Дериземля Євгенія

Полтавська обл., м. Кременчук

Духів день

- За давнім переказом, навесні, як тільки луки і поля зазеленіють, а повітря наповниться пташиним співом, з річок та озер на берег виходять русалки! - сивий дід з-під кошлатих, навислих на самі очі брів, суворо подивився на присутніх навколо нього дівчат. Дівиці розсілися на запашній траві, прислухаючись до кожного слова сивобородого оповідача. Переконавшись, що всі слухають його роззявивши рота, старий продовжив:

- Так ось, виходять русалки з води і бігають по полях і лісах, аж до самого Петрова дня, - оповідач повчально підняв угору вказівний палець.

- Дід Серафим, - дзвінкий дівочий голосок перебив розповідь старого. - А правда, що русалки - це потопельниці?

Дід зиркнув на Оксанку, яка так безцеремонно перебила його. Старий невдоволено крякнув, але все ж відповів:

- Та-а-ак, - повільно, співуче, простягнув він, - русалки - це потопші дівки! - дідок ствердно закивав головою. - Їх також мавками величають. Що правда мавки, - дід Серафим почухав сиву потилицю, ніби щось згадуючи, - це не тільки потопельниці. Мені ще моя бабця казала, що це також душі дітей жіночої статі, що до хрещення померли.

Старець важко зітхнув і крадькома глянув на Мар'яну. Шкода йому стало бідну дівку. Зовсім недавно дитятко вона втратила, дочку. Якраз за два дні до хрещення малятко згинуло.

- Таких дітей ще потерчатами кличуть.

- Потерчатами ?! - перепитала Мар'яна, дивлячись на старця Серафима повними сліз очима.

- Зіпсованими, - пояснила подрузі Оксанка, обійнявши Мар'яну за плечі.

Старий кивнув, підтверджуючи сказане:

- Злі духи викрадають душі цих немовлят! - прошамкав дідок беззубим ротом.

- А що ж робити? Як душу таку звільнити? - з благанням в голосі запитала Мар'я, сподіваючись, що місцевий знахар допомогти зможе. «Раз на цьому світі кровинку свою не вберегла, то, хоч може, зможу допомогти їй спокій знайти в іншому світі.» Старець з розумінням подивився на вбиту горем дівку:

- Звільняють такі душі в Зелені Святки, - хрипким, немов каркаючим голосом, мовив оповідач.

Відразу було видно, що знахар незадоволений, адже зовсім про інше розповісти збирався. Але відповідь дав:

- Тоді-то, душі ці ширяють у повітрі та просять собі хрещення тричі. Коли їх почує хтось і подасть хрещення, кажучи «Я тебе крещаю!», тоді янголи підхоплюють душу немовляти і відносять у небо.

- На Зелені Святки? - зойкнули дівчата.

- Це ж сьогодні! - стрепенулася Мар'ня. - А як же почути поклик такої душі?

Старець Серафим гірко зітхнув. Не хотів він давати відповідь, але побачивши в ясних очах дівчини відчай, зглянувся. «Може, хоч це дівоче серце заспокоїть?»

- Тобі, люба, до водяного гроту вночі прийти треба, - дід пригладив зморшкуватою рукою розпатлану на вітрі бороду, - як раз, там всі русалки та мавки і збираються. Хороводи водять, пісні співають і гойдаються на гілках дерев! - очі старого зловісно блиснули. - Ось, тільки не захочуть вони одну зі своїх відпускати. Швидше тебе до себе заберуть - до смерті залоскочуть і затягнуть на дно.

З цими словами знахар важко підвівся з землі і, накульгуючи пішов геть, залишивши позаду себе зграйку наляканих дівчат.

Ледве дочекавшись ночі Мар'яна тихенько, щоб не розбудити домочадців вийшла з двору і попрямувала до таємного гроту. Дівиця сильно хвилювалася. Страшно було, але від задуманого вона не відступала. Тим більше, що Мар'я до цієї ночі дуже добре підготувалася. Дівка міцніше стиснула в руках ганчір'яний вузол, в який зібрала сорочки, нитки, пряжу - гостинці для річкових мешканок. Адже всім відомо, що мавки, щоб не ходити роздягненими, просять їх одягнути. Наближаючись до водного гроту, Мар'яна почула мірний плескіт води, тихий шелест дерев. Ніщо не вказувало на те, що в цій дзвінкій нічній тиші може відбуватися щось таємниче. Раптом до вух дівиці долинуло:

- Іо, іо, берізонька - почулися слова народної пісні.

«Здалося!» - вирішила вона, але тут же по повітрю рознеслося:

- Іо, іо кучерява!

Дівиця здивовано підняла чорні, зігнуті коромисельцями брови і впевненим кроком попрямувала на чарівний звук:

- Семик Чесний та Трійця, - майстерно виводили прекрасними голосами оголені діви слова нехитрої пісні. - Тільки, тільки у нас, у дівчат, І свято.

Мар'я дрібно перехрестилася і зірвала пучок полину. «І як це я забула, адже полин - кращий захист від русалок і відьом!» З цими думками дівка, немов зачарована чудовим співом, вийшла на залиту місячним світлом галявину. Її погляду предстали красиві бліді дівчата з розпущеним волоссям зеленого кольору. Місяць, самотньо світивший в темному небі, грав відблисками на юних нагих тілах. Голову кожної русалки прикрашав вінок з осоки. Тільки в однієї з річкових мешканок, мабуть найголовнішої, вінок був з водяних лілій. Побачивши непрохану гостю, діви затихли. Вперед вийшла головна з них, царівна. Та, у якої вінок був найкрасивіший з білосніжних лілій. Вона свердлила пильним поглядом прийдешню. У глибоких синіх, як нічний водойом очах майнули пустотливі іскорки. Дивлячись на пучок полину, русалка з неприхованою цікавістю запитала:

- Що це у тебе? - немов пливучи по повітрю, мавка наблизилася впритул до застиглої на місці від побаченого Мар'яни. - Полин, чи петрушка? - пронизливий до глибини душі голос вивів дівчину із заціпеніння. - Якщо петрушка, - весело продовжила русалка, - то ти - наша душка!

Худі білі руки з витонченими пальцями потягнулися до шиї гості.

Мар'яна відсахнулася:

- Полин! - викрикнула вона, піднімаючи пучок гіркої трави вище, до блідого тонкого обличчя оголеної діви, підтверджуючи свої слова. Почувши про полин, мавка засичала і відскочила назад:

- Сама ти ізгинь! - з ненавистю випалила вона, кривлячись наче від болю.

Відступивши назад, на комфортну від прийдешньоої відстань, мавка встала в колі своїх подруг. Діва гнівно дивилася на Мар'ю, немов намагалася спопелити її поглядом:

- Навіщо до нас прийшла? - роздратовано кинула вона, капризно надувши чуттєві вуста. Мар'я, побачивши невдоволення на обличчях річкових мешканок, трохи осміліла. Вона міцніше стиснула в кулачку пучок полину і вже без побоювання дивилася на прекрасних дів. Їй здавалося, що якась невидима сила оберігає її:

- Я хочу душу донечки своєї звільнити, щоб вона не мучилася на цьому світі, а нарешті спокій знайшла! - сльозинка скотилася по розчервонілий щоці. Згадала дівка рідну кровинку.

Царівна русалок весело розсміялася, дивлячись на сльози дівиці. Вона, немов ніжачись у місячному світлі, повільно присіла на галявині серед запашних лісових трав:

- Ти озирнись навколо! - мавка провела блідою, сяючою в нічній імлі рукою, - хіба схоже, що ми мучимося?

При цих словах ліс наповнився дзвінким, немов срібний дзвіночок, сміхом казкових істот. Але зрозумівши, що їй так і не вдалося обдурити Мар'ю, русалка запитала:

- Що у тебе у вузлику? - з цікавістю безліч пар очей втупилися на ганчір'яний вузол. Непрохана гостя стрепенулася. Вона зовсім забула про подарунки, які з дому прихопила. «Може, хоч це допоможе?»

- Я вам одежу принесла! - кинула дівка великий вузол до ніг річкових красунь.

Тут же, ніби згадавши про свою наготу, діви кинулися розбирати сорочки та спідниці, при цьому весело щебечучи і радіючи обновкам, ніби й не потопельниці зовсім, а живі.

- За гостинці спасибі! - так і не зрушивши з місця тихо прошелестіла головна мавка.

Чи то принесені дари подіяли, чи то задумала чого лісова красуня, але серце її пом'якшало. Вона швидко піднялася з землі і ширяючи в повітрі, плавно наблизилася до Мар'яни:

- Іди за мною, - поманила вона рукою і тут же понеслася геть з чудової галявини.

Мар'яна, не втрачаючи ні хвилини, кинулася з усіх ніг навздогін за мерехтливим в нічній темряві силуетом. Вона спотикалася об коріння дерев, розбиваючи босі ноги в кров, але не зупинялася. Гілки дерев хапали її за руки і волосся, немов намагалися зупинити, не дати йти на зустріч смерті. У метушні дівчина не помітила, як впустила пучок полину. Пройшло зовсім небагато часу і Мар'я опинилася в глибині лісу. Тут, в лісовій гущавині, її оточили сяючі прозорі відблиски. Почувся дитячий плач.

- Що це? - розглядаючи метушливо ширяючи у повітрі загадкові кола, запитала дівка.

- Наші потерчата! - почула Мар'яна за своєю спиною відповідь. – Це наші ясла, - пояснила водна повелителька, - тут малята ростуть, граються!

Русалка встала посеред галявини і тут же мерехтливі кола, наче зграя світлячків, оточили мавку і завмерли на місці. Запанувала мертва тиша.

- Десь тут і дочка твоя! - хитра посмішка заграла на обличчі русалки.

Мар'яна бігаючим поглядом вдивлялася в відблиски. «Як же зрозуміти, де моя дочка?» Немов прочитавши думки непроханої гості, діва простягла навспів:

- Я скажу тобі, яка твоя. Але ... - мавка зробила довгу паузу і зміряла дівку презирливим поглядом, - але зпершу ти повинна розгадати три загадки! - вона таємниче посміхнулася. – Даси правильні відповіді - отримаєш те, за чим прийшла.

- А якщо не розгадаю? - тінь сумніву майнула на дівочому обличчі. «А раптом обдурить?» Адже всім відомо про підступність і хитрість мавок.

- Коли не відгадаєш - станеш однією з нас! - русалка повільно позіхнула і провела маленькою ручкою по кучерявому довгому волоссю.

- Загадуй! - голос Мар'яни був сповнений рішучості.

Зрадівши, що їй все-таки вдалося заманити непрохану гостю в пастку, русалка мовила:

- Що росте без кореня? - таємничим шепотом запитала вона і тут же, не чекаючи відповіді продовжила, - що біжить без повода? - впевнена в тому, що на її загадки відповіді не знайдеться, загадала останню, третю загадку, - що цвіте без всякого цвіту?

Мар'я заливисто розсміялася, адже розгадки вона давно знає, та й загадки сильно простими виявилися:

- Камінь росте без кореня; вода біжить без повода; папороть цвіте без всякого цвіту! - навіть не замислюючись, випалила дівка і застигла в очікуванні, впевнена в правильності своїх відповідей.

- Не вгадала! - немов грім серед ясного неба пролунав голос русалки і тут же, з вереском вона вчепилася у волосся оторопілої від несподіванки Мар'яни.

З усіх боків на дівку накинулися інші мавки і почали лоскотати до сліз. Дівчина намагалася відбитися, але вирватися з чіпких пальців виявилася ох як не просто! «Ось і кінець мій прийшов!» - промайнуло в голові дівиці. Як раптом, серед темного нічного лісу, пролунав хрипкий старечий голос:

- Ах, ти ж нечисть річкова! - прогудів з мороку хтось невімий, - ану, геть пішли! - гучно гаркнув все той же голос.

Із тіні дерев, на середину галявини ступив дід Серафим:

- Ау, ау, шихарда, кавда! - виголосив він незрозуміле заклинання.

Миттю ж казкові діви відпустили свою жертву. Немов заворожені, вони дивилися на грізного старця, - шивда, вноза, мітта, міногам, - продовжив знахар, наближаючись до поваленої на траву Мар'яни.

Мавки зашипіли і позадкували, відступаючи подалі від прийдешнього. - Каланді, інді, якуташма, біташ, окутомі нуффан зідіма.

При цих словах, русалок немов вітром здуло, тільки яскраві мерехтливі вогники тріпотливо кружляли над кронами дерев.

- Ну, чого чекаєш? - звернувся старий до Мар'ї, допомагаючи піднятися їй з трави, - відпускай дитятко своє, хіба ти не чуєш поклик її?

І дійсно, в повітрі розносився тихий, ледве чутний плач, немов благання про допомогу.

- Я тебе хрещаю! - вигукнула Мар'яна тричі, звільняючи від вічних мук втрачену душу.