Зима Людмила

Дніпро працює на перемогу

***
Дніпропетровщино! Сьогодні іспит твій
На стійкість, на рішучість, на майбутнє,
Щоб волі показати статус свій,
У жовто-синьому він, мріями здобутий.

Дніпропетровщино! Ти – слава вікова!
Пишаюсь коренями роду,
Землею, яка віру зберегла
У силу України і свободу.

Нема вини моєї в тому,
Що серце не жевріє, а зорить,
Що духом сильна, він без злому,
І що ціную кожну мить.

Життя гартує… Втрати… Війни…
Вперед і вверх! Звертати – ні!
Тому усміхнена і сильна,
Що зір ловлю ясні вогні.

Що у душі є цвіт калини,
На крилах світ цей відчуваю.
Я – українка! Українка!
І в цьому я вини не маю.

***
Медичним працівникам Дніпропетровщини
Швидка допомога – це відстані мить,
Порив це рішучий у дії,
Це – поклик, причетність, куди серце мчить,
Щоб дати життю надію.
Дорога в думках: «Чом АТО чи війна,
Чи є у цій суті різниця?»
Ось тільки нема у душі слова «страх».
Є поклик! Не зупиниться!
Чийсь син, чоловік, чи товариш, чи брат –
Із ним милосердна розмова.
Де куль і снарядів вогненний набат,
Не просто народиться слово.
Не звикне ніколи до смерті душа,
Відкрита, як птах у польоті.
А ти зупинися, коли «швидкі» мчать,
Молися, там наші, «трьохсоті».
Швидка допомога. Є мир і війна,
Там люди у білих халатах
На варті завжди, тому совість вина
І клятва одна, Гіппократа.
***
Надії Таршин, Жінці-Українці, волонтеру,
поетесі, чарівній дніпропетровчанці

Запитаю долю, землю поцілую,
Ще вклонюся полю, як же все люблю я!..
І Дніпро великий в серці протікає,
Дай, зозуле, віку жити сонцеграєм.

Ти ж мене не знаєш, демоне-вороже,
Сонце закриваєш, та я на сторожі:
Зупиняю вітер, розганяю хмари,
Там на Сході діти, а ще ти,примара.

Де ж це в світі видно, де ж це правду діти,
Щоби окупантам по землі ходити,
Забирати душі, щоб німіли села…
Що робити мусиш? Життя – невеселе.

Вкотре я молитву за долю читаю.
Чи Ти, Боже, бачиш? В кого совість, знаєш?..
Чи Ти бачив зиму ще оту з Майдану,
Як із побратимами за гідність я стала.

Щоби Україна у серцях проснулася.
Доля моя, доленька... Все це не забулося.
Прапор! Він зі мною! А майбутнє – в серці.
Підуть хай за мною і біда минеться.

Згине чорний ворог, а ще чорна зрада!
Я за землю встану! Тут не бити «Градам!»
Я ж синочків наших всім теплом зігрію,
Обійму їх, рідних і вселю надію.

Це не тільки слово моє сильне – зброя,
Це говорить совість, Боже, із собою.
Мені не потрібна рожева палітра,
Знаю чорне й біле, знаю біль і світло.

Скільки «вати» поруч живе по-другому,
А я не корюся, забула про втому.
Я – до Перемоги! Хто іде, зі мною!
Це – моя дорога, не здаюсь без бою!

Вірю в злети голуба нашої блакиті,
Вірю в сонце вранішнє і волошки в житі.
Вірю в Україну, у дітей майбутнє,
Їх соняшникове щастя незабутнє.

Хай же світлим променем буде світла мрія.
А я просто жінка з іменем Надія.