Лимар Вадим

Без дружини

Я сьогодні з дітьмивдома
Залишився без дружини.
Мозоквмитьзвеласудома,
Очі стали як жоржини.

Голова гуде, клекоче,
Серцеспокій загубило…
А навколо все скрегоче
І веде мене в могилу.

Відтепер я розумію:
Працяжінки – важчартуті.
Я так жити не зумію…
Тож, зізнаюся по суті:

Діти – це страшна турбота!
Справжня – з потом на обличчі.
Чоловікова робота –
Вдвічілегша! Навітьвтричі!..

Біла ворона

На подвір’ї новина:
Там свиня, дурна тварина,
Уявила, що вона –
Справжня прима-балерина.

У свинарнику вдяглась,
Вийшла, стала біля хати,
Покрутилась та й взялась
Гордовито танцювати.

Кінь регоче: «Сміх і гріх,
Завдяки якій це швачці,
Сало вийшло за поріг,
На пуантах, ще й у пачці?!

А за ним зайшлись кролі:
«Гей, свиня, куди несешся?
Ти ж, товстухо, від землі
І на дюйм не відірвешся»!

Всі сміються: «Дивина»!
Та свиня їх геть не чує:
Посміхається вона
І кружляє, і танцює…

Раптом голос пролунав,
Десь з горіхової крони:
«Не сама ти, я впізнав
Душу білої ворони».

Громадський транспорт

Громадський транспорт – цілий світ інтелігентів,
Де кожен випромінює тепло…
Такої кількості омріяних моментів,
У мене навіть в РАГСі не було.

Тут, що не день – нові захопливі розмови,
Взаємні компліменти, щирий сміх…
Кондуктор створює сприятливі умови
Для того, щоб дорога гріла всіх.

А водії, а водії – одні маестри:
Старанні доброзичні мужики.
До пасажирів добрі, наче рідні сестри,
А до нахабства – зовсім навпаки.

Отож, щоранку і щовечора я мрію,
Як звичайнісінький міський дивак,
Що я думками цими плідні зерна сію.
І проростуть вони, і буде так!

Невдалий сюрприз

Захотілося вчинити
Для дружини щось приємне –
Без прохань задовольнивши хоч один її каприз.
І надумав я зробити,
Зрозуміло, що таємно,
Для коханої сніданок – це і буде мій сюрприз.

Тільки вийшовши з кімнати,
Зачіпаю ліктем вазу
І, за мить, по всій підлозі розлетілось бите скло.
Розпочавши підмітати,
Я порізався одразу.
Ну, а де бинта шукати?.. Я не знаю – як на зло!

Тож, повільно коридором,
Вздовж стіни діставшись ванни
Я хотів промити рану, але ж лиху до забав,
Мій останній крок, на горе,
Став для мене нездоланним –
Я у ванні послизнувся і на рукомийник впав.

Далі стало зовсім сумно:
Рукомийник обірвався
І, ударившись об кахель, розлетівся на шматки.
Я ж у цей момент бездумно
За усе підряд хапався,
Розкидаючи шампуні, мило, гелі і щітки.

А іще машинка пральна
Пригостила на додачу,
Бо об неї, до усього, я розбив собі чоло.
В цю хвилину, геть фатальну,
Принеслась дружина з плачем
І питається у мене: «Милий, що це тут було»?!

Розповів я все коханій
Про страждання непомірні
Та зловив себе на думці, що неправильно вчинив.
А слова її останні
Безперечно дуже вірні:
«Милий, любий мій, незграбо, краще б квітів ти купив».