Резніченко Віктор

Зривається асфальтова курява,
Розтеклися потоки машин.
Небо розірветься бурею,
Заводи викинуть дим.
Перехожі біжать за справами,
У місті для всіх є робота,
Авто підморгують фарами,
Засмоктують людей підворіття.
Я у маршруті впевнений,
Дороги у центрі хороші.
Тут повернути на Леніна,
І до Європейської площі.
Дерева вдягнулись у осінь,
Вітер Дніпро не хвилює.
Затих Монастирський острів,
Шевченко, як завжди, сумує.
Не журися, Тарасе, поглянь!
Дніпро не реве, і не стогне.
Скільки хочеш біля нього гуляй,
Фотографуйся із ним скільки зможеш.

***
Бачив я, як «на червоний»,
Пролетіла іномарка.
Я спав напевно. То був сон.
І це неправда...Це неправда.
Бачив я, як димом небо,
Роз‘їдають чорні труби.
Як спускались із дощем,
Червоні краплі. Потоки бруду.
Як зле ставало бідним дітям,
Як розросталися хвороби.
І люди йшли до річки влітку,
Покупатись в нечистотах.
Моє Дніпро - сміттям покрито,
Ми жертви цих урбанізацій.
Коли живе - бетоном вбито,
Коли ми п‘єм - з каналізацій.
Прокинувшись, піду до вас,
Моє Дніпро знайду на карті.
«Скажіть, будь-ласка, чи це сон?»
Це все неправда... Все неправда...