Гриндула Тетяна

Ріку і місто звем тепер Дніпро

Вогні над містом нічка запалила,
Виблискують, мов зорі, миготять.
Душа моя до тебе знову лине,
В хвилини тиші вечорового Дніпра.

А поїзд мчить вперед, все далі й далі,
Наступна станція, немов новий листок.
Я повернутись хочу на вокзал той,
Де вивіска висить «Дніпропетровськ».

Вистукує вагон своє стакато,
Нові переді мною відкриваються світи.
Я повертаюся до тебе на вокзал твій,
Я повертаюсь думкою туди.

Змінився ти, війна тебе змінила,
Хоча у пам’яті ти ще «Дніпропетровськ».
Однак душа у тебе та ще залишилась…
Ріку і місто звем тепер Дніпро.

Я знову думкою вертаюся сюди

Я знову думкою вертаюся сюди,
Де шум Дніпра настільки особливий.
Багатство й повноводність української ріки,
А вид на місто – неперевершено красивий.

Я знову думкою вертаюся сюди,
Прогулююсь доріжками у парку.
Який духмяний цей медовий квіт.
Дніпро, тебе в піснях прославлю!

Я повертаюсь думкою сюди,
Де особливо уночі сіяють зорі.
І у Дніпро вдивляються вони,
Милуються в ріці тою красою.

Я повернусь, я повернусь туди,
Де зорі гублять лик в воді прозорій.
Дніпро тече, а брат його стоїть…
Я повернусь і з вами порахую зорі.

Дніпро – медичний тил

А він був першим тилом на війні,
Одів халата білого – пішов до бою.
Він не стояв із кулеметом у окопах,
А скальпеля тримав в своїй руці.

Він захищає у тилу і дотепер,
Життя рятує синам і донькам України.
Дніпро приймає не один гелікоптер,
І не завжди, на жаль, врятує сина.

А понад містом все летять, летять
Поранені синочки України.
І знову скальпель у його руках,
І знову біль: «Врятуй, Дніпро, ще цього сина!»

І ще, і ще, нема тому кінця.
Війна вбиває цвіт моєї України.
Дніпро ревів, а брат його стояв
Із скальпелем в руках і рятував країну.

Вони на небесах

Вкраїно, встань, відкрий своє обличчя,
Журба тобі уже не до лиця.
Хоча ще біль у серденьку ятриться,
Хоча сльоза ще по щоці стіка.

Небесна брама відчинилась навстіж…
Дзвін застогнав…. Заплакав… Заридав…
Свічею згасли, відійшли у пам’ять…
Дніпро ридав… Стогнав, стогнав, стогнав…

Любили рідну землю більш за все,
Любили Бога і життя віддали.
За тебе і за мене повмирали…
Та ні… Вони вознеслись до небес.

Та їм видніш, чи ми всі правду чиним.
Чи гинули за волю не дарма
Оті сини і доньки України.
Та їм видніш – вони на небесах.

Здригнулася від жаху мати Україна

(В пам'ять про загиблих з батальйону «Дніпро - 1»
та з інших батальйонів в Іловайському котлі 29 серпня 2014 р.)

Здригнулася від жаху мати Україна,
Серпнева ніч відкрила світу Іловайськ.
Сини твої, сини твої, Вкраїно,
В котлі кипіли!.. Мамо, який жах!

А рана та болить і не стихає…
«Дніпро - 1» і ще такі, як він
Тебе, Вкраїно, мамо, захищали…
Тепер ці дітоньки лежать в труні.

Реве Дніпро, аж застогнали кручі,
Дніпропетровськ здригнувся від жалю.
Чому? Чому кати тебе матусю мучать?
Чому вбивають молоду красу?

Немов Дніпро і час вже зупинився,
Твоїми вулицями йде процесія сумна.
Дніпропетровськ стояв і лиш молився
За кожного із них, хто у котлі життя віддав.