Дериземля Ксенія

м. Кременчук, Полтавська обл.

Якось у зоопарку

Літній день, який розпочався як і завжди, з пташиного концерту, влаштованого пернатими мешканцями невеличкого приватного зоопарку, не віщував нічого поганого. На вранішньому небі, що милувало око ніжним бірюзовим відтінком, вітаючи новий день яскраво сяяло жовтогаряче сонце. Звірі прокидалися від солодких снів у своїх клітках та вольєрах. Вони з нетерпінням очікували сніданку. Вже зовсім скоро прибиральник Семен, він же за сумісництвом й охоронник зоопарку, чиститиме клітки, замінюючи стару підстилку на свіжу, приємно пахнучу хвойним лісом тирсу та м'яку золотаву солому, наливатиме у поїлки чисту прохолодну воду, наповнюватиме миски хижих годованців поживною та смачною їжею.

Приватний зоопарк зручно розташувався у мальовничому куточку села, на березі швидкої повноводної річки. Кожного дня його відвідували десятки охочих подивитися на екзотичних тварин, привезених місцевим фермером, який вирішив облаштувати власний зоокуточок у цій райській глушині. Приватний звіринець хоч і поступався розмірами великим міським зоопаркам, проте міг похвалитися цікавою колекцією диких звірів. Він став домівкою для кількох десятків тварин та птахів, привезених з різних куточків світу.

Окрім звичних у наших краях лисиць, вовків та оленів у приватному зоосаді мешкали також і заморські гості. Серед них справжнім королівським шармом та природною грацією вирізнявся лев на ім'я Леонід, якого за добру вдачу та лагідний, наче в кошеняти, характер працівники зоопарку називали просто Льонею. Льоня, як справжній цар цього звіриного королівства, добре справлявся зі своїми обов'язками. Він був першим з мешканців зоопарку, кого бачили відвідувачі, тож головним своїм обов'язком вважав добре їх зустріти та справити приємне враження.

Ще однією яскравою особистістю зоокуточку була руда кошлата верблюдиця на ім'я Катя. Господар зоопарку - палкий шанувальник серіалу "Не родися вродливою" - помітив надзвичайну схожість верблюдиці з головною героїнею улюбленого фільму, тому й обрав для неї це ім'я. Оточуючі з ним погодилися: вона дійсно чимось віддалено нагадувала Катю Пушкарьову, чи то манерою зверхньо на всіх дивитися, чи то вічно невдоволеним виразом морди. Не підозрюючи про свою схожість з відомою телезіркою, двогорба Катя неспішно прогулювалася просторим вольєром, поглядаючи з неприхованим презирством на цікавих перехожих, які зупинялися, щоб мати змогу краще її роздивитися. Невдоволено піджав губи, верблюдиця обурювалася про себе: як вона, нащадок величного роду, який вів від верблюдів самих єгипетських фараонів, може жити у цій глушині замість того, щоб мандрувати пустелею разом з іншими поважними верблюдами. Товариство невдоволеній життям Каті складали кілька смугастих зебр та кучерявих лам, які на відміну від своєї пихатої сусідки не були настільки перебірливими. Сите й спокійне життя на лоні природи їх цілком влаштовувало, тому вони охоче позували перед фотокамерами відвідувачів приватного звіринцю.

У ставку, з усіх боків оточеному високою скляною огорожею, мешкав один з найнебезпечніших жителів зоопарку - крокодил, названий, як і більшість крокодилів у наших зоопарках, на честь всім відомого герою мультфільму Геною. Разом з зубастим сусідом у ставку плавали три величезні черепахи, які зовсім не боялися Гени й у теплі сонячні дні навіть видиралися йому на спину й каталися на крокодилі, наче на надувному матраці. Гена хоч і мав зовнішність, здатну вселити жах у будь-якого сміливця, проте не становив для черепах небезпеки й завжди перебував у доброзичливому настрої, маючи повний шлунок смачної їжі.

Найпопулярнішою та найчарівнішою мешканкою зоопарку безумовно була мартишка Чічі. Задиркувата та жартівлива мавпочка стала справжньою зіркою цього сільського закутку дикої природи. Своїми витівками та акробатичними етюдами вона викликала непідробний захват у публіки, що юрбилася біля клітки, в якій царювала Чічі, затьмарюючи інших мартишок своєю яскравою харизмою. Усвідомлюючи свою зірковість, Чічі поводилася нахабно, вимагаючи у відвідувачів зоопарку данину у вигляді бананів, яблук та інших смаколиків. Останнім часом настрій зіркової мавпи значно погіршився. Причиною цього стала поява нового сусіда, який привертав до себе занадто багато уваги з боку публіки, чого самозакохана та вередлива Чічі, яка вважала себе королевою зоопарку, не могла стерпіти.

У сусідньому з мавп'ячою кліткою вольєрі оселився ведмідь, колишній цирковий артист. Зручно облаштувавшись у новій оселі, Мишко не відмовився від своїх циркових звичок. Завдяки увазі та щедрості власника зоопарку у розпорядженні клешоногого була гойдалка, штучний ставок та навіть триколісний велосипед, на якому він полюбляв проїхатися просторим вольєром. Відвідувачі теперь менше часу проводили біля клітки з мавпами, їм було цікавіше спостерігати за колишнім цирковим артистом. Ображена Чічі лютувала й казилася від ревнощів й не втрачала жодної нагоди, щоб помститися Мишкові за втрачену популярність. Вона корчила йому пики, збиткувалася з ведмедя, жбурляючи у нього недоїдки, чим дратувала нового сусіда, якого втомлювала постійна недоброзичлива увага з боку нахабної мартишки. Мишко роздратовано гарчав у бік Чічі, жалкуючи, що не має змоги дістатися хвостатої розбишаки й провчити її.

Цього ранку сторож Семен, як і завжди, прийнявся за звичайну щоденну роботу по догляду за мешканцями зоопарку, проте поведінка тварин видалася йому незвичною. Звірі поводили себе дивно. Замість того, щоб радо зустрічати свого доглядальника, тварини зовсім не звертали уваги на повні миски з їжею й знервовано метушилися клітками. Верблюдиця Катя, яка зазвичай держалася осторонь від зебр та лам, тепер прибилася до загального гурту й разом з іншими мешканцями вольєру нервово вдивляляся вдалечінь, роздмухуючи ніздрі, ніби відчуваючи у повітрі запах біди. Лев Льоня, наче маятник, снував туди-сюди кліткою й загрозливо гарчав, видаючи свій неспокій. Павичі, лебеді та качки сполохано били крилами й голосно кричали, збившись докупи. У клітці з мавпами панувала загальна істерія: макаки висіли на прутах, намагаючись вирватися назовні й пронизливо визчали. Гучніше за всіх голосила Чічі.

- Що ж це сьогодні відбувається? - Семен почухав потилицю й роззирнувся навколо себе. - Чому звірі так поводяться?

Нічого незвичного прибиральник не помітив, проте в його серце закралася тривога. Чоловіка не полишало відчуття неминучої близької біди. Він збентежено знизав плечима й намагаючись не надавати особливого значення тому, що відбувається з мешканцями зоопарка, взявся до роботи. Раптом все навколо змовкло й Семена вразила повна гнетюча тиша. На землю впала непроглядна імла. Десь вдалечині глухо здригнулося й загреміло небо. Зловісний гуркіт з кожною хвилиною ставав все сильнішим. Повітря стало в'язким, наче кисіль, та вологим. Потемнішало. Задув сильний вітер, пригинаючи крони дерев до землі. На небі спалахнула блискавка. Негода застала Семена зненацька. Ще кілька хвилин тому було сонячно й тепло, а тепер лютувала стихія. Прибиральник відчув, як перші важкі краплі дощу впали йому на обличчя.

- Як це невчасно, - подумав Семен, який ще не встиг нагодувати всіх жителів зоопарку. Чоловік вирішив перечекати негоду у критому павільоні, де мешкали змії та ящірки.

- Дощ швидко мине, - сказав собі прибиральник й стрімголов помчав до будівлі терраріуму, намагаючись сховатися від зливи.

З кожною хвилиною дощ ставав все сильнішим. Землю били стрімкі потужні потоки води, які більше нагадували струмені величезного водоспаду. Небо щохвилини розсікали яскраві спалахи блискавиць, що супроводжувалися страшним гуркотом грому. Вода у річці зловісно зашипіла, запінилася. Здавалося, що все потопає у цій зливі.

Минуло вже кілька годин. Надії Семена на те, що дощ швидко мине, не виправдалися. Злива не вщухала. Прибиральник з острахом дивився у вікно, проте за стіною дощу не було нічого видно. Він знав, що довготривалі ливні можуть призвести до того, що рівень води у річці підійметься й вона вийде з берегів. Тоді підтоплень не уникнути. Семен з жалістю думав про тварин, які залишилися мокнути під проливним дощем. Раптом чоловік відчув, як до його взуття проникло щось мокре й холодне. Опустивши очі додолу, він жахнувся - на підлозі була вода. Вона стрімко просочувалася у приміщення терраріуму крізь двері. З кожною хвилиною вода прибувала. Вона підібралася до кісточок чоловіка, коли той нарешті схаменувся. З силою він штовхнув двері й вибіг назовні. Його ледве не збило з ніг потужним потоком води, що хлинула у будівлю. Не зважаючи на шквальний вітер та струмені дощу, які били чоловіка по обличчю та грудях, Семен щосили пробирався до центральної аллеї зоопарку. Такої сильної зливи він ще ніколи в житті не бачив. Вода, що бурлила, наче стрімкий горний потік, вже дісталася колін прибиральника. Вона несла своїми хвилями поламане вітром гілля та бруд. Чоловік зрозумів, що зливні стоки засмітилися, тому зоопарк підтоплює. З жахом він дивився на те, як швидко підіймається вода. Семен вже знав, що сталося найстрашніше - річка вийшла з берегів. Тремтячими від хвилювання пальцями він дістав з кишені мокрої куртки телефон й викликав рятувальну службу, а сам, не гаючи жодної хвилини часу, кинувся до кліток, які стрімко наповнювалися водою. Чоловік розумів, що допомога може прийти занадто пізно. З усіх боків до його вух доносилися сповнені переляку та відчаю голоси звірів. Одні жалібно скавчали, інші - істерично визчали, намагаючись вирватися на волю. Не думаючи про власну безпеку, Семен став відмикати замки й затвори. Опинившись на волі, звірі, що божеволіли від жаху, рятувалися від потопу хто як міг. Тварини відчайдушно борсалися у воді, намагаючись дістатися безпечного місця - пагорбу, де знаходився будинок власника зоопарку. Хижі звірі пливли поруч з травоїдними, не виявляючи жодних ознак ворожості до них. Всі виявилися рівними перед лицем страшної біди: й хижаки, й їхні природні жертви. Семен не міг повірити своїм очам, коли побачив Чічі, яка ледь не потонула, верхи на Мишкові. Мартишка сиділа на ведмеді, міцно обхопивши його дужу шию своїми тендітними лапками. Клешоногий плив до пагорбу з хвостатою вершницею на спині, рятуючи життя обом - собі й маленькій розбишаці.

єдиним, кому не вдалося покинути свою клітку, був лев Льоня. Поспішаючи відімкнути хижака, Семен випадково впустив ключі у воду й бурхливий потік відніс їх. Не маючи змоги відкрити клітку, прибиральник із болем у серці дивився, як брудна каламутна вода поступово затоплює домівку Льоні. Нещасний хижак стояв по горло у воді й повними жаху очима дивився на Семена, благаючи про допомогу. Той відчайдушно чіплявся за грати, щоб встояти на ногах, й не міг покинути напризволяще свого улюбленця.

- Льоню, тримайся, - бурмотів чоловік, ковтаючи гіркі сльози, які текли його щоками, перемішуючись з краплями дощу.

Раптом до вух прибиральника крізь шум зливи долинув рев моторів. Нарешті до зоопарку прибула рятувальна служба.

Семен зітхнув з полегшенням:

- Ми врятовані.