Теплякова Ася

м. Дніпро

***

Трагі-комічний фарс:
Як побачиш сокиру – лови.
Кавувала з тобою лиш раз
Та і то – на крові, на крові…
Трагі-комічно вщент.
Обіймала тебе, як ніхто
У місті зростав бавовняний процент
Коні міняли на хакі – пальто.
Танчик стояв біля посту орла –
Усе, як в дитячій грі.
Трагі-смішила тебе, як могла…
Смішно? Живи ж, живи!

***

Не спавши третю добу,
Або спавши уривками,
Плутаєш сни і вокзали,
Місто сприймаєш,
Як бомбосховище із криївкою

Забуваєш власне ім’я,
тулиш паспорт до рюкзаків та кишень,
снуєш черговим вокзалом, -
як першокласна мішень

Обмінюєш сни на попіл,
А слова – на кав’ярень руду,
точно знаючи:
варто лиш зараз піти –
і я вже ніколи сюди не прийду.

Жалкуєш останні проценти,
що ледве тримає смартфон
шукаєш вільні розетки,
мов очі побожні ікон

Прощально пестиш очима,
кожний синій вагон.
і знаєш, що сповідальня –
це, в принципі, теж перон

Тримайся, тримайся за каву,
не спавши третю добу.
мозок плавить думок болісну лаву,
що також має свою вагу.

І тиснуть тобі на повіки
центнери власних думок.
та ти для життя – не для втіхи
засвоїв давно урок

стрибай у вокзальну повінь,
не спавши третю добу,
бо, коли тут прямують потяги,
значить і я все
пере- живу
все пере- живу

***

Земля відчуває біль,
Земля вимагає крові,
Земля пропонує стати
Із нею – до бою.

Якщо впасти в траву обома вухами – рано чи пізно почнеться зима
Якщо довго й сміливо в багаття дмухати – рано чи пізно згориш сама

І, коли так довго дивляться
На тебе люди і брили,
Земля вимагає не крові
Земля вимагає – сили

***

Про-туберанці. Космічні діри.
Твій вихід на цю планету давно вже замовлено –
Здайся.
І палко стріляє спалахом сонячним
Місячний кілер
Ти точно втечеш
але із дірявим скафандром –
без шансів.
Без сенсу.
За крок до польоту від тебе відходять кола
Сідлай астероїд
Цілуй якомога глибше комету
А в невагомості вічність – найкраща зброя
Все тут:
І альфа, й омега, і тета.
І бета
І зета
І вірність
І невідворотність не-вороття
До старту
До злету
До дрейфу
Космічним сміттям.

***

коли ти входиш і ти виходиш,
неначе повітряна кулька
в інфернальну свою ополонку,
коли ти ставиш на зламані зуби
сталеві чи навіть алмазні колонки

коли ти б’єш:
не професійно, але затято.
коли кожен близький, якщо і не мертвий, то тричі клятий
і вже повлягалися спати янголи твої крилаті
із замурзаним чорним лицем

ти знаєш, що все йде до того,
щоб стати для когось мертвим взірцем,
щоб повертатись смертельним прокляттям
тисячами гарячих сториць
стати вже мертвим прикладом –
для одиниць.

А знаєш, що це?
Ти знаєш, що це?
На кожну гарячу голову
Є мулярова стіна
Біля неї скінчиться з розгону
Чергова твоя війна.