Кондрацька Олена

с. Петриківка, Солонянський район, Дніпропетровська обл.

Розчарування захопленого Бога

Бог, як дитина в захопленні, бігав по пустоті. Він брав нічого і ліпив із цього щось божевільне. У нього пітніли долоні, коли він плів з намистинок галактики. У нього голосно калатало серце, коли він натхненно вигадував небо і землю. Він затримав дихання, коли з його рук вийшло перше полярне сяйво. Він перший обпалився об вулкан. Він перший злякався гуркоту грому. У нього пішли мурашки по шкірі, коли він створив океан і пустив туди перших китів.

А потім втомився і сів під квітучою абрикосою. Він дивився на все це й радів. Бо це був його твір.

А потім відчув, що його щастя неповне. Що щось йому не вистачає.

Він набрав у жменю пустоти і додав частинку своєю свідомості.

А потім сказав: «Ну, людино, дивись. Це я створив. Що ти скажеш?».

Людина подивилась і завмерла. Вона сказала: «Ти – геній, а все це – прекрасно».

І Бог був задоволений.

Але раптом почув: «Хоча дещо я б тут змінив…»

Бог обернувся і побачив, що людина ламає створений ним твір. Вона брала щось і створювала щось інше.

Бог незадоволено стиснув губи. Він сказав: «Ну добре, роби що хочеш». І повернувшись до людини спиною покинув недобудований світ.

Сенс життя

Одного сонячного дня двоє філософів прогулювалися набережною вулицею міста. Вони мовчали, бо думали.

Раптом вони одночасно переглянулись. Їхні обличчя просвітліли, на них зійшло осяяння. Один філософ сказав:

- Сенс життя в тому, що…

А другий, перебиваючи від хвилювання вигукнув:

- Саме так!

- Тобі також дійшло?

- Так!

- Круто, правда?

- Правда.

І вони задоволено повернули назад, йдучи в тиші набережною вулицею міста.