Руднік Ярослав

«Таке кохання, як у мене»!!!...
Таке кохання, як у мене,
Не згасне навіть в судний день!
Зів’яне листя все зелене,
Зостанеться любов лишень!

Від темряви так лихоманить
І серце б’ється, ти почуй.
Моя кохана і бажана
Ти від нудьги мене врятуй!

Я зостаюся серед поля,
Лежу й дивлюся в небеса.
Така вже видно моя доля,
Страждати, як стражда краса!

Всі зорі вже зійшли на небі.
І місяць молодий всплива
Страждати все мені не треба,
Бо ти прийшла! В росі трава!

Таке кохання, як у мене,
Не згасне навіть в судний день!
Пов’яне листя все зелене,
Зостанеться любов лишень!...

«Ліцею»

Ліцей – це діло браве,
Завзяте майбуття!
І поколінню слава,
Котре іде в життя!

Нехай минуть тривоги,
Обабіч всіх доріг.
Відкриються дороги,
Його ступив поріг.

Блаженна та наука,
Ліцея пізнання!
Навчання, то не мука,
То для душі – рідня!

Пізнайте голос серця,
І розуму свого…
Крізь хмари Сонце ллється
Відчуй промінь його.

Майструємо тендітно,
І бережемо час.
Випускникам привітно,
В дорозі кожен з нас!

А хто в життя вступає,
Зробивши перший крок…
Хай старших поважає, -
Це педагог! З ним Бог!

Директору ліцею,
Майстрам, учителям…
І хто несе ідею,
Хвала повічна Вам!!!

Кохання від Бога!

У місячному сяйві, я промінь не помітив!
Шукав твої зіниці, щоб відзнайти себе!
Твою любов вбачав і так хотів летіти,
До сяйва тих зірок! Торкнутися тебе!

Твій посміх манить тіло! А вії манять серце!
У глибині душі, я із собою сам!
Навколо всіх зірок, планета обернеться,
І я повірю знову, своїм яскравим снам!

Тендітна, наче квітка! Троянда мов у полі!
Котра росла під небом, у просені пшениць!
Миліше за усе, пройти життя у волі,
Не бачити тих грат, поміж чужих зіниць!

Кохання відзнайду, я в невагомих хмарах.
Котрі пливуть по небу, під Сонцем золотим!
Небачене лице, дотронусь наче в чарах.
Я завжди є і буду, для тебе одним тим!

Котрого покохала, у місячнії ночі.
Відлунням чула голос, цілуючи уста.
А я тобі сказати, багато чого хочу!..
Як сумував без тебе, усі ції літа!

Повітря відчуваю, котре вона вдихає,
Зустрітися з тобою, мрія всього життя!
Я знаю, що кохає! Вона мене кохає!
Що збереглись в серденьку, до мене почуття!

Несправдилось в ті роки, - перше наше кохання,
Коли дівчам до мене, ти бігла по росі!
Коли під місяць сяйва, нестримні від бажання,
Ми цілувались в зорях, у юності, в красі!

Твій погляд запримітив і сам собі не вірю.
Дивлюся в твої очі і бачу в них себе!
Напевно Бог зарадив і зняв страждання міру.
Я приголубив ніжно і обійняв тебе.

«Прапор України»

Солов’їний спів вранці всі почули,
Сонечко зійшло, пробудив життя.
Пісню козбарів люди вмить відчули,
І пішли за ними, в їхнє майбуття!

Все пізнати нас научала ненька,
Шанувати рід, - бо одна рідня!
Стоячі на горі, на кручі близенько,
Думаєш зірватись в своє забуття.

Всі пізнали гріх. Камінь не кидайте!
Як би й не хотів – це твоє життя.
Немовля зросте. Душу не продайте!
Вона у грудях чистого буття!

І з гори вбачаєш наймилішу річку.
Бистру, наче думка, її є потік.
Відірви з сорочки краще жовту стрічку!
Хай до хмар блакитних полетить навік.

Всі дівчата в полі вже вінки повили,
У річку пускають, то в надії – мрія!
Наречений Богом, вся любов від сили.
Де зустрілись двоє, в пламені сузір’я.

Наречена долі, єдина любов.
Ти з’явилась в серці, певно є кохання.
І по міркам волі червоніє кров,-
Вірність бережи, а не те страждання!

Прапор майорить! Прапор України.
Він за руку жінку чарівну трима,
Вінок в річці взяв і знайшов дружину.
Гіркоти печалей в сім’ї їх нема!