Остроух Віктор

ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ

Я постать у тобі не історична,
Давно мені не світить слави вись,
Але в тобі красивому і звичному
Так хочеться усе життя пройтись.
І неважливо те, що я з села,
Бо маю привід рідко приїджати,
Над схилами широкого Дніпра,
Тобою, моє місто, милуватись.
З тобою зустрічати сонця схід,
І разом його щиро проводжати,
Лишити у тобі красивий слід,
Щоб хтось ще міг про мене пам'ятати.
Віддати свою душу лиш тобі,
Освідчитись в любові і коханні,
І знати, що на стомленій землі
Для мене ти єдиний і останній.
Я може ще побачу сотні міст,
Коли об'їду цілу Україну,
Та ти лишишся кращим за усіх,
Турботливим, красивим і неспинним.
Я постать у тобі ще невідома,
І вже навряд чи нею зможу стати,
Та лиш тебе вважаю своїм домом,
Моїм прекрасним другом, батьком, братом.
Живи, квітуй, і впевненно зростай,
І для усіх будь ласкою й добром,
І всім на заздрість щедро процвітай,
Моє чарівне місто над Дніпром.

МІСТО ДНІПРО

Втопає миле місто у рекламах
З рекламодавцем бізнесує шашні,
Мого Дніпра розкішна панорама
Що зводить дух, і знов зриває башню.
Потік хотьби, і звуки вихлопних,
Проспекти і масиви - лабіринти,
Скрізь метушня, бодай, щоб вітер стих,
Алей тонких і комірці і принти.
Відкриті люки, знову на метал
Якісь бомжі чи алкаші украли,
Старий тролейбус тихо загарчав,
І втік у даль, де ще його чекали.
Десь електрична стогне в унісон,
У ній водій досвічений гарцює,
Вокзалу залізничного перон
Чомусь сьогодні знову не працює.
У чому рух? Яка тепер потреба
Десь поспішати? То ж бо заклюють.
Ті ринки незаконні просто неба,
Людей рятують, різне продають.
Все поспішає і життя і люди,
Так є воно, так буде, так було.
І я люблю це місто, наче чудо
Мого життя ріднесеньке Дніпро.

МІСТО СПИТЬ…

Місто спить притишене вогнями,
В небі розгорівся планетарій,
Вітер заколисує місцями
Стрункість хмарочосів в темній марі.
Тротуари, парки і алеї
Застеляє білий-білий сніг,
Уночі прекрасна сніжна фея
Заступила на міський поріг.
Розстеляє ковдри ніжні білі.
Укривайся місто до весни!
І швидкі дніпровські хвилі пінні
Віднесли печалі в вічні сни.
Місто спить, а завтра як проснеться,
Не повірить власним оченятам,
Що зима відкрила свою дверцю,
Влаштувавши тут розкішне свято.

ПРИЙМИ МЕНЕ, МІСТО...

Прийми мене, місто, в обійми свої,
Я кращого міста не знаю,
Бо кращого тебе нема на землі,
Для мене здаєшся ти раєм.

Прийми мене, миле, в обійми святі,
Ти знаєш, я добрий як Авель,
І радий твоїй неземній доброті,
Людьми ще не повністю знаній.

Прийми, чарівне, у колиску доріг,
Іще всіх не пройдених мною,
І вірю, рідненьке, лиш тільки тобі,
Твоєю милуюсь красою.

Прийми, і від себе мене не пускай,
Бо разом ми вже побратими,
Прийми ці слова, їх завжди пам'ятай:
Ти місто найкраще на всю Україну.