Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Чт, 2 травня 2024
16:48

ПРО МІСТО

Лазоревич Ірина



м. Чернівці

Народилася 30 травня 1994 року у смт. Брошнів-Осада, Івано-Франківської області. У 2011 році вступила до Чернівецького національного університету на філософсько-теологічний факультет (спеціальність «філософія»). Поетеса, активістка, головний редактор студентської газети «NewФормати», голова студентського медіа центру ЧНУ, краща студентка ЧНУ 2013 року. Організатор та учасник літературних подій у Чернівцях та за межами.

Займаюся поетичною творчістю два роки. Публікувалася у часописах «Літературний орієнтир», Софія, газеті «Гарний настрій». Упорядник альманаху поезії «Довідник з поетичної географії», який мав на меті спробу культурного діалогу між авторами, що живуть під впливом різних цивілізацій ( чотири автори представляли Захід – ще четверо – Схід); учасник молодіжної сцени міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ, 2015.


...я просто трава і я не про себе
прийшла вам нагадувати бо ви не тільки
мене одну забули...
(Г. Чубай)

Господь недоступний словам, кричи йому - не кричи.
Я трава. Я проста трава. Зеленію весною, чи
укриваюся снігом взимку а жовтію лише восени.
Я зросталася із землею, але потім прийшли вони

і забрали життя в братів і проводжують поки ще.
Тільки їх же не повернеш ані снігом, ані дощем,
бо пустили невинну кров і злизали її язиком,
а потоки жіночих сліз потім випили з молоком -

щоб по смерти в таких як вони виростали роги і хвіст:
так ж бо завжди - у себе увірує найправдивіший атеїст,
найзапекліший грішник першим попадає в високий рай...
Я трава. Я нікому не корисна. Я росту собі і чекаю

поки мій одинокий Боженька змиє кровцю з зелених стебел
і навчить мене жити далі (якось ж треба рости тепер),
розщедриться на спокій і тишу щоб черговий загублений брат
обіймався з травою безболісно. Не від страху і смерті. Радо.

***

вже тікали від спогадів, спрагло шукаючи спокою -
воно то й на краще безжально палити мости
хай рани болітимуть, буде печаль - глибокою
ти вивчила Веди. бери мене і веди

ти вивчила Веди. бери мене і веди
підемо туди куди мовчки укажеш правицею
я буду вслухатися в ехо твоєї ходи
і буду молитися хай тобі солодко спиться

я буду молитися хай тобі солодко спиться
бо ж ти та одна, що втамовує мою жагу
хай боляче спалюєш - власне отак і годиться -
беру собі зовсім розхристану і нагу

беру собі зовсім розхристану і нагу
і ти розтікаєшся і залишаєш стигми
та навіть такою тебе не віддам во-ро-гу
бо в нас із тобою колись щось таки достигне

бо в нас із тобою колись щось таки достигне
і потім про нас прихожани напишуть Псалми
і ми спалахнемо. ми навіть згоріти встигнемо
хтось мусить кохати, люба. і хто, як не ми

***

1.
Мамо, ми в бур'янах
ми живемо в тилу рослин-паразитів і холодно
холодно, Мамо, тут жити

сюди транспорт не їде бо тут всі зруйновано станції
а після ночей тут проблеми з артикуляцією
та нам взагалі не потрібен голос
бо все, що важливе, можна сказати вчинками
але як тут стояти - такого, Мамо, не вчили ми

2.
Мамо, ми в бур'янах
і нас убивають, ціляться, Мамо, гільзами
а ми так не вміємо щоб убивало тіло і душу
ми - фразеологізмами палим мости за собою
палити - мусимо

3.
дивися, Мамо, ми всі твої діти, всеціло з крові і плоті
бери зразки, пиши вірші і змальовуй сотні своїх полотен
бо ж годі тільки собою жити й свої розписувати святині
бо ми за тебе усе віддали. прокинься, Мамо, бо наші спини

відкриті зовсім. і проростають собі у нас усілякі трави
які б не мали у нас вростати, і взагалі тут рости не мали б
бо все що можем і все що вмієм - то поночах шепотіти "Отче
скажи нам грішним чого самі ми, чи Мати бути ще з нами хоче"

Мамо ми більмо на твоєму оці чи болісна пустка межи ребер?
Мамо, краще палити мости
щоб потім мости не спалили тебе

***

тільки б все було добре, тільки б все добре
яким же я сильним був, а яким хоробрим

як ж в купу себе зібрати, як жити мені тепер
якщо мене убиває найулюбленіша з ребер?

всього їх було дванадцять (як апостолів у Христа)
якась була надто повна - якась була надто пуста
у світі такому поганому не за все віддають добром
чоловіка можна убити, уявляєш, його ж ребром

це остання, дванадцята, знаєш, мов ділила мене на два
і втягнулася в мене сильно, як на стріли міцна тятива
а потім в собі сховалась, як злодій в сталеві грати
і знала ж сама прекрасно що без неї хіба помирати

і ходив за нею, і плакав, і її малював святині
а вона від холоду свого вже почала вкриватися інієм
а потім розбила кригу і вкинула мене в жар
щоб вставити аж у серце своє дуже гостре жало

я ж любив одинадцять (!) ребер, допоки не вийшли з ужитку
i кожна до мене тягнулась як за напрямком вiтру жито

а дванадцята (як Iуда) пішла, ну і що тепер?
якщо мене убиває найулюбленіше з ребер?

Історія Хвороби

1.

від неба і до землі
від землі і до неба
котиться грім а хмари збирають зливу
щось всередині робиться - болить і ламає ребра
напевнe це той, що робив мене дуже щасливою
напевне це кат, що без жодних на те причин
від мене пішов
тож тепер хай снує один

2.
клятий той чоловік що дав сліз мені аж по вінця
клятий, бо ж зовсім не я подарую йому первінця
клятий, бо міг мене так у руках тримати
що все у мені розквітало червоними маками
клятий, бо доторки ніби проводили струм
що ж собі думала
що ж, чорт візьми, собі думала

3.
треба слухати матір
треба совість і душу мати
чоловік то є злая сила
мати ж казала, мати ж учила:
червоний вдягай для захисту, синій від злого ока
не пірнай у нього нізащо він для кожної заглибокий
не дивися йому у вічі - для жінок вони небезпечні
не народжуй йому первінця а очікуй від нього втечі
силу силою з нього не виб'єш, він не здасться тобі живим
чоловік зневажає слабких але завжди живе з такими

4.
сійся родися жито пшениця
хай йому добре без мене спиться
щоб щастя і радість на цілий вік
хай краще живе як торік
хай більше пише і більше п'є
хай вирве з себе усе моє

5.
думала буде до скону любити, до скону буде тримати
а любов до мене була вкоренілим у землю маком
квітку вирвали - пелюстки на вітер
квітку вирвали - розтоптали
серце вирвали - прикрасили квітами
серце взяли - мене не стало


Gorod.dp.ua не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті рецензій користувачів, тому що вони виражають думку користувачів і не є редакційним матеріалом.

Gorod`ській дозор | Обговорити тему на форумах | Газета оголошень

Літературний конкурс «Літературна надія Дніпра – 2015»

copyright © gorod.dp.ua
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.

Про проект :: Реклама на сайті