі шукають між зір безпілотник:
Важко вертатися їм у людську суєту,
Ледь не попавши до енно-Небесної сотні.

Люди, що свисту бояться, і тиші, мов грім,
Спати не можуть, бо поруч нема автомата.
Може загоїться все це із часом, окрім
Дір у душі без Василька, Романа і Гната.

Людям, в яких тече кров замість звичних нам сліз,
Пам'ятний біль: Іловайськ, Красногорівка, Щастя….

Сколює душу байдужість на рідній землі
Людям, що спили до краплі вогненне причастя.

***

Пережите в АТО ти витягуєш, наче осколки.
Без наркозу.
Ножем.
З кровотечею зболених слів.
П’єш подвійне снодійне.
Хоч знаєш: ці ліки без толку.
В іловайськім котлі спокій твій
Назавжди спопелів.