Качаліна Дарина

Рідний…

Як розказати про казкове
Й земне кохання до Дніпра?!
До посмішок людей чудових,
Де серце в щасті завмира!

Як написати Вам картину
Про рідних вулиць тихий злет,
Про підприємництва перлину.
Як змалювать міста портрет?!

Як написати рідну школу,
Садочок, вулицю і парк?!
Як описати всіх знайомих,
І молоді весняний жарт?!

Це місто щастя і надії,
Великих звершень і наснаги,
Це промисловість України,
Це її центр для рівноваги!

Тут кольори сонця і неба,
Дідусь-Дніпро з’єднає з Києм,
Фабрик сіро-червоні скелі,
Немов, готуються у вирій.

Тут все натхненне в оксамиті
Захоплює життям своїм!
Люди тут щирі й працьовиті.
Дніпро – це просто рідний дім!!!!!

Тарасова Спадщина

Гортаю сторінки життя,
Що нам міфічним вже здається;
Читаю твори Кобзаря -
Для нас святинею він зветься.
Надії, мов жива вода,
І слово, мов джерельце б’ється;
Все ожива в людському серці -
Не ожива лиш смерть німа.
Та і вона не так всесильна,
Коли живе народу міць,
Коли є сила України,
І дух народу ще горить!
Коли є живлячі росинки,
Що Батьківщину умивать
Злетіли вранці, і травинка,
Що буде землю прославлять.
Що є росточок зелененький -
Є пагін нашого життя,
Й коріння наше в нашу землю
Вросло, бо ми її дитя.
Всі думали: забудуть слово –
Тараса слово калинове!
Всі думали воно померло…
Та ми зійшли на ту Говерлу.
У нашу гору піднялись,
Своєю мовою співали,
Води своєї напились,
В своїй ми хаті спочивали:
У нашій хаті, рідній хаті,
І все в нас є – і ми багаті,
Бо є наш предок, наш Тарас,
Отже, живем, вогонь не згас!

Волинь моя – краса моя...

Я ще з дитинствамальвипам’ятаю,
І свіжостідиханнямолоде,
І піснюлісову, що тут лунає,
І стежку, щокудись тебе веде.

Як полуницюїм, завждисумую:
Свою сестричку не побачитьїй,
Малу суничку, що в лісівартують
Дідиказкові й мавкилісові.

А пам’ятаєш, ягодизбирали,
Кущірозгортаєм – а там юрбою
Малі пищать, ротипороззявляли -
Дітимами-пташинилісової.

Небо чистішим не буває в світі,
Ставка прозорішогозроду не знайдеш,
Ніде так ніжно не дурманятьквіти,
Відразу сам сміливішимстаєш.

Там люди встрінуть в будь-якухвилину,
Там лісзахопить в танецьвихровий,
Відчувши смак чорниці і ожини,
Сам зрозумієш, щоцейліссвятий.

І часто я порушитибоюся,
Цейспокій і бурхливістьводночас,
Та завждищиро за цей край молюся,
Щоб не згубив«прогрес»всіх тих прикрас.

Навітьу снах я на цей рай дивлюся,
І зновзакохуюсьу ту місцину,
Цебатьківщинамами і бабусі,
Цебатьківщинанашоїродини.

Я полюбляю пору тут осінню,
Зиму і літо, весну молоду,
Вклоняюсьнизько до Землі-Волині,
І знаю, не надовгозвідсийду!..

* * * *

Колись крізь терни до зірок
Кожен хоч раз проходить,
І від бабусиних казок
Шлях у життя свій зводить.

А на шляху будує дім,
В ньому – кімнат прикраси,
Та прибудовує за ним
Душі різні тераси.

Одна виходить до зорі,
Одна – до Діда-річки,
Й купаються там чарівні
Калини і смерічки.

Фундаментом у домі тім
Мати земля слугує,
Де б не ударив лютий грім,
Вона – не засумує!

За надбудову йдуть думки,
За міцні стіни – віра,
Вони виконують танки
Й виборюють турніри!

За дах приходиться тепло
І ніжність до народу.
На все відгукнеться добро,
Зло на прощення – зроду!

Та дім пустим буде, якщо
Ти не відкриєш дверці:
Бо без любові дім – ніщо,
Любов – це його серце!

* * * *

Летять у вирійсподівання й мрії
Юності й пристрасті, що у душіпанують,
Бо стан цейвірності і вічноїнадії
Охопить Вас і ніжнопричарує!
ВсіВашівчинкибудутьвипадкові

Може, колись для Вас це буде смішно.
Ох, як прекраснібарвисвітанкові!
Я в цьомутеж, зізнаюсь, трошкигрішна!

* * *

Що може бути кращим за троянду –
Квітку Амурчика малого,
Що в світі загадковіше плеяди
Зірок, що десь зустрілись випадково?!
Що глибше грізних синіх океанів,
Які рожевіють в палких обіймах сонця,
А що стійкіше вічності курганів,
Що відкривають в давнину віконце?!
Що пристрасніше гейзерів, вулканів,
І що барвистіше за кольори веселки
Та емоційніше футбольних фанів,
Що є вільнішим, ніж політ лелеки?!
Яка є сила ще потужніша цієї,
Що мальовничіша за будь-яку картину,
У чому сила барвів акварелі?
І що невинніше є за малу дитину?!
То в чому ж істина визнання?
Певно, у силі нашого кохання!