Купрій-Кримчук Тетяна

с. Стрюківка Томаківського р-ну Дніпропетровської обл.

ПОЕТАМ

А поети - звичайні люди,
Не святі вони, не безгрішні,
Особисті думки та Душу,
Без процентів вкладають у вірші.

А поети - вони, як діти,
Безкорисливі світлі мрійники,
вранці - каву з римами п` ють
і горять у думках, мов світильники.

То блукають у білих віршах,
То розмови ведуть верлібрами,
Чи сонети коханим пишуть,
щоб читати вночі по під вікнами.

А поети – вони диваки,
Із пером - рвуться в бій героїчно.
Доля їх – поетичні рядки,
Вирок даний з Небес довічно.

II
По різному життєвий плине строк,
Кожен отримує від Бога те, що має,
Не пніться в людській славі до зірок,
І на Землі багатоцвіття вистачає.

Не багатійте похвалою. Ні!
Пишіть щодня лише во Славу Божу.
Жаріти у словесному вогні,
Творити без Творця – творцю негоже.

З рим не поллється дивний водопад,
І зникне Муза без небес в поета,
Збідніє поетичний вертоград
І творчого не відбулося б злету.

ЛЬВІВ

Не шоколад, хоча люблю солодке,
Ні кава, хоч п` ю вранці з молоком,
Мене привабили в тобі , чарівне місто,
Казкове, мальовниче місто - «Львов».

По вуличках вузеньких, по бруківці,
Потерти мріяла, давненько, каблучки,
Втомившись, на скамеєчці присісти,
Облишивши всі зайві балачки.

Торкнутися безстрашних, гордих левів,
За довгу гриву, сіру, кам `яну,
Пройтися замками, неначе королева,
Що вікову сховали таїну…

Тут кожен камінець - теплом вітає,
Три дні поїздки стали дивним сном,
Давно тебе, мій Львове, вже кохаю,
Та не жалкую, що «обвінчана» з селом.

Злились в тобі, сучасність з давниною,
І нишпорять поміж дворів, споруд,
То бавляться із ранньою весною,
То з горобцями із калюжі воду п` ють.

Блукають містом втомлені трамваї,
По колії, омитій вранішнім дощем,
Їх ліхтарі до дому проводжають
прикривши голови прозорим склом-плащем.

На площі, біля Ратуші, музики
Мелодію зіграють, хоч щодня,
І підморгне могучий і великий,
Король Данило, з висоти коня.

Не місто, а музей! На кожнім кроці,
У кожному квадраті – креатив…
Якщо побачити й відчути це захочеш …
Купуй білет ! Рушай до міста Львів!

ДУША

Душа – розгортка…
Відкрита фіранка настіж…
Сповна довіри…
Гостинна…Щира…
Поплачеш !…

У жар любові -
Підкинуть сирого хмизу.
Наколобродять…
Підмісять бруду валізу…

А ти – сердешна,
Світлом рядишся чистим.
Все пробачаєш…
Весь біль до землі падолистом…

А ти – тендітна,
Рани в бинти пеленаєш.
Скажи , навіщо,
мов Фенікс щораз воскресаєш?

Душа – розгортка…
Відкрита фіранка настіж…
Сповна довіри…
Гостинна.. Щира..
Плачеш…

***

Топчу роками будяки
Блідими, босими ногами.
Не гояться на серці рани,
Подати нікому руки.

А десь, жар – папороть цвіте,
У хащі схована від мене.
Вогненне диво незнайдене,
Комусь на радість проросте.

За щастя двох тих помолюся.
Липневому всміхнуся ранку.
« Співай душа – дівча, Настусю!»,
«Ти ж бережи її, Іванку!».

Не знаємо, що буде з нами.
Чим день наступний привітає?
Втративши раз – не відшукаєш,
Вогненний цвіт між будяками.

Я ДО ТЕБЕ ІДУ…

Обережною стала.
Приховала довіру під серцем.
Оминувши незгоди,
Знов крокую на зустріч весні.

Ти на мене чатуєш,
В тім краю, де дзвінкі, бистрі води,
Де долина нарцисів,
Зачекалась на наші сліди.

Я до тебе іду,
В мережаній прозорій сорочці,
По зеленій траві,
Повз безмежну красу полонин.

Щоб вершини Карпат,
Зазирнули нам з неба у очі,
І легенду щасливу,
Сповістив на зорі Синевир.

Із серії «Дорога до храму»

ПРО ВІЧНЕ

Коли гординю знищимо ущент,
Смиренно станемо пред Богом на коліна,
Воскресне наша ненька – Україна,
Коли гординю знищимо ущент.

Коли в душі ми матимемо Бога,
Гнів скореним, і навчимось прощати,
До раю нам простелиться дорога,
Коли в душі ми Бога будем мати.

Коли життя людське цінитись буде,
Щоб жодну душу з світу не звести,
Своїми вчинками, тоді, сказати мушу:
Господь наважиться нас від біди спасти.

Тоді не будуть світом керувати
Легка нажива, гроші та жадоба,
Коли усі ми віру будем мати,
Повернемось з молитвою до Бога.

За діло зле, чи за недобре слово,
Для кожного наступить час розплати,
Тож поспішіть впустити в серце Бога,
Тож поспішіть у сердці Бога мати.

ДЯКУВАТИ БОГУ

У краю дніпровськім, в червні, народилась.
« Від води і Духа» - в іншій стороні.
У Слов`яногірську батьки охрестили
В рік тисячоліття Хрещення Руси.

Дякувати Богу, зате, що в дорогу,
Заповіді давши, до правди повів.
І пішла за Світлом дівчам босоногим,
Щоб любити Віру, як Господь любив.

Поряд Ангел Божий і Пречиста Мати…
Прихилю коліна в радощах й жалю.
Не ділю я Віру на патріархати.
Серцем і душею Господа молю.

Кожен обирає, як життя прожити:
З Богом чи без нього – кожному своє.
Знаю, часом тяжко. Та без Бога – лихо…
Вірую, з Ісусом, спасіння моє.