Gorod.dp.ua » О городе » История города Сб, 22 июля 2017  23:46
ИСТОРИЯ ГОРОДА  
»
Поиск в разделе: 
Укр   |  English

Губернське місто Катеринослав (1776-1880 рр.). Частина 1


Территория Новой Сечи

Князь Григорий Потемкин

Императрица Екатерина Вторая

План Екатеринослава-Кильченского

Екатеринослав-1 (Кильченский). Построен при впадении р. Кильчень в Самару

Проект планировки города арх. Клода Геруа, кон. 18 века

Проект города 1792 г. (Арх. И. Старов)

Иван Старов - архитектор, автор основополагающей планировки Екатеринослава

План города 1817 года архитектора Уильяма Гесте

Потемкинский дворец на Дворцовой площади

Герб Екатеринослава 1811 г.

Троицкий Собор

План Екатеринослава 1830 г.

Друга половина XVIII ст., відома в європейській історії як доба Просвітництва, змінила історичну долю Північного Причорномор'я та Степової України. 1770-ті - 1790-ті роки позначилися у Південній Україні збільшенням кількості населення, подальшим господарським освоєнням, розвитком духовної культури.

Нова влада ввела нову систему управління. Були утворені губернії відповідно до загального адміністративно-територіального поділу тогочасної Росії. У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходилась під контролем Росії, була поділе­на на дві губернії: Новоросійську та Азовську.

До Новоросійської губернії відійшли землі між Бугом та Дніпром, а до Азовської - між Дніпром та Доном. У 1775 р. до складу цих губерній були включені землі колишньої Запорозької Січі. Одразу після створення Азовської губернії губернатор, «генерал-майор и ка­валер», Василь Чертков розпочав діяльність по заснуванню нового губернського міста. За дорученням генерал-губернатора князя Г.О.Потьомкіна Чертков вирушив у подорож територією губернії з метою знайти місце для губернського центру. Існує думка, що це завдання він виконав недостатньо кваліфіковано, бо обрав для губернського міста лісисту й заболочену місцевість при впадінні річки Кільчень у ріку Самара, в 8 верстах від лівого берега Дніпра. Насправді ж нове губернське місто проектувалось як місто-фортеця поблизу оборонної Нової Української або Дніпровської лінії фортець, котра простягалася від Азовсь­кого моря до Дніпра. Тобто місце для розташування Катеринослава було обрано дуже добре з точки зору безпеки у разі військо­вих конфліктів.

В умовах військового протистояння всі перші міста в Південній Україні були опорними укріпленими пунктами та виконували, насамперед, військово-адміністративні функції. Будь-які наміри сприяти економічному розвиткові цих міст-фортець, організувати промисловість та торгівлю зводилися нанівець, якщо вони не були певним чином пов'язані з потребами армії. Після підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Туреччиною (1774 р.) військова загроза зменшилася, але не зникла зовсім: відчувалася небезпека нової війни з османами. Міста в цих умовах зберігали своє значення як військово-адміністративні центри. Важливі фактори будівництва міст, як наприклад, вибір місця, залежали передусім від стратегічної необхідності.

Перша згадка в історичних джерелах про Катеринослав відноситься до 1776 року. 23 квітня 1776 р. В.О.Чертков подав ра­порт на ім'я Г.О.Потьомкіна, в якому повідомляв, що місце для губернського центру обране, а проект «...с подлежащим планом, профилями, фасадами и со сметами...» направлений на розгляд Потьомкіна. Місто отримало ім'я на честь імператриці Катерини II. Протягом 1776 року продовжилася інтенсивна підготовка будівництва.

Наприкінці 1776 - на початку 1777 року були затверджені проекти і почалася розбудова міста за проек­тами архітектора Н.Я.Алексеева. Першими будівлями стали гу­бернаторський будинок, казарми для солдатів, хати-мазанки. У 1778 році була освячена Святодухівська церква. До нового міста з Бєлєвської фортеці (сучасний Красноград Харківської обл.) нарешті переїхали губернські органи управління. До 1781 р. населення Катеринослава зросло: «...явились сюда и купцы и ремесленники и разного звания люди...», частина вірмен і греків, котрі виїхали з Кримського півострова. У місті вже діяли чоти­ри церкви: російська православна, вірменська, грецька, като­лицька. Тут проводилися ярмарки, працювали шкіряна та свічна фабрики. У 1781 році в Катеринославі налічувалося більше двохсот будинків та мешкало 270 купців, 874 міщани та робітники, 1050 «разного звания людей», всього 2194 «души» (чоловічої статі).

Збереглися проекти забудови Катеринослава на р. Кільчень. Місто повинно було розташуватися біля ріки Самара та її малих притоків. У північно-східній частині, біля гирла Кільчені, збудували фортецю (ця територія була найбільш захищена й домі­нувала над іншими районами міста). На південь від фортеці планувався центр, на захід від центру - «форштадт» (перед­містя). Плани 1779, 1781, 1782 рр. та статистичні дані показу­ють, що хоча територія та населення Катеринослава збільшувалися, але повільними темпами, після 1781 р. суттєвих змін не відбулося.

Катеринослав на р. Кільчень не зміг довго існувати на місці, яке обрав для нього губернатор Чертков. Місто побудували на заболоченій території, яка під час весняних паводків повністю ізолювалася та частково затоплювалася. Все це створювало тяжкий клімат та викликало масові захворювання у населення, про що свідчив головний лікар Шенгофель, котрий прибув сюди із столиці 1782 року. Він вбачав цю місцевість «...вредной для здоровья людей, неудобной и гибельной для благосостояния жи­телей...» Крім цього, судноплавство по р. Самара було майже неможливим, а водний шлях був тоді найбільш вигідним для постачання різних товарів та продовольства. В 1784 р. у Катеринославі налічувалося 3575 чоловік «мужеска пола». Але питан­ня про перенесення губернського центру на правий бік Дніпра було вже остаточно вирішено в указах 1783 та 1784 рр.

30 березня 1783 року був виданий указ про об'єднання Азовської та Новоросійської губерній та утворення на їх основі Катеринославського намісництва. Згідно з цим указом треба було визначити «...по выгодности местной» нове місце для центрального міста намісництва і перенести туди Катеринослав. 22 січня 1784 року Катерина II видала черговий указ, в якому вказувала: «Губернскому городу под названием Екатеринослав быть по луч­шей удобности на правой стороне реки Днепра у Кайдака...».

У 1783 р., після приєднання Криму, необхідність у новостворених містах, які виконували функції фортець, відпала. Було прийнято рішення ці поселення «...крепостями...более не почитать, обращая во внутренние города или посады.» Місто-фортеця поступається своїм історичним місцем на користь нового типу міста - адміністративно-економічного центру. Катеринослав на Кільчені, без сумніву, не відповідав новим вимогам, а тому губернське місто, особливо після 1783 р., треба було розташову­вати на перехресті торговельних шляхів, розширювати його територію, розбудовувати промисловість тощо.

Більш придатне з цієї точки зору місце для Катеринослава було обране ще у 1783 р. - великий високий пагорб на правому боці Дніпра, біля злому ріки, неподалік слободи Половиці, нижче за течією від містечка Новий Кодак. Намісник краю князь Г.О.Потьомкін особисто обрав місце для майбутнього будівництва.

У період з 1784 по 1787 рр., коли йшла підготовка до будів­ництва Катеринослава на правому боці Дніпра, Новий Кодак «сделался центром народного прибежища», тут мали прожива­ти купці і міщани, робітники, представники адміністрації, які чекали на побудову міста та спостерігали за підготовчими роботами по зведенню всіх казенних та громадських будівель у Катеринославі.

Слобода Половиця знаходилася на тому місці, де зараз розташована центральна частина Дніпропетровська. Як видно з проектів Катеринослава кінця XVIII ст., де позначені реально існуючі споруди, забудова Половиці зосереджувалася від сучасної вулиці Ливарної вздовж Дніпра до сучасного театру опери та балету, в ширину її будови досягали лінії сучасного проспек­ту Карла Маркса. Дату заснування Половиці можна встановити досить чітко, якщо проаналізувати документи осавула Лазаря Глоби - засновника двох катеринославських садів, - опубліко­вані на початку XX ст. Глоба прибув сюди у 1743 р., а через кілька років неподалік почала заселятися слобода Половиця. Микита Корж, який мешкав деякий час у Половиці, свідчить, що його рідні та знайомі оселилися тут у середині XVIII ст., де вже було кілька козацьких зимівників. На карті Де Боксета 1751 року Половиця позначена як слобода.

У 1768 р. її відвідав «головний командир» Новоросійської губернії генерал Ісаков. У 1768 та 1769 рр. вона залишилася недоторканою під час набігу татар на Південну Україну. Місцевість, де знаходилася Половиця, була вкрита дубовим, кленовим лісом, осокою, травою, між лісом знаходилися городи. На горі, вище берега, були збудовані вітряні та водяні млини, кузні. Сама слобода являла собою су­купність хат, частина з землі, частина з дерева. Мешканці Половиці розводили коней, косили сіно, розводили бджіл. У 1779 р. у Половиці налічувалося 125 дворів, у 1784 р. - 130 дворів та близько 800 мешканців.

На схід від Половиці, вище Кодацького порогу, в середині XVIII ст. виникло ще одне запорозьке селище - Лоцманська Кам'янка. У 1750 р. тут була розміщена частина лоцманів з Ненаситецької берегової сторожі та запорозької «гребної флотилії». Інтенсивне заселення Кам'янки проходило у 1770-1780-х роках.

У 1786 р. Г.О.Потьомкін подав Катерині II документ під назвою «Начертание города Екатеринослава». Програма розвитку Катеринослава, розроблена намісником краю, чітко визначила функції майбутнього міста та масштаби забудови. Наприкінці XVIII ст. Катеринослав планувався як третя, південна столиця Російської держави, економічний, адміністративний і культурний центр Південної України. Гігантські розміри міста, величність і монументальність споруд в уяві Потьомкіна мали сим­волізувати нове життя мешканців південних територій, котрі тільки-но стали частиною Російської імперії. Катеринослав проектувався як місто нового типу, а його параметри визначалися, деякою мірою, просвітницькою ідеологією з її принципово но­вим уявленням про людину та соціальне середовище.

В «Начертании» вказувалося, що тут мають бути побудовані:

«Судилище на подобие древних базилик, лавки полукружием на подобие Пропилеи или преддверия Афинского с биржею и театром посредине. Палаты государские, где жить и губернатору, во вкусе греческих и римских зданий, имея посредине великолепную и пространную сень...Фабрики суконная и шелковая. Университет купно с академиею музыкальною или консерваториею.»

Катеринослав мав займати площу 20 верст у довжину, 15 верст у ширину, загалом 300 кв. верст. Передбача­лося, що головні вулиці міста будуть мати ширину 60-80 метрів.

Розуміючи необхідність заснування промислових підприємств у місті, яке в силу віддаленості від Чорноморського узбережжя не могло бути значним центром торгівлі, Потьомкін ініціював створення фабрик. 16 серпня 1787 р. в ордері до генерал-майора І.Синельникова Потьомкін наказував: «для заведения фабрик...отвесть на законном основании надлежащее количество земли...» За життя генерал-губернатора встигли зробити тільки загальну підготовку до будівництва фабрик: обрали місце, визначили приблизні параметри виробництва. Катеринославські фабрики були відкриті тільки у 1794 р.

У 1784 р. Потьомкін направив Катерині II «прошение» щодо заснування у Катеринославі Академії наук та мистецтв. Імпе­ратриця незабаром видала відповідний указ (від 4 вересня 1784 р.) «...повелеваем...основать университет, в котором не толь­ко науки, но и художества преподаваемы быть долженствуют...» 13 жовтня 1786 р. імператриця призначила фінансування цього закладу «с академиею художества и музыки с хирургическим и народными училищами» у розмірі 60000 крб. на рік.

Можна вважати потьомкінські проекти лише проявами гігантоманії тодішнього генерал-губернатора. Проте існували реальні підстави для сподівань у майбутньому стрімкого злету Катеринослава. Після 1783 р. Росія повністю утвердилася на Чорноморському узбережжі, а військова загроза в регіоні майже зникла. Саме після 1783 р. темпи заселення та освоєння Південної України посилилися, а сам цей процес отримав планомірний характер. Акценти у розвитку міст почали швидко змінюватися: з військового на економічний та культурний. Деяким чином вплинув на розвиток нового міста і так званий «грецький проект» - зовнішньополітична програма російського уряду другої половини XVIII ст.

Згідно з «грецьким проектом» належало, витіснивши Османську імперію до Азії, відродити Візантійську (Східно-Римську) імперію під управлінням Костянтина, онука Катерини II. Росія прагнула забезпечити своє панування на Балканах. Ця програма була підкріплена дипломатичними та військовими акціями. Саме тоді у Південній Україні (Новоросії) почали вбача­ти форпост для просування на Балкани до Константинополю. Грецький історик Яніс Тіктопуло зазначає з цього приводу: «У причорноморських губерніях на шляху до Константинополя Потьомкін зводив нові міста...На Дніпрі за зразком періклових Афін почав будуватися Катеринослав...» Програма розвитку Катеринослава на Дніпрі, запропонована Г.Потьомкіним, логічно входила у низку акцій, пов'язаних з «грецьким проектом» на теренах Південної України.

XVIII століття сильно змінило погляди на функції міста і вимоги до його архітектури. Філософи епохи Просвітництва вва­жали «ідеальним» місто, збудоване не з чисто утилітарних прагнень, а за канонами класицистичного стилю, з чітким геомет­ричним плануванням, без великих укріплень та з численними зеленими насадженнями. У другій половині XVIII ст. європейські «новомодні» віяння дійшли до Росії. Південна Україна, край, де не було значних міст, розглядалася як поле для експери­ментів майстрів містобудівництва тих часів. Але досить часто такі спроби вступали у протиріччя з реальними умовами будів­ництва. Не був винятком і Катеринослав.

Основні ідеї потьомкінського «Начертания» втілив у собі проект Катеринослава, затверджений 10 жовтня 1786 р. Авто­ром його був Клод Геруа - видатний французький архітектор, який працював деякий час у Росії, дістав тут звання академіка «Академии художеств». У центрі міста, на вершині великого пагорба, Геруа спроектував велику площу з Преображенським собором та головними адміністративними і громадськими спо­рудами. Генеральний план роботи Геруа, виконаний за зразка­ми європейських міст, був погано пристосований до місцевого рельєфу, ігнорувались вітчизняні містобудівничі традиції (наприклад, відсутні традиційні ринкова, соборна, сінна та ін. площі). Проект також не враховував безводність гори, обраної для будівництва центральної частини Катеринослава. Передба­чалося водопостачання міста за допомогою колодязів, водопідйомних механізмів, басейнів та фонтанів, але це потребувало знач­них матеріальних витрат.

У 1787 році російська імператриця Катерина II вирушила у подорож на Південь Росії до Чорноморського узбережжя. Шлях імператриці лежав через колишні запорозькі землі. Вона прове­ла два дні у Новому Кодаку (7-8 травня), а 9 травня відбулася урочиста церемонія закладки Преображенського собору - імператриця разом з австрійським імператором Іосифом II та Г. Потьомкіним поклали перші камені у його фундамент.

У 1789 р. з Кременчука до Катеринослава було нарешті переведене «губернське правління» і він почав функціонувати як адміністративний центр намісництва, яке включало в себе майже всю Степову Україну (за виключенням Криму та прилеглих територій). У перші роки існування міста його намагалися будувати згідно з потьомкінськими проектами. Але згодом стало зрозумілим, що гігантським «прожектам» не судилося втілитися у життя. Потьомкін сам прийшов до висновку змінити проекти одразу ж з початком російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Воєнні дії проходили неподалік Катеринослава, на Чор­номорському узбережжі. Велика частина коштів, котрі призна­чалися для Катеринослава, була відправлена на фронт.

Губернатор В.Коховський писав у 1792 р. Катерині II, що вже 1788 року Потьомкін запросив з Петербурга архітектора Старова, щоб створити новий проектний план міста та собор­ної церкви. Видатний архітектор російського класицизму Іван Старов склав три варіанти плану міста (між 1787-1790; 1790; 1792 рр.). В порівнянні з проектом Геруа, в проектах Старова територія міста збільшувалася за рахунок придніпровської частини (колишня слобода Половиця). Головну вагу зберігала, як і раніше, нагірна частина. В середині пагорба планувалася велика площа, на якій передбачали розмістити намісницьке правління, а за ним - напівкруглу торгову площу. Одна з вулиць, яка починалась від торгової площі та перетинала широкий яр, пере­творювалась на «велику дорогу» до Нових Кодаків (сучасний проспект Карла Маркса). Житловий район на місці слободи Половиця також отримав чітку планувальну структуру. Проекти І. Старова, які значною мірою втілилися в життя, мали великий вплив на формування архітектурно-планувального обрису сучас­ного Дніпропетровська.

Протягом 1790-х років місто розвивалося повільно. Преображенський собор, закладений Катериною II, так і не був побудований згідно з початковим проектом. У 1787 році за проектом І. Старова почали зводити кам'яний Потьомкінський палац - резиденцію генерал-губернатора. Це була єдина значна будівля на «горі», яку передбачалося спочатку віддати під центр міста. Фабрики вдалося відкрити тільки у 1794 р. і в більш скромних розмірах, ніж передбачалося. Питання про створення універси­тету і академії було швидко усунене з порядку денного. «Сумма университетская», тобто кошти, призначені на створення університету та інших науково-педагогічних установ, була витра­чена на інші потреби.

Труднощі, які виникли у перші роки становлення Катеринослава, показали, що збудувати нове місто згідно з задумом неможливо.

Все це було обумовлено низкою причин. Пішли з життя ініціатори і натхненники будівництва - у 1791 р. князь Потьомкін, а в 1796 р. і Катерина II. Урядова політика щодо Новоросії (Південної України) зазнала змін. Новий імператор, Павло І, змінив адміністративний поділ та назви міст краю. Указ від 17 грудня 1797 р. скасував Катеринославське намісництво, замість нього створювалася Новоросійська губернія з 12 повітів. Катеринослав був перейменований на Новоросійськ (у 1802 р. йому повернуто колишню назву). Особливо негативно вплинули на розвиток краю укази від 18 та 20 грудня 1797 р., згідно з якими вимагалося «все строения во всей губернии остановить».

Кам'яне будівництво відновилося тут лише за часів правління Олександра І (з 1802 р.).

Катеринослав залишився тепер без урядової підтримки, катастрофічно не вистачало необхідних коштів на будівництво. Гора, на якій планувалося розмістити губернський центр, виявилася безводною, а сусідні території перетинали глибокі яри. Дніпровські пороги становили перешкоду нормальному судноплавству, а отже, і торгівлі. Внаслідок цього в останньому десятилітті XVIII ст. виявилися негативні тенденції у розвитку Катеринослава - замість того, щоб стати «Південною столицею», він швидко перетворився на пересічне губернське місто. Сена­тор та член Академії наук П.П.Сумароков, подорожуючи Півден­ною Росією, занотував:

«Новороссийск есть ни что иное, как мудреная загадка, которую проезжающему надлежит осмотри­тельно отгадывать. Он увидит губернский город, расположенный в полуверсте от Днепра, на гладкой степи, при подошве горы, простирающейся над ним наподобие вала. Он увидит де­сятка три обмазанных господских и купеческих домиков, две церкви, ряд деревянных лавок, весьма широкие с худым строением улицы, некоторую монастырскую пустоту, скучное уединение, и весь город не обширнее, притом не красивее порядочного местечка: это будет нынешний Новороссийск...»

У тих умовах, коли причорноморські міста перебрали на себе функції промислових, торговельних та культурних центрів, степові міста не мали значних перспектив. Порівняно з проектами кінця XVIII ст., реальний Катеринослав існував у більш скромних розмірах. Але протягом першої половини XIX ст. створювалося реальне підґрунтя для того, щоб на його основі у другій половині XIX ст. Катеринослав зміг розвинутися до масштабів великого промислового центра Півдня України.

Урядова політика стосовно Новоросії (Південної України) сприяла розвитку ремесла та мануфактурної промисловості. Потьомкін писав у квітні 1781 р.: «Всякое новое заведение, особ­ливо в крае, никаких еще мастеров не имеющем, требует со стороны казенной поощрения и помощи...» Інтенсивне будів­ництво міст, гостра потреба поселенців у житлі, одязі та ін. сприяли розвитку промисловості.

У 1794 р. у Катеринославі з'явилися казенні підприємства - суконна та шовково-панчішна фабрики. Катерина II видала відповідний указ від 14 травня 1792 р., який передбачав перевести сюди суконну, годинникову та позументну фабрики з Дубровни, та шовкову - з Купавни. Ці фабрики почали працювати в місті лише 1794 р. Вони утворили велику централізовану мануфактуру, на якій вироблялися сукна, каразея (грубошерстна тканина) та каламенка (кольорова тканина).

На обох фабриках працювали в основному кріпосні селяни. За даними 1797 р., на суконній фабриці було 819 робітників, у тому числі 378 жінок та 115 дітей. До мануфактури також були приписані 1186 осіб сільського населення, які жили у слободі Сурсько-Литовській. Умови праці на мануфактурі були вкрай важкі. Робочий день тривав не менше 15 годин. Працівники проживали у будинках, пристосованих для проживання тільки у літній час, зарплатню отримували невчасно, це викликало протести. У 1820 р. на мануфактурі рахувалось 2438 «людей разных званий и мастерства» та 1372 селяни, які у вільний від польових робіт час також працювали на виробництві.

Види товарів та обсяги продукції суконної фабрики залежа­ли від замовлень військового відомства та адміралтейства. Панчішна фабрика реалізовувала свої товари на вільному ринку, крім того, вона виконувала замовлення приватних осіб. Катеринославські фабрики працювали на широкий ринок, котрий включав не тільки Новоросію, а й інші регіони України. Як за кількістю працівників, так і за обсягом продукції катеринославська мануфактура була, можливо, найбільшою у всій Південній Ук­раїні. Частина товарів, виготовлених фабриками, реалізовувалася серед населення Катеринослава.

У 1835 р. військовий міністр О. Чернишов видав наказ закри­ти катеринославську казенну мануфактуру, як збиткову для казни, її будівлі та «фабричное народонаселение» (тобто робітників та членів їх сімей) передали у військове відомство. Фаб­рика була закрита після переробки всієї сировини у 1837 р. Німецький учений Франц Гакстгаузен, який відвідав Катеринослав 1844 р., був неприємно здивований тим, що фабрика (точніше, її устаткування) була, по суті, розкрадена. «Будівлі фабрики тепер стоять полишені, у руїнах, що стали притулком для крадіжників та бродяг...» Цьому прикладові автор протиста­вив приклад іншої суконної фабрики у Катеринославі, яку відкрив у 1833 р. купець другої гільдії К.В.Нейман з Аахену (оселився в місті у 1815 р.). Ця фабрика базувалася на вільно­найманій праці та виробляла щорічно, за даними Гакстгаузена, 18 тис. аршин сукна. Крім того, заробітна платня працівників була незвичайно високою, до 27 крб. на місяць. Фабрика Неймана проіснувала 15 років.

Крім великої мануфактури, в Катеринославі існували невеликі підприємства, орієнтовані на переробку сільськогосподарської сировини. У 1817 р. була заснована фабрика паперових виробів міщанина Постного. Вона працювала на імпортованій сировині - американській бавовні. Підприємець використовував вільний найм робітників, на відміну від кріпосних казенної мануфактури. Тут виготовлялися різні бавовняно-паперові тканини та «карманные ост-индские платки». У 1819 р. на фаб­риці було 12 верстатів та 19 працівників, виготовлено 25520 аршин тканини та 3510 хусток. У 1832 р. місцевий купець М.Заславський заснував механічні майстерні та чавуноливар­ний завод. У різні роки тут працювали 15-30 вільнонайманих робітників. Це було перше в місті підприємство такого профілю. Тут вироблялися віялки, молотарки, устаткування для млинів. Від цього заводу отримала назву одна з найстаріших вулиць міста - Ливарна.

У 1808 р. у Катеринославі діяли: суконна фабрика, 8 сальних заводів, 8 свічних, 9 цегляних, 1 мильний завод та 1 пивоварня. Пиво вироблялося обсягом до 2000 відер на рік та реалізувалося переважно у Катеринославі. Протягом першої полови­ни XIX століття кількість підприємств помітно збільшилася. У 1856 р. в Катеринославі на вул. Гостинній (нині Гопнер) відкрито тютюнову фабрику І.Джигіта, єдину в губернії, яка виробляла турецький тютюн та цигарки.

Значна частина катеринославців займалася ремеслами й тор­гівлею. В «Описании города Екатеринослава и его уезда» 1793 р. вказувалося, що: «жители того города купцы имеют торг крас­ными и мелочными товарами, женщины упражняются в домашних рукоделиях...»

Населення Катеринослава пильно оберігало своє право торгівлі в місті. Так, у 1797 р. міська Дума заборонила торгувати «неведомо какого звания человеку», який нічого не платив у казну міста. З0 червня 1792 р. Дума «по удобности времени и выгоде для жителей» постановила: з 1793 р. проводити щорічно 4 ярмарки: 1-го січня, 21-го квітня (день народжен­ня Катерини II), 28 та 29 червня, 20 та 22-го вересня (на честь днів народження Павла та коронування Катерини). Весь прибуток, отриманий від проведення ярмарків, надходив у казну міста. У 1820 р. тут налічувалося вже 6 ярмарків. У 1835 р. в місті відкрито перше страхове товариство.

Ще в описі Катеринослава 1796 р. говорилося: «Сей город... имеет для торговли удобности, как посредством водяной по реке Днепру коммуникации, так сухим путем и учрежденных ярмонков и торгов, на которые из разных мест купечество с товарами съезжается...» Автор того ж опису визначав причини, які перешкоджали вільному розвитку комерції у тогочасному Катеринославі:
1) невпевненість купців у стабільності ситуації (зважаючи на приховані реквізиції міських будівель на потреби адміністрації та постої військ);
2) невиконання указу Катерини II від 2 жовтня 1795 р., згідно з яким усім поселенцям на Півдні, які влаштовують підприєм­ства або лавки, надавалися пільги (звільнення від податків та постоїв) на 10 років.

Автор опису зробив такий висновок: якщо ці перешкоди будуть подолані, то... «кажется, надлежало бы ожидать верных успехов в скором застроении Екатеринослава и других новых городов».

Документи міських адміністративних установ свідчать, що протягом першої половини XIX ст. ситуація в цій сфері якісно не змінилася. З різних регіонів Росії до Катеринослава привозили сіль, металеві вироби, ліс, хутра, а вивозили хліб, сукна, шерсть, шкіряні вироби, мило, свічки та ін. Дещо пізніше, у 1863 р. тут було реалізовано товарів на 18368,5 тис. крб. Етнограф та письменник О. Афанасьєв-Чужбинський так описував (у 1863 р.) своє враження від ярмарки:

«Я провел в Екатеринославе дня четыре во время Петропавловской ярмарки, желая взглянуть на разнообразный люд, сошедшийся и съехавшийся из окрестности. Хотя это, собственно, шерстяная ярмарка, од­нако, пользуясь этим случаем, наезжают купцы из больших го­родов, и устраивается так называемый панский ряд, в котором вы найдете самые изящные и модные материи, и золотые и серебряные вещи; одним словом, можно отыскать все...»

Отже, за перші десятиліття у Катеринославі з'явилася низка промислових підприємств, які в цілому забезпечували своєю продукцією потреби мешканців міста. Товари, які вироблялися тут, навіть вивозили до інших міст країни. Казенна мануфакту­ра (1794-1837 рр.) взагалі була одним з найбільших підприємств Півдня. Однак торгівля не отримала достатнього розвитку (порівняно з Одесою та іншими центрами морської торгівлі). Вели­ка частина катеринославців жила за рахунок підсобних господарств. У 1865 р. мешканці міста мали 1073 коней, 748 корів, 750 свиней, 224 кіз і овець. І все ж в цілому можна говорити про повільний економічний розвиток Катеринослава протягом першої половини XIX ст.

Запроваджуючи курс, спрямований на швидке заселення Півдня України, царський уряд знаходив різні джерела поповнення кількості мешканців. З імператорських указів видно, що для освоєння новоросійських земель населення залучалося у різний спосіб: проголошувалася амністія та надавався притулок кріпакам-втікачам, продовжувалися пільги на кілька років «купцам и мещанам и всем, приходящим из-за границы в губернию Екатеринославскую жителям...»

Великі надії пов'язувалися з переселенням у ці землі іноземців, які мали сприяти економічному зростанню Новоросії. У 1789 р. до Катеринославського намісництва з Нідерландів прибули меноніти - представники протестантської релігійної течії, їм були надані значні пільги, які полягали у свободі віросповідання, звільнення від рекрутської та постойної повинностей, від податків на 10 років; також надавалися різні субсидії грошима та продуктами. Згодом почалося переселення німецьких колоністів та інших етнічних груп. Штаб-квартира установи, яка контролювала цей процес - «Контора опекунства Новороссийских иностранных поселенцев», була утворена 6 квітня 1800 р. та перебувала у Катеринославі. Частина новоприбулих колоністів осіла в губернському центрі. Вони досить швидко зайняли вагомі позиції в промисловому секторі економіки міста, зокрема, меноніти. Так, Тіссен вперше збудував 1805 р. у центрі Катеринослава млин, а 1810 р. заснував новий, паровий млин. Інші меноніти також займалися створенням борошномельних підприємств. У 1880-х рр. менонітські млини були на першому місці за обсягами переробки зерна в Катеринославі.

У першій половині XIX століття населення Катеринослава повільно збільшувалося. У 1800 р. чисельність населення склала 2634 чол.; у 1825 р. - 8412; у 1850 р. - 8998. Домінуючими соціальними групами були міщани, дворяни та селяни. Серед національних меншин виділялися єврейська та караїмська общини. Цікава характеристика населення краю (і міста) наведена у «Военно-статистическом обозрении Екатеринославской губернии», виданому 1859 р. при І відділі департаменту Генерального штабу: «...жители вообще во всей губернии, пользуясь здоровым климатом, достигают большей частию глубокой старости и, имея легкие средства к жизни, рано женятся, поэтому число родившихся значительно превышает число умерших».

Вже у 1790-х рр. сформувалася система міського самоврядування, яка майже в незмінному вигляді проіснувала до 1870 р. 21 квітня 1785 р. була видана «Грамота на права и выгоды городам Российской империи». Жалувана грамота проголошувала право міського самоврядування. Громадяни міста поділялися на шість категорій: 1) мешканці, які мали власність у місті; 2) купці всіх трьох гільдій; 3) ремісники; 4) іноземці та особи з інших регіонів Росії, зайняті у міській промисловості; 5) ви­датні громадяни, адвокати, вчителі та інші фахівці, художники та підприємці з майном понад 5 тис. крб.; 6) люди, зайняті в промисловості та ремеслах.

Самоврядування було складним за своєю структурою. Його здійснювали такі установи: «собрание общества градского», загальна міська Дума та шестигласна Дума (за кількістю розрядів міського населення). Формально «собрание общества градского» було органом, до якого входили всі мешканці міста, без різниці категорій та майнового цензу. Однак реальним правом займати виборні посади користувалися тільки особи, що мали вік понад 25 років та капітал не менше 5 тис. крб. Загальна міська Дума офіційно представляла всіх мешканців міста. Однак вибори до неї проходили не на загальному зібранні «общества градского», а за розрядами, на які воно поділялося. Шестигласна Дума складалася з міського голови та шести гласних від окремих категорій мешканців міста. Ця Дума займалася конкретними спра­вами й була найбільш ефективним органом міського самоврядування.

У березні 1787 року відбулися вибори до першої міської шестигласної Думи, а пізніше була створена загальна міська Дума. Першим міським головою Катеринослава був купець Іван Шевелев. Його наступниками на цій посаді стали Дмитро Горяїнов (1791, 1797, 1811 рр.), Петро Башмаков (1794 р.), Григорій Кустов (1796 р.).

Особливу роль у роботі органів самоврядування відігравало купецтво. З 1787 р. протягом першого століття історії Катеринослава міськими головами були виключно купці. Хоч на рубежі ХVІП-ХІХ ст. чисельність купців була невеликою (у 1825 р. -185 чол.), саме вони зверталися до центральних органів влади країни з петиціями про міські потреби. Також, якщо уряд не виділяв коштів на будівництво деяких важливих об'єктів, купці фінансували це будівництво з власних коштів (наприклад, у випадку з будівництвом мосту через р. Дніпро та поштової станції). Купець Іван Колесников побудував на свої кошти Успенську церкву. 100000 карбованців пожертвував на побудову кам'яної Троїцької церкви купець Федір Дупленко. Завершив будівництво інший купець - А.Кирпишников, який виділив для цього ще 15 тисяч карбованців. Всі ці купці були водночас міськими головами. Видатними діячами міського самоврядування також були купці Я.Рохлін, Д.Пчолкін, П.Калабухов, І.Лов'ягін та ін. Великою проблемою у першій половині XIX ст. було недотримання законодавчих норм у галузі міського самоврядування, внаслідок якого створювалися перешкоди для роботи відповідних органів. Це викликало численні петиції мешканців, згадки про які збереглися в офіційних документах.

Важливою ознакою міського самоврядування, символом міста був герб. У 1811 р. затвердили герб Катеринослава: в блакитному полі вензель імператриці Катерини II з датою 1787 р. (закладка Преображенського собору). Вензель оточували дев'ять золотих зірок. Композиція міського герба стала загальновжива­ною, її використовували в офіційних документах, періодичних виданнях, листівках аж до революції 1917 р.

Як вже відзначалося, протягом першої половини XIX ст. розбудова Катеринослава йшла повільно. Згідно з описом міста 1797 р., тут було лише 11 кам'яних споруд. Після відомого указу Павла І (1797 р.) кам'яне будівництво взагалі не велося. У 1808 р. губернатор Катеринослава у донесенні імператорові вказував на катастрофічну ситуацію з будівництвом «присутственных мест» та соборної церкви. Головною спорудою міста на той час був Потьомкінський палац, який зводився за проектом І.Старова та закінчений 1792 р., вже після смерті власника. Палац та сад при ньому (заснований запорозьким козаком Лазарем Глобою та перетворений на парк англійським садівником В.Гульдом) знаходилися в запустінні. Від палацу збереглися лише стіни, а все інше було зруйноване. У записках Ф.Ф.Вігеля ми знаходимо цікавий опис міста, куди автор приїхав у 1827 р.:

 «Во всем губернском городе не было ни одной гостиницы, а какой-то заезжий двор, куда меня привезли, и где не знаю чем бы я мог прокормиться... Широкая площадь... спускалась с высокой горы и в прямом направлении тянулась через весь город внизу; по бокам все были низкие домики. Единственное каменное зда­ние во всем Екатеринославе был острог...На вершине горы под именем площади находится пространное пустое поле; с трудом мог я разглядеть на нем нечто выходящее из земли: то были выведенные 3 или 4 фута (около 2 м - авт.) кирпичных стен собора... В расстоянии четверти версты оттуда находился По­темкинский дворец... Все это было без полов, без окон, без дверей, и дождь капал сверху сквозь дырявую деревянную крышу...»

Частина 2 >>>

За матерiалами:
Кавун М.
Дніпропетровськ. Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001


Текстовая версия сайта Версия для iPhone Версия для Android Gorod.dp.ua на Facebook 34-й телеканал Газета Сегодня
copyright © gorod.dp.ua, ЧАО «Сегодня Мультимедиа»
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте