Малєєва Олена

ЛИСТ ГОРИ ДО МАГОМЕТА

Гей, Магомете, а знаєш,
Я сумую...
Лисі стоять, засніжені
Мої ліси.
Зимну зиму зимую...
Тропи мої неїжджені,
Стежки мої неходжені,
А як там ти?

Гей, Магомете, а знаєш,
Мені самотньо.
Тільки до всього в світі
З часом звикаєш.
Так нестерпно, невідворотньо
В безодню падають миті,
У спогади оповиті,
А ти десь блукаєш!

Гей, Магомете, а знаєш,
Прийде весна.
Стане блакитним небо,
Сніжні сніги розтануть,
Лисі ліси заквітнуть,
Тож сам приходь, щоб до тебе
Не йшла гора.

ВСІ ЙДУТЬ

Всі кудись йдуть:
Хто поспіхом, хто - не кваплячись,
Хто сам обирає путь,
А хто чекає, що візьмуть за руку і поведуть...

Хтось йде з усміхом,
Хтось - понуро.
Хто вприскок, а дехто
Обережно собі ступає,
Є такі, що завжди на бігу,
А кульгаві - на ногу одну припадають.
Хтось прямує собі,
А дехто: попідтинню, городами...
І, не знаючи броду, -
Шубовсь! -
І уже по воді, по вірі...

Хтось у двері постійно стукає,
Не чекаючи, що відчинять, йде до інших дверей.
Є й такі, що заходять у двері,
І постійно для них все відчинено.
Не потрібно з ноги - просто так, без ваги і причини.

Є такі, що на місці постійно топчуться,
Поглядаючи на світлофор,
Є й такі, що крокують упевнено
Не по зебрі, а навпростець,
Інші - задніх пасуть овець,
Що не крок - то затор, затор...

Хтось чвалає, а хтось чалапає,
Тупотить, ледве тягне ноги,
Дехто впевнені робить кроки,
А хтось шаркає й ноги не підіймає.

Всі ідуть: хто наліво,
А хто до Бога.
Комусь вишитим рушником
Устелилася вся дорога.

Хто за картою йде,
А комусь навігатор
Відміряє його екватор.
Хтось тверезий, а хтось під мухою.
Ідучи, дехто репчик слухає...
Хтось блукає з чужого розуму,
Хтось не знає куди - все в роздумах.

Я іду: по землі, по небу.
Онде дороговказ спалахує.
Я оукей та дійду і без тебе
До мети. І ти йдеш...

ЧОРНІ НІНДЗЯ

Чорні Ніндзя йдуть
І нитки несуть.
Будуть шити-вишивати,
Чорну душу споряджати
Ув останній путь.

На порозі стане мати:
"Ні, не дам я вишивати!
Не на те я вас зродила,
Спестувала і зростила,
Щоб пішли за грати."

Тихий голос чуть:
"Мамо, це наш путь.
В Чорних Ніндзя чорне серце
В чорних грудях тихо б'ється,
Поки не уб'ють.

Чорним Ніндзя, нам,
Матері синам,
Героїчино треба битись,
Щоб лишень не забаритись -
Дати хліб рабам.

Бо раби журби не знають -
Наяву собі дрімають.
Як худобу напувати
Їх, і вдосталь годувати
Чорні Ніндзя мають.

Чорні Ніндзя йдуть,
І нитки несуть.
Гарно шити -
Треба вміти,
Щоб в рабах колись збудити
До свободи лють!"

ПОВЕРТАЄТЬСЯ ВСЕ

Повертається все на круга свої.
І, як захочеш, повертаються кращі люди.
Повертається навіть час, який згаяв ти -
Стукає болем у груди.

Тож відчиняй, як стука, і йди на ви,
Перемагати в боях за самого себе,
А як у війні не здобудеш ти булави
То і не треба.

Лиш розрізняй другорядні і головні,
На небезпечних шляхах помічай означення,
І пам'ятай паролі і позивні
Інше не має значення.

А МЕНІ ТВІЙ БІЛЬ НЕ БОЛИТЬ…

А мені твій біль не болить, знаєш?
Що ж, покохав отаку - маєш.
Сніг розтає у місті, а під ним - як завжди...
Весна, хочеш-не-хочеш, являє світу сліди.

Під ковдрою вранці так тепло, а за вікном імла.
Мені так добре, коли ти є... і коли нема.
Принеси філіжанку кави - наведу різкість...
Отака от, безмежно далека, моя близькість.

УСМІШКА

Він усміхнувся, неначе дитина,
Яка сміється вві сні.
І думка надією серце сповила,
Що сяяли очі мені.

"Постій, перехожий, ти зникнеш - я знаю.
Ти просто мить, як і я.
Та поки ти тут, я кину: тримай! -
Це тобі усмішка моя!"

НЕ КАМІНЬ СЕРЦЕ

Не камінь серце - тепле, для людей -
Пригрієш їх на грудях ти, нівроку...
Та скільки не показуй їм дверей -
Усе виходять боком...

За тридцять срібних зраджують богів
Без докорів сумління і безжурно,
Тебе ж, простого хлопа, й поготів -
Здадуть задурно.

Та тільки зрада друга - то не горе,
Весь світ театр: потроху мусиш грати,
І сподіватися, що від сього актора
Не стрінеш зради.