І.Дол

Місто Дніпро, у тобі тече час, немов вода

Усі говорять, що Дніпро
ділить Україну на два боки,
Неправда це, бо не річки нас розділяють,
А самі люди…
Ми ж просто заручники часу
Природа ж наша, на віки
Від того, як ми будемо її шанувати
Залежить майбутнє нашої землі
Як важко не піддатися спокусі
Й не закохатися в Дніпро?
Ця річка, що тече столліття
Це місто, що пройшло через віки
Не так давно, де зараз побудовані будинки,
В степах боролись козаки
Не так давно, на чайках по Дніпру плескались
І за порогом був їх неприступний вал,
Ця фортеця, що Запоріжжям називалась.
Та берегиння український скарб.
В якому ховалося все для нас рідне:
Мова, історія, та віра старовинна
І захищався свій народ, і землі нам такі близькі
Від лютих загарбників та проклятих ворогів.
Тому Дніпро для нас священий,
Як для Єгипту річка Ніл
Це річка, що дає життя
Це місто, що стало неприступною фортецею,
Для наший «братів-ворогів»
Стоїть воно міцною скелею
І захищає нас від східних вітрів
А бачили, яка краса там літом
Коли зерно достигне у полях
Це наче, наш жовто-блакитний прапор
Сама природа виткала на полотнах,
Яка краса там, що захоплює аж подих
І важко нам забути ту красу,
Яка земля там, які там чорноземи
Такі родючі, що не поля здається, а картина,
А коли соняшники цвітуть, то це як природнє диво,
Немов маленьке сонце на землі.
Скажіть, як можна не любити Батьківщину?
Коли навколо така краса і все своє, і таке рідне та близьке
І розумієш, за що боролись минулі покоління.
За те, щоб Україна неподільною була
Бо в єдності наша сила, а вороги нас ділять на частини!
І не річки нас розділяють, для тих хто неподільний
Створюють мости…

Хай буде мир, хай наші діти не знають, що таке війна….
А що таке війна, а що таке страждання?
Спитайтеся у тих, хто відчув це покарання
Стоїть мале хлопча та просить на колінах,
Щоб в нього не стріляли, бо він іще дитина
Але в очах його, помітні всі страждання
І не дитячий погляд та мрії не дитячі
Він бачив смерть близьких й знущання невідомих
І замість іграшок, у нього гільзи від патронів
Для більшості людей потрібні лиш айфони,
А він лиш хоче миру й добра у себе вдома
Щоб все вернулось, як було
Дитинство, щоб вернулося до нього
Щоб не шукав він, що де з’їсти
Не думав, як пережити ті морози
Забув усе, як страшний сон
І всім кричав крізь сльози
«Ти не стріляй, ти не стріляй
Я ще дитина, за що ж мені такі не дитячі сльози
За, що мені таке дитинство, за що без рідних я тепер?
І це немов безумство, для кого жив я давно вмер
Навіщо ця війна у моєму домі?
Кому потрібний? Тепер я сирота
І бачив я як брат стріляє в брата,
Як пояснити те, на що не вистачає слів?
І хочу побажати усім я:
« Щоб діти не бачили війни,
Щоб діти не знали від дорослих,
Не має виправдань війні,
Бо смерть приносить тільки розпач і страждання
І не важливо хто з вас прав,
Й за кого ви стоїте, батьків назад не повернеш,
А сиротою важко жити.
І я прошу, щоб руский солдат не стріляв в дітей,
Бо в нього також будуть діти
Хай буде мир, хай наші діти не знають, що таке війна»….

Лист до Миколая

Ось Миколаю я тобі це написав,
Щоб дітям всім подарунки роздавав,
Щоб уселяв в життя дитяче
Надію, щастя для незрячих.
Щоб всі в дитинстві пораділи
І серця їх не зачерствіли
Прошу тебе покрий дітей
Зроби усміхненим в цей день.
Бо, чим ті діти завинили,
Що їх батьки одних лишили.
Ти подаруй їм світло серед ночі
Всели надію в їхні очі.
Зроби цей світ не таким злим,
Щоб стало дітям легше тим.
Бо саме з них формується народ,
Який продовжить славний рід.
Бо саме з них формується людина,
Яка в дитинстві ще дитина.
Але якщо не дати їм тепла,
То з неї вирости людина зла!
Яка наповнена лиш злістю і каже:
« життя щось не вдалось,
А все з дитинства почалось»
Тож я прошу у Миколая,
Ти подаруй всім дітям:
Любов й тепло,щоб їх зігріти
Й не будьте люди всі байдужі
До тих в кого в дитинстві гірше,
Або вдалося щось не дуже,
Бо в них із малечку образа,
Що світ так поступив зараза!
І їх позбавив всього того ,
Що мав ти у дитинстві свому.
Тож будь щирішим і добрішим
І дітям радість принеси
У цей день святого Миколая
Для них би стати Миколаєм
Як не крути добро вертається,
Тож стань на день ти Миколаєм.
І дітям радість принеси….!

Образа

По скроні тече сльоза, по скроні тече маленька
Тече вона не одна і ранить моє серденько
Згадаю я ті часи, коли вони з туги йшли
Іноді туга й журба серце твоє зажимає
Слово ранить, як стріла, прямо в ціль у серце, воно потрапляє.

Ніби вдома, а як на чужині
Із Богом та вірою в серці
Він носить Хреста на груді
Здавалося, що був він роздертий,
Та сила була не в Хресті
Розп’ятий став він воскресщий ,
Бо сила була у душі
У нього символ країни,
Який закарбовує слово ВОЛЯ в собі
Й були ми дуже відверті,
Але не лишились свмі по-собі
Отак і живеми, що Ніби вдома, а як на Чужині!