Хельґа Нур

***

Оголи свої вірші до суті простого слова,
Прибери всі прикраси,
Переклади всіма відомими мовами
Прибери ілюстрації, а ще
Акомпанемент
Самотні оплески зливи
Для них єдиний комплімент.
Нехай вони стануть
Частками гравію,
Що дошкульно потрапили у взуття
Нехай вони не розкажуть
Про сенс буття,
Нехай не викриють твого лиця
А проростуть насінням
Під чиєюсь шкірою
І в буденний ранок стануть чиєюсь кавою
Нехай твої стіни читають їх напам’ять
Нехай вони –
Написані згустки енергії
Болісно ранять
Я хочу, щоб без них ти задихався
І ридав у подушку, як дівча
Говорив або віршами,
Або зовсім мовчав
Вкривався ними на ніч,
Як дорога шматками асфальту
Бо твоя поезія
Для тебе єдина проза, єдина втіха,
Єдина коханка з голосом контральто.

***

Ми катуємо один одного
Розпеченим золотом повідомлень,
Забиваємо цвяхи
В знерухомлене тіло душі.
Забиваємо, забарикадовуємо серце
Щоб не билось назустріч
Минулій весні.
Ми шепочемо в темряві перед світанком:
"Ну прийди, ну прийди, ну прийди!.."
І приходимо. І завмираємо на ґанку,
Не наважуючись
Зайти.

***

Давай напишемо туман,
Такий, щоб черпати руками.
І повінь, що з'єднає на віки
Усі річки з річками.
Давай писати щодня по трохи,
Щоб вистачило до весни.
Кінчики пальців торкаються моху,
Кінчик пера - верхівки сосни.
Давай з тобою писати повість,
Де щасливий герой і його героїня
Не знають, що вони вигадані,
Не знають, що вони - відсутні.

***

Я забезпечу тобі постійний стрес
Ходитиму слідом в плащі з червоним капюшоном
Ти станеш згорбленим і безсонним
Ти станеш згорбленим і безсонним
Простягатимеш тремтячу руку до небес.

Я забезпечу тобі компанію,
Таку, що сам будеш не радий
І ніхто тобі не зарадить,
І ніщо тобі не зарадить,
В тому числі саморозчленування.

Захочеш зникнути – і не зникнеш
Найдовша відстань – не остання
Моє ім'я сльозами випалиш
Моє ім'я сльозами випалиш
Моє ім'я - кохання.

***

Здається, вже скінчилася зима.
Повзуть сніги, від втоми обважнілі,
Ще не прозорі, але вже й не білі.
Щодня чекаю, а тебе нема.

Ти обіцяв так вірно, так серйозно,
Мене одну... та що тут говорить!
Твій поцілунок на вустах лежить
Через роки? Століття? Хтозна...

Озвися! Де ти? Може, ти в дорозі?
Хоч слово, букву, символ напиши...
Та надсилати, любий, не спіши.
Поштар заснув в кафе на розі.

Сьогодні у трояндовім саду
Гуляти будеш не зі мною.
Я не порушу ні на мить спокóю.
Я раз тебе знайшла, а більше - не знайду.