Гавриленко Дар’я

Виховую дитину

Лист до мами

Мила мамо моя, незрівнянна,
Краще тебе нікого нема.
Ти - надія моя бездоганна,
Ти прекрасна завжди як весна.

Ніжні очі твої наймиліші,
Руки лагідні, повні тепла,
Я без тебе – пташина безкрила,
Я без тебе – самотня душа.

Мій син

Мій хлопчик, мій милий,
Веселий, кмітливий.
Очі блакитні, ніжна усмішка.
Почитаєм нову книжку?

Русяве волосся, ручки маленькі,
Дай поцілую щоку пухкеньку.
Тебе я колихаю,
Тихесенько співаю:

Пливе тиха ніченька,
Мов блакитна річенька,
У степу широкому,
У гаю далекому.

Спи, мій любий, спи,
Хай прийдуть добрі сни.

Зірки

Вечір тікає,
Зірки зазиває,
Вони виринають
І світло втрачають.

Проміння їх легке,
Прозоре і чисте,
Роками спливає,
Сузір’я минає.

Цей дар є безмежний,
Космічний прибулець,
Тонкий, обережний.
Відчуєш ти це?

Людина і час

Людина – то Всесвіту копія:
Клітини її – мов планети рухливі,
На місце старих являються юні,
Невпинні, мов час, судини бурхливі.

Ми вигадали час,
Знайшли, як виміряти плин,
Аби його підкорити враз,
Та керувати хоч ним.

Спогади

Плескає мені в очі
Небо свою блакить.
Крізь дивні ночі
Спогади тихо пливуть.

Образи вітер здіймає,
Рушить мінливі сни,
Далеку луну відганяє,
Приносить надії весни.

А серце тріпочить,
Розповісти хоче
Все тобі одному,
Що на серці моєму.

Для тебе

Тебе я полюбила
І всесвіт цим змінила.
Він став для мене іншим,
Безмежним, щасливішим.

Любов одна усе може:
Довершити душу кожну,
Відвести буденність, затьмарить
І стежку провести до раю.

Восени

Ось тополя гнеться –
Вітер колихає.
Ось пилюка в’ється,
Бо на дощ збирає.

Листя все літає,
Хмари його кличуть,
Птах усе кружляє,
Мов збирає віче.