Вечоріє на селі.
Все в цвітінні.
По розпеченій землі
Ллються тіні.
Відвільхи, горобини
І калини
Розростаютьсявони
Щохвилини.
Щільносходяться в стрімку
Темну воду
І несуть в собіп’янку
Прохолоду.
На дарованомутлі
Світсіріє…
День скінчився. Населі
Вечоріє.
Два прекрасныхязыка –
Дві прекрасні мови.
Не лишаютихвека
Спільної основи.
И хотяони давно
Нарізно крокують,
День Рожденья, всё равно,
Завжди вдвох святкують.
Вот я и решилсвязать
Їх в одну промову,
Чтобы людям показать
Гру просту й чудову:
Чередуя по строке,
Плескаюсь в розмові
На прекрасномязыке
І прекрасній мові.
Огорнула ніч хатину,
Де у бідності кімнати,
Колисаючи дитину
Заспівала пісню мати.
Ніжно голос чарівливий
В напівтемряві лунає,
І синочок, вкрай щасливий,
Потихеньку засинає.
Він летить у кольорову
Казку маминого співу.
Бачить там густу діброву,
Річку чисту гомінливу.
Там веселка з сонцем грає,
Вітерець хвилює поле,
А над ним пташині зграї
В небесах малюють кола.
І немає в тому світі
Місця бурям таненастям.
Там не може бути й миті
Оповитої нещастям…
Тож, співай, матусю щира –
Лий красою кругозору.
Хай твої любов та віра
Нас ведуть лише угору!..
Похилились верби понад ставом,
Бо ж дівчатка люблять дзеркала.
Чепурна пора для них настала –
Їм весна кохання принесла.
Похилились верби до водички,
Ніби довгі коси розплели.
Вербоньки – дівчатка-молодички,
Ще такі красиві не були.
Не гнівися, вітре, ой не треба –
Не проріджуй коси молоді.
Верби зовсім не зреклися неба,
Є його відлуння у воді…
Поцілуй мене, Господи правий, –
Розірви непролазні тенета…
За для чого на різні держави
Розмежована наша планета?
Та хіба ж відрізняються люди?
Наші душі однаково срібні.
Біль і радість існують усюди –
Тож навіщо кордони потрібні?..
Землю-матінку ріжуть до столу,
Як пиріг, щоб нажертися нею.
Зачекайте, омана престолу
Вас самих скоро зробить землею…
…Я ніколи не вірив у Бога,
Але зараз до нього прошуся:
Поцілуй мене, Боже, такого,
Поки я за планету молюся.