День закоханих у музеї

Живопись, Лекция, Презентация

«Кохання весталки» М. М. Ґе у музейному проекті «Експонат місяця»

В Україні День закоханих (Валентинів день) відзначається по-різному. В лютому 2018 р. Художній музей приурочує експонат місяця до цієї традиції. Відвідувачам пропонується цікава історія, яка в певній мірі стосується кохання. І це картина Миколи Миколайовича Ґе – видатного живописця, майстра історичної картини.

Микола Миколайович Ґе народився 15 (27) лютого 1831 року у Воронежі, Російська імперія — помер 1 (13) червня 1894 року, хутір Іванівський, Чернігівська губернія, Російська імперія (нині с. Шевченко, Бахмацький район, Чернігівська область, Україна) — український і російський живописець, художник-передвижник, майстер портретів, історичних і релігійних полотен. Життя і творчість митця пов'язані з Україною) — від 1876 року проживав на Чернігівщині, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам'ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881).

Художній талант Миколи Ґе проявився досить рано. Проте, у 1847 році, після закінчення гімназії, Ґе, за порадою батька, вступає до математичного відділення Київського університету. Пізніше він переводиться до Петербурзького університету. Опинившись у столиці імперії, він потрапив у середовище мистецької молоді. Пристрасть до малювання витісняє інтерес до наук. Не закінчивши курсу навчання на математичному відділенні, Микола Миколайович вступає до Академії мистецтв.

У 1856 році Микола Ґе отримав за картину «Саул в Аендорської чаклунки» Велику золоту медаль Академії мистецтв і як першого серед кращих випускників його відправили на стажування за кордон на шість років. Спочатку Ґе відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, після того кілька років прожив в Італії.

Перебуваючи в Італії, художник цікавиться історією краю, намагається поєднати драматизм сюжету з історичною достовірністю. Він звертається до вивчення джерел – пам'ятників Стародавнього Риму. В 1857 – 1858 рр. в двох варіантах пише картини з життя весталок – жриць богині Вести. Весталки давали обітницю цнотливості, якої мусили дотримуватися 30 років, тобто протягом усього часу перебування на службі Вести. По 30 роках поверталися до своїх родин і могли виходити заміж. Весталки носили довгі білі туніки й пов'язки на головах, при жертвоприношеннях закривали обличчя. Їхнім обов'язком було пильнування священного вогню і підтримування порядку в храмі. Керувала ними старша весталка, яка одержувала накази від верховного жерця. Коли в храмі гас священний вогонь, весталку, яка виконувала службу, били. За порушення обітниці цнотливості весталку живцем закопували в землю. Вважалося, що Рим не може брати на себе такий гріх, як страта весталки, тому їх карали похованням заживо (на злочинницькому полі, лат. Campus Sceleratus, що знаходився в межах міста у Коллінськіх воріт на пагорбі Квіріналі) з невеликим запасом їжі, що формально не було смертною карою, а спокусника засікали до смерті. Звинувачення весталки в перелюбстві не завжди закінчувалося смертю останньої, іноді жрицям вдавалося виправдатися. У 418 році до н. е. весталка Постума виправдалася перед судом і отримала припис надалі виглядати не миловидною, але благочестивою.

Без всякого сумніву, митця вразили історії весталок, тому декілька робіт присвячені цій темі.

Картину М. М. Ґе «Кохання весталки» можна побачити з 1 по 28 лютого в залі постійної експозиції, а на цікаву лекцію запрошуємо 14 лютого 2018 року о 14.00

Примітка:
У розкладі можливі зміни. Будь ласка, уточнюйте інформацію за телефонами закладів, в яких відбуваються зазначені події.
Час сеансів у кінотеатрах може змінюватися без попередження!
Зверніть увагу, що зміна репертуару в кінотеатрах відбувається по четвергах.

Експорт афіші