Лагода Олена

Кохання

Любов в житті – важлива річ,
І роль у ньому грає не останню,
Коли з людиною ти схочеш життя прожити пліч-о-пліч,
То зрозумієш, що таке кохання.
На божевільні вчинки іноді воно нас спонукає.
І хоч, на нашу думку, не існує вже чудес,
Та віра в те, що справді нас кохають
Окрилює аж до самісіньких небес.
Коли тебе кохають не за щось, а лиш за те, що ти існуєш,
Й недоліки твої – то вже принада,
То на своєму досвіді відчуєш:
Любов сліпа. І це зовсім не вада.

Кобзар

Кобзар – у цьому слові невичерпна суть
І вічна пам'ять вільному поету.
Ім'я якого неможливо нам забути,
Життя якого не веселощі й бенкети.

Сиротою був у ріднім краї,
Натерпівся всього злого вкрай,
За що його життя ось так карало,
Важкі випробування посилало?

Нелегкою була поетова доля:
Спочатку кріпацтво, потім неволя,
Але дух міцний неможливо зламати.
Він вірив, що прості люди будуть господарювати.

Не буде ні панів, ні кріпаків,
У колі друзів, вже без ворогів
Більше народ не стане на коліна,
І заживе та славна Україна.

Тарасові прості слова,
Його поезія жива,
Незламний дух нашого митця
Закарбувались назавжди в серця.

Сімейні проблеми

З давніх-давен у всіх країнах
Були проблеми в стосунках родинних.
Вирішувати це складне питання
Допомагали нам традиції та виховання.
А в чому ж справді є проблема ця?
До чого чвари без початку і кінця?
З найдавніших часів у нашому світі
На жінці трималися хата і діти,
А чоловік мав забезпечити їжею кожного дня.
Так традиційно було щодня.
Та зараз все змінилось,
Життя значно ускладнилось.
Нині жінка не обмежується лиш родиною,
А прагне забезпечити чоловіка з дитиною.
Побудувати кар'єру, в житті всього досягти
І далі цілеспрямовано вперед іти.
От саме через це і є сварки,
Бо згодні з цим не всі чоловіки:
Вважають: не жіноча справа працювати,
Дружині треба вдома господарювати,
Головними в родині мають бути лиш чоловіки.
І засмучені з цього жінки.
А може не тільки у цьому питання?
Адже кожен має свої вподобання:
Хтось нестримний до наркотиків, до алкоголю,
Навіть не знаючи як завдають рідним болю.
Усі зради, пияцтва до забуття
Руйнують людям усе життя.
Алкоголь в людині все живе вбиває,
Чоловік-пияка останні гроші пропиває.
Йому за пляшку дорожчого нема,
Вважай прожив усе життя дарма.
А який в горілці сенс, скажіть же, люди?
Кому від неї краще буде?
Страждає дружина, страждають і діти,
Руйнуються долі дітей всього світу.
Ці п'яні розмови, побої численні.
У наші дні, на жаль, це – сьогодення.

Повірте в Ангела

Ангел – вічний символ світла й чистоти,
На мою думку, його образ – ідеальний.
Спускається до нас він з висоти,
Та людям те не треба, й це печально.

Не помічаємо дива навколо нас,
Забули все у метушні щоденній,
Та ангели із нами повсякчас,
Але для нас це все буденно.

Нас не турбує горе інших,
Їх добрі щирі почуття,
Усе зараз вирішується грішми,
І не цікавить більше сенс буття.

А ангели не плачуть – ангели ридають,
Спостерігаючи таке сумне життя.
Люди не вірять в них, тому й страждають.
Але, повірте, прийде час, і буде ангельське життя.

Григору Тютюннику

На уроках ми творів багато вивчали,
Вони нас тільки гарному навчали.
Ми замислювалися над долями героїв,
Щоб ніхто з нас чого поганого не скоїв.
Знаємо також письменників багато,
Чий незламний дух не подолати.
Григір Тютюнник був саме таким,
Життєвий шлях якого був нелегким.
Багато пережив, подорослішав рано,
І біль людини йому, мов сіль на рану.
Не так давно вивчали один із його творів.
Зацікавили нас почуття героїв:
Справжнє вірне кохання чоловіка й дружини,
І Марфина душа, що поруч навіть на чужині.
Невзаємним було Марфине кохання,
Воно їй принесло лише переживання.
З роками не минуло анітрохи почуття,
Тримала його в серці вона все життя.
А Михайло кохав свою дружину
І бачив поруч Соню лиш одну-єдину.
Марфу шкода йому було, звичайно,
І хоч було це все печально,
Та серцю наказати неможливо.
Лишилися думки і спогади, мов злива.
Переплелися долі їхні таким чином,
Що думам не було спочину.
Усе життя отак пройшло поволі,
І хоч накрила сивина вже скроні,
Та не змінилося нічого зовсім,
Лиш пори роки – то весна, то осінь…
Новелою письменник нам хотів сказати,
Що почуття людей потрібно поважати,
Нам треба цінувати те, що маємо,
І не лише тоді, коли втрачаємо.

Роки навчання

Як швидко час минає, кудись летить невпинно.
Ми ще не раз згадаємо найкращі ті хвилини:
Усі роки навчання, перерви та уроки,
Наші найперші в навчальний заклад кроки.
Роки в училищі – це гарний спогад,
Нові знайомства, безліч друзів.
І знаєте, таки чудовий привід
Зустрітися через роки у колі друзів.
І спогади, мов хвилею нахлинуть,
Згадаємо цікаві всі моменти.
Нехай роки собі невпинно плинуть.
Та у душі ми ті ж студенти.