Лєгостаєва Людмила

Летять швидкі, везуть в лікарні хлопців,
Везуть Героїв, зранених в боях,
І янголи тих хлопців – охоронці,
Крил не жалкують, вслід швидким летять.

Дніпропетровськ – тепер шпиталь суцільний,
Найближчий до межі воєнних дій,
Тут лікарі працюють не по змінах,
Щодня, щоночі - на передовій.

Ревуть сирени, й почуття тривоги
Зросте у душах наших у рази,
Хтось піде в церкву помолитись Богу,
А хтось здасть кров, не втримавши сльози.

Усе для тих, хто з фронту, ледве дише,
Усе заради спільних перемог,
Містяни наші дуже люблять тишу,
Та треба допомога – мчать щоног.

Я так люблю й пишаюсь нашім містом,
Дніпропетровск – мій рідний патріот,
Він виважений, без подвійних змістів,
Він осередок мудрості та згод.

Він з'єднує два берега мостами,
Відтак і Україну об'єднав.
Тут храми в небо тягнуться хрестами,
Освячують цю землю сотень «слав».

У час важкий все сповнюється змістом:
Країни доля, долі громадян…
Дніпропетровськ – це особливе місто,
Він Україну зцілює від ран.