Горовий Геннадій

м.Обухів, Київська обл.

На гостини до ріки

Біг потічок-веселунчик
На гостини до ріки:
І глибокими ярами –
Між старезними корчами,
І широкими полями –
Між високими хлібами.
Темним лісом пробирався
Крізь густі чагарники.
Збіг із кручі, де колючі
Розрослися будяки.
Далі – лугом навпростець.
Утомивсь, хай йому грець!
Але духом не зламався,
Враз із силами зібрався
Та й добрався все ж таки
Веселунчик до ріки.

Як мету плекаєш, друже,
Досягти її подужай.

Пустотливі поросята

Після дощику в калюжі,
До ковтьоби небайдужі,
Барложились поросята.
– Вас тепер і не впізнати, –
Скрекотала білобока
На шовковиці сорока. –
В чорних масках, мов пірати, –
Не вгавала скрекотати. –
Білий писок, ніжки й спина
Почорніли, як вуглина.
Ох, кортить же мені взнати,
Що на те вам скаже мати.
Пустотливі поросята
Подивились брат на брата:
– Ми і справді бруднуваті,
Та не варто сумувати.
Узяли мачули й мило
І гайда усі щосили
На піщаний берег річки
Мити ніжки, спинки й щічки.
Не засмутять любу неньку –
Знову будуть чепурненькі.

Де й поділось красне літо

Де й поділось красне літо –
Мжичка сіється крізь сито.
По заюшеному сліду
На підводі жовтень їде.

Поховались мухи сонні –
Холоди перечекати.
Стука дощ по підвіконню,
Змерз і проситься до хати.

А дівча – маленька Настя –
Відчиня віконце настіж:
– Забігай, – гука дощу. –
Теплим чаєм пригощу!

Плаксуха зима

Ну й плаксуха ця зима:
Випав сніг – і враз нема.
Дощик сіє-посіває,
З Новим роком всіх вітає.
Переймаються санчата
У калюжнім підворітті:
– Як же на Різдвяне свято
Привезти гостинці дітям?
Снігу ж бо ніде нема!
І замислилась Зима...

Справжнє диво

Мишка віршики читала
Про морозну заметіль.
В нірці раптом зимно стало –
Вона й вилізла звідтіль.

А надворі – справжнє диво,
Диво поміж всяких див!
У сніги убралась слива,
Вишню іній притрусив.

Тільки холодом не віє,
Морозиська геть нема –
Землю сонечко леліє,
Що ж то за така зима?

Вдарив грім у барабани,
Дощ пустився у танок,
А Веселочка рум'яна
Із краплин сплела вінок.

НА ТЕПЛОМУ ПОРОЗІ ЛІТА

Дощі пробігли весняні,
Земля, пробуджена й умита, –
У буйноцвітому вбранні,
На теплому порозі літа.

Умились піняві садки
Левад краплистою росою,
Де верб розложистих рядки
Понахилялись над водою.

Зайде за хмарку сонце – мить!
А от і знову визирає:
Із ранку раннього не спить,
Промінням землю зігріває.

Стоять у гніздах на дахах
Чи від подвір’я недалеко, –
На довгих і струнких ногах,
Мов заворожені, лелеки.

На яворі неподалік
Сорока весело цокоче,
Схиливши голову набік,
З теплом вітає всіх охоче.

Довкола квітковий розмай,
І вікові дніпровські кручі
Радіють за чудовий край
Та за мотив його співучий.

СОРОМ’ЯЗЛИВА СУНИЧКА

На галявці весняній
Виросла суничка:
Біла хусточка на ній,
Зелена спідничка.
– Яка гарна в нас сестричка!–
Трави шепотіли.
Засоромилась суничка
І почервоніла.