Шевченко Дмитро

Смт. Старий Салтів, Вовчанський р-н, Харківська обл.

«Східний фронт»

Загинув друг. Душа його співоча
про вечорниці марить і дівчат...
Він – не людина; він тепер свіча,
що у соборі рвійно палахкоче.
Цей східний фронт, неначе потороча.
Посеред горла, серця і молінь
усепостав як докір. У глибінь
думок одвертих запірнути хоче.
Цей фронт став ближчим. І лоскоче,
як Мефістофель, стиглий льос.
Ми вже є військо... Без погроз –
іти у наступ – прямо в очі!

N.N.

Десь я тебе таки зустріну.
Це час, можливо, не прийшов…
Впізнаю в образі Вкраїни,
що вільно квітне як Любов.

Десь я тебе... Моя дівчино,
в селі тосканської журби
візьму за ручку так дитинно, –
і вип’ю ніжно в ніч Судьби.

N.N.

Маленький міст над Вовчою-рікою.
На ньому – ти; вдивляєшся у вись.
За обрій, певно, друзі подались
у пошуках майбутнього – без бою!

Минає все над Вовчою-рікою...
Любов до краю тільки не мине.
На чужині ж у серце ніж різне:
лежатимеш навіки самотою...

До русичів

Ви губитеся, наче у пустині.
Блукаєте без Мови та мети.
Без нації вам щастя не знайти,
навіщо ж оддаєтеся гордині?

Ви бачите, як важко Україні...
Ви чуєте, мабуть, ординський гул.
Це хан стоїть з Московії впритул,
готуючись потрапити в хатини.

Шлях

Гартований і черню, і добою...
Мій човен із вітрилами надій
готовий до нового хвилебою,
щоб вірністю вражати буревій.

Закоханий, ошуканий судьбою.
Врятований з полону маревен...
Я завше залишатимусь собою,
бо істина – у морі, що реве.