Філоненко Марія

Кожного дня поранених приймали,  
Приймаєте і дотепер, на жаль.
Ви на землі, та ангелами стали,  
Весь персонал медичний, весь шпиталь.

І на помилку права вам немає.
І день і ніч ви б'єтесь за життя
Отих, що гелікоптер доставляє,
Рятуєте їх всіх від небуття.
 

І як у вас на все оте є сили,
І від побаченого серце як не стане,
Бо не одного ви вже воскресили,
З критичного скількох вивели стану.

І скажем просто, скажемо відверто,
Таких, як ви, мабуть, нема ніде.
Двобій страшний, що між життям і смертю,
В вас щогодини, щохвилини йде.

Скільком ви сина, батька повернули,
В домівки скільки щастя принесли.
...Та знову партія новоприбулих-
І ви до скальпеля, мабуть, вже приросли.

Немає відпочинку вам і в свята,
Поранені, як ангелів, вас ждуть.
І ту священну клятву Гіппократа
Ви, медики, не можете забуть.

Вступаєте в двобій зі смертю сміло,
Нікому з вас не до розмов,
Латаєте понівечене тіло,
Вдихаєте життя у нього знов.

А смерть з косою на когось чатує  
І дивиться, де кволий є солдат.
Хай геть іде, бо тут не погостює,
Ви не дозволите їй жодного забрать.

Й ці ангели - це медики в халатах,
Не за горами , за морями десь,
А в Мєчнікова , у білих палатах,
Творять простії чуда із чудес.