Лобойко Олександр

Днепропетровское утро

В суете дребезжащих будней
Свои плечи расправит рассвет,
Как всегда, заспешат маршрутки
Самый главный тревожа проспект.

Не спеша закачает кроны,
Прилетевший с Днепра ветерок,
И разбудит людей знакомый
«Петровки» протяжный гудок.

С.К.

Мільйони років крутиться Земля
І раз за разом дні міняють ночі,
А в цього міста посмішка твоя,
А в цього міста завжди твої очі.

Що завтра буде? Так, не знаю я…
Але в одному впевнений я точно –
У цього міста посмішка твоя,
У цього міста завжди твої очі.

І де б не був завжди вертаюсь я
До берегів дніпровських так охоче,
Бо в цього міста посмішка твоя,
Бо в цього міста завжди твої очі.

Мільйони років ще стоятиме Земля.
Дніпро нові зустріне дні і ночі.
І в нього буде посмішка твоя,
І в нього будуть завжди твої очі…

* * *
На твоїх, Дніпро, натружених руках
Не одне зростало покоління.
На твоїх, Дніпро, могутніх берегах
Міцно я пустив своє коріння.

І куди б шляхи не завели,
І які б вокзали не стрічали,
Всі неходжені і ходжені стежки,
Все одно, до берегів твоїх вертали.

Про любов до тебе писано немало.
Ще сказати пара слів знайдеться.
Куди б доля-примха не кидала –
Завжди будеш у моєму серці.